***
Ідея інтенсифікації влади, на якій стоїть уся абсолютистична онтологія, як впринціпі невідємного звуження концентрації влади до пікової точки, здатна апропріюватися до будь-яких реалій, в яких є наявним упорядкований соціюм. "На кожного сильнішого знайлеться ще сильніший" - цей закон загалом пояснює вище твердження; сама природа влади підказує нам вірність ідеї її інтенсифікації, оскільки вона має здійснюватися через посередництво виконавця, який, відповідно, переймає меншу долю влади для свого завдання, так формуючи цю гілку управління.
В цієї генеалогічної владної гілки неодмінно має бути межа, благо, Цю Межу нам відкрили проповіді апостолів, розповівши про Христа, але оскільки усе дерево владної генеалогії походить від Кореню, очевидним стає твердження, що всяка влада нероздільна з Божественістю. Ця система, яку підтверджує сам факт існування Абсолютного Бога, загалом є поняттям упорядкованости Всесвіту.
Влада, таким чином - це сакральна функція, яка забезпечує вигляд Всесвіту як впорядкованої дійсности апріорі, в початках своїх гармонійної структури. Це і є доля Божественого у владі, її функція - це спадок від Законів Бога саме по собі, частина загального задуму.
В такім стані речей очевидно, що соверен є у всього, що нам підтверджує й природа, від фльори й фауни до атомів, якась соверенність вищої влади зобовязана бути в будь-чого структурованого. Не дарма написано:
Монархія, як тепер розуміємо, за самою своєю природою є засобом, а оскільки "добре дерево поганих плодів не робить", за ним притягується й краса й істирочного досвіду. До такого самого висновку, проте зі зброєю сатани - демократією, намагались прийти й ріжного роду корпоративісти та економісти, звідти й народилася ідея, що "робітник контори має мати достатньо знань та прав, аби у будь-який мент очолити її". Натомість, природа речей суперечить цьому. Годі й пояснювати - усюди, а ба більше в установах заздалегідь закладених Господом - Церкві, Державі, Орденові, все завше продовжує рух угору до піку влади, цей стан апріорі підкріплює Божественість існування.
Вона, таким чином, присутня будь-де, де для неї відкриті крізь монархічну структуру двері, цим відображається Таїнство Призначення, Помазання будь-якого виконавця функції влади будь-де, крізь сам факт детермінованости цієї здібности. Згадуючи емісарство владної волі, можна ствердити, що Бог, як універсальний соверенітет над сущим, надає сущому моментального соверенітету, оскільки універсальність Божественого соверенітету передбачає, що Він торкатиметься чогось у просторі, як Йому підлеглого, для взаємодії з Ним впринціпі, але як вічне джерело сили й енерґії, неодмінно тоді наділяє його владою.
В цьому й проявляється функція Божествености у так званій "малій монархії", а себто у льокальнім, або плиннім соверенітетові. Бажання-ж розпорошити цю соверенність призводить до утворення її фракталів, а сама природа фракції підказує, що вона зароджена як неповноцінність, й існує лише, аби унеповноцінювати цілісні явища. У випадку ж з владою, яка не є матерією, що її можна побити на уламки, це позаяк призводить до цілості якогось соверену-апарату, будь він виявлений у зібранні , чи в сособі, але тепер змушує враховувати зіткнення волевиявлень всередині цього неоднорідного організму як фактор, що не сходиться з Божественою природою влади.
Все має бути впорядковане крізь фактор соверенітету, єдиний універсал для якого - Бог Творець. Сам процес монархізації цих "малих соверенітетів" - це контрреволюція проти повстання на Бога та Його порядок.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur
Ідея інтенсифікації влади, на якій стоїть уся абсолютистична онтологія, як впринціпі невідємного звуження концентрації влади до пікової точки, здатна апропріюватися до будь-яких реалій, в яких є наявним упорядкований соціюм. "На кожного сильнішого знайлеться ще сильніший" - цей закон загалом пояснює вище твердження; сама природа влади підказує нам вірність ідеї її інтенсифікації, оскільки вона має здійснюватися через посередництво виконавця, який, відповідно, переймає меншу долю влади для свого завдання, так формуючи цю гілку управління.
В цієї генеалогічної владної гілки неодмінно має бути межа, благо, Цю Межу нам відкрили проповіді апостолів, розповівши про Христа, але оскільки усе дерево владної генеалогії походить від Кореню, очевидним стає твердження, що всяка влада нероздільна з Божественістю. Ця система, яку підтверджує сам факт існування Абсолютного Бога, загалом є поняттям упорядкованости Всесвіту.
Влада, таким чином - це сакральна функція, яка забезпечує вигляд Всесвіту як впорядкованої дійсности апріорі, в початках своїх гармонійної структури. Це і є доля Божественого у владі, її функція - це спадок від Законів Бога саме по собі, частина загального задуму.
В такім стані речей очевидно, що соверен є у всього, що нам підтверджує й природа, від фльори й фауни до атомів, якась соверенність вищої влади зобовязана бути в будь-чого структурованого. Не дарма написано:
Хто в малому вірний, буде вірний й у великому
Монархія, як тепер розуміємо, за самою своєю природою є засобом, а оскільки "добре дерево поганих плодів не робить", за ним притягується й краса й істирочного досвіду. До такого самого висновку, проте зі зброєю сатани - демократією, намагались прийти й ріжного роду корпоративісти та економісти, звідти й народилася ідея, що "робітник контори має мати достатньо знань та прав, аби у будь-який мент очолити її". Натомість, природа речей суперечить цьому. Годі й пояснювати - усюди, а ба більше в установах заздалегідь закладених Господом - Церкві, Державі, Орденові, все завше продовжує рух угору до піку влади, цей стан апріорі підкріплює Божественість існування.
Вона, таким чином, присутня будь-де, де для неї відкриті крізь монархічну структуру двері, цим відображається Таїнство Призначення, Помазання будь-якого виконавця функції влади будь-де, крізь сам факт детермінованости цієї здібности. Згадуючи емісарство владної волі, можна ствердити, що Бог, як універсальний соверенітет над сущим, надає сущому моментального соверенітету, оскільки універсальність Божественого соверенітету передбачає, що Він торкатиметься чогось у просторі, як Йому підлеглого, для взаємодії з Ним впринціпі, але як вічне джерело сили й енерґії, неодмінно тоді наділяє його владою.
В цьому й проявляється функція Божествености у так званій "малій монархії", а себто у льокальнім, або плиннім соверенітетові. Бажання-ж розпорошити цю соверенність призводить до утворення її фракталів, а сама природа фракції підказує, що вона зароджена як неповноцінність, й існує лише, аби унеповноцінювати цілісні явища. У випадку ж з владою, яка не є матерією, що її можна побити на уламки, це позаяк призводить до цілості якогось соверену-апарату, будь він виявлений у зібранні , чи в сособі, але тепер змушує враховувати зіткнення волевиявлень всередині цього неоднорідного організму як фактор, що не сходиться з Божественою природою влади.
Все має бути впорядковане крізь фактор соверенітету, єдиний універсал для якого - Бог Творець. Сам процес монархізації цих "малих соверенітетів" - це контрреволюція проти повстання на Бога та Його порядок.
Тоді як людські та ангельські посередники можуть допомагати у здійсненні Божого правління і навіть брати на себе вражаючу роль Ролі, подібні до ролі Бога (наприклад, сидіння на троні на небесах), у кількох обмежених випадках, проміжні фігури обов’язково підпорядковані Богу як його підлеглі та не мають спільної унікальної особистості Бога.
[☧]Ꭺнᴦᴀᴩᴛᴀ
[☧]Зʙ'яɜᴀᴛиᴄь ɜ нᴀʍи: @AnghartaBot
[☧]Ꭰᴏᴧучиᴛиᴄь дᴏ ᴄᴨіᴧьнᴏᴛи:@A_Rtuur