ПРИГОДИ З УАЗ 31512
на тижні мене попросили допомогти з доставкою уазіка на Донбас. я не буду вдаватись в деталі, але опишу це так — з'явився якось в Шквалі чорний сталкер...
пригоди почалися коли я ще навіть не встиг не те, що покинути Вінницьку область, а від самої Вінниці далеко від'їхати, коли мене рішили гоп-стопанути мусора (просто залишу лінку
на цей пост). наступна мемна ситуація сталася вже на в'їзді в Київ де я намагався перетнути блокпост десь в 12:30 ночі і мене не пустили, тому довелося спати на заправці до 5 ранку. потім, коли я нарешті доїхав на хату одного з авторів
каналу Горицвіт і буквально коли я тільки провалився в сон, підари рішили шо саме час в'їбати балістикою.
в суботу я відсипався до 4 години дня і намагався побудувати план як цей УАЗ перегнати з Житомира в Київ і вирішив їхати в неділю вранці, що оглядаючись назад було правильним рішенням.
нарешті, в неділю я за нього сів. уже на моменті коли я його завів стало ясно, що далі буде тільки веселіше. ця шайтан-машина реве і вібрує десь на рівні бмп, в силу невідомих мені причин на холостих він тарахтить голосніше ніж на першій. тахометра там немає в принципі, тому передачі я переключав чисто опираючись на звук і свій досвід. щоб включити будь-яку окрім першої потрібно робити подвійний вижим (передача - вижав зчеплення - нейтралка - відпустив і вижав зчеплення - передача).
тормоза на ньому походу були вбиті майже під нуль, бо ефекту від них я фактично не бачив (але ручнік наче працював, благо в екстреній ситуації його перевіряти не довелося). а саме, вже на другому світлофорі, де я пізно побачив червоний, я помітив що гальмування на нейтралці (швидкість була не більше 30, може 40км/г) толку не дає і вижав їх в пол. виявилось, що вони в принципі працюють, але під сам світлофор я заїхав юзом з диким звуком і подавшись в дріфт наче мене несе на льоду. страшного нічого не відбулося бо їхав я нешвидко, але волоси на жопі в мене в той момент таки зашевелились, бо це був тільки початок дороги, а їхати мені ще було більше 100 кілометрів. в цілому, двигуном гальмувати виходило порядком краще, але як скинути передачу без хрусту об синхронізатори я так по-суті і не зрозумів, хіба з великою затримкою між скидом на нейтралку і переходом на нижчу передачу.
керованість на ньому заслуговує окремого абзацу. машина, якщо її так взагалі можна назвати, всіма силами опирається тому, щоб триматись дороги, — всю дорогу її доводилося ловити по трасі. люфт керма як дистанція між Києвом та Одесою, і оскільки, очевидно, ні про який гідропідсилювач і мова не може йти, весь процес щоб тримати його в своїй полосі це порядна така фізична вправа. щоб ви розуміли наскільки це доводилося жорстко робити — я від цього умудрився натерти кільцем кров'яний мозоль який в один момент таки порвався, і це всього трохи більше 100км дороги.
тепер спробуйте скласти в голові шум (я ледве чув колонку викручену на максимум, яка лежала десь в півметрі від мого правого вуха), вібрацію (в мене періодично з шиї злітали окуляри), необхідність постійно ловити машину, триматися дистанції з будь-ким попереду щоб не в'їхати в сраку в разі чого, єбєйші тормоза і ще й необхідність пам'ятати про подвійний вижим і у вас вийде приблизна картина як воно взагалі — керувати цим плодом труда сумрачного радянського генія.
пост і так виходить здоровенний, а основне я вже розказав, тому інше буде в наступних постах, а поки закиньте мені на збір на якийсь НОРМАЛЬНИЙ корч для брата, бо вже реально пизда як треба, четвертий місяць без машини.
https://send.monobank.ua/jar/2HM4xwa5Rx
