Один раз чи двічі кожна людина може діяти як ангел, і це, звісно, багато. Але не ці дії становлять шлях звільнення, а тільки простий трудовий день. Коли передаватимеш мого листа Старанді,- уважно придивляйся до нього. І не тільки до нього одного, а й до всіх тих людей похилого віку, які живуть з ним в одному будинку. Увесь цей великий будинок наповнений людьми, які все життя старанно шукали Бога і шляхів Його. Але в жодного з них не було і немає досі ні почуття такту, ні розуміння істинної краси. Все життя їхні духовні пошуки були в протиріччі з їхніми діями. Вони всі без вийнятку добрі, готові були віддати останнє, що мали, і все ж нічого, крім роздратування, не вміли посіяти навколо себе. Навіть пройшовши через багато страждань і домігшись приїзду в Общину, вони і тут не можуть бути гармонійними, і тут їхні аури вічно тремтять спалахуючими вогнями і порушують мир в будь-якій атмосфері, куди б не потрапили. Для деяких з них, зокрема для Старанди, вже безнадійно досягти у цьому втіленні такту та розвиненого почуття краси. У ньому закореніло і зі старістю задеревеніло його самоствердження. В нього як іржа вʼїлося уявлення, що має рацію тільки він один, а інші судять поверхово про великі істини. Він вважає, що якщо він зрозумів слова Учителя саме так, по-своєму, то істина саме тут і є. І коли ти бачиш і знаєш, що він зрозумів усе навиворіт,- то все одно залишаєшся безсилим йому пояснити, тому що нудна задеревʼянілість його самості змушує його мовчки тебе слухати і про себе думати: «Добре, кажи, я сам знаю, що мені потрібно і як мені краще». Знайомлячись із цими людьми, будь пильний. Розпізнай ясніше, що таке утвердження Життя в собі і навколо, утвердження його аспектів у собі і навколо, і що таке видозмінений в організмі егоїзм, що прийняв безглузду і вперту форму самоствердження. Така людина, не сперечаючись з тобою, нібито уникаючи внести роздратування, нібито оберігаючи твій дім чи зустріч, того не бачить, що вже раніше зустрічі з тобою тебе засудила, і вже наперед знає, що ти вчиниш не так, як потрібно за її вищим розумінням. Вона і до зустрічі з тобою, молячись за тебе, просила свого Бога «просвітити» тебе. Але постаратись розкрити зі свого серця промінь радісної любові, зібрати свої думки в пасмо Світла і кинути їх тобі під ноги, як килим любові, вона не подумала. Якщо з тобою трапилося нещастя або велика неприємність, вона скаже, зітхаючи: « Мабуть, ти так заслужив», але не прихилиться своєю великою любовʼю до твоїх ніг, щоб принести тобі в дар хоч би своє втішальне слово, що їй підказав такт, якщо не має дорогоцінної олії співчуття, щоб омити твоє горе і невдачу і допомогти тобі їх прожити. Якщо вона викликала в тебе роздратування, якщо вона докучає тобі своїми нетактовними проханнями, часто випрошуючи в тебе потрібні тобі речі, і сама несе їх іншим, благо творячи їм за твій рахунок, то все ж вся її подяка тобі виразиться в тому, що вона скаже тобі: «Нас ніби Учитель навчає іншому, а ти ось дратуєшся». Сама ж знову не зрозуміє, що серце її схоже на суху губку і вона не може внести мир, тому що нікого не любить сама, та навряд чи коли й любила, хоч, безсумнівно, думала, що любить. Часто ці люди бували багато і палко любимі. Але їхня внутрішня сухість під зовнішньою лагідністю відділяла від них усіх. Всі їхні друзі переходили, вмирали або відходили у глибокому розчаруванні. Люди ці залишалися повністю самотніми і все ж не могли зрозуміти своєї величезної провини перед Життям. Але кожен із них має й свої великі заслуги, а тому ці люди наші. Саме Життя знаходить способи дати їм можливість довголіття, щоб вони мали час скинути з себе забобон зовнішнього смирення, під яким живе велика гординя. Життя чекає, даючи час їхній старій висохлій губці серця наповнитися знову любовʼю, очищеною та радісною. І іноді Воно встигає у цьому. І старець домагається повного перевороту в собі, досягає істинного смирення, яке допомагає йому легко нести день поневірянь. Найсумніше в цих людях - їхня непримиренність. Все життя вони прагнуть подвигу. В їхньому мозку часто ворушиться думка: «Постраждати».