Я хочу додому. У рідну оселю.
І стіни щоб були надійні, як скеля.
Я хочу туди, де безпечнеє небо,
і де у підвалах ховатись не треба.
Я хочу гуляти у скверах і парках,
я хочу радіти веселкам і хмаркам.
Я хочу в життя безтурботно пірнути.
Подалі сховати аптечку і джгути.
Я хочу, щоб літо, як літо раніше:
не мірятись болем і тим, де страшніше.
Не плакать щомиті. Та й сліз вже немає.
Я хочу радіти, як син мій зростає.
Я хочу, щоб разом нарешті родини
могли залишатись не дні та години.
Щоб донька татуся могла обійняти,
щоб мати синочка не несли ховати.
Щоб посмішки щирі, і погляд в майбутнє!
Щоб врешті скінчились кривавиї будні.
Щоб ті, хто в Європі, назад повернувся
і рідного дому нарешті торкнувся.
Щоб ті, хто лишився, не гинув щоденно.
Щоб гнали баранів з домівки натхненно.
Щоб мужність і честь переважили силу,
щоб ті, хто з мечем, тут знайшли би могилу.
Я хочу додому! Та я в Україні.
Я хочу, щоб спокій настав у країні.
Я хочу відчути, що все, як раніше.
Але сивий лютий наш міцно колише.