Про тлумачення права на компенсацію за невикористану відпустку осіб рядового і начальницького складу ДБР
Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
З огляду на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд підтримує застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
📄 Касаційний адміністративний суд
Положення №743 та Інструкція №348, які визначають порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу ДБР, хоча й передбачають право на отримання компенсації за невикористану відпустку в році звільнення, вони все ж не містять чітких норм, які б регулювали порядок виплати компенсації за дні відпустки, які не були використані в попередні роки.Недостатня чіткість спеціального законодавства у спірному питанні призводить до ситуації правової невизначеності, яку, за загальним правилом, у тому числі з урахуванням позицій, сформульованих Європейським судом з прав людини, потрібно тлумачити на користь працівника.
Стаття 45 Конституції України гарантує кожному, хто працює, право на відпочинок. Така конституційна гарантія створює для роботодавця безумовний обов`язок забезпечити реалізацію права працівника на відпочинок не лише шляхом його декларування (як, наприклад, затвердження графіків відпусток), а й через безпосереднє видання наказів про відпустку у передбачений законодавством спосіб та термін.Невиконання роботодавцем цього обов`язку з будь-яких причин, не може створювати для працівника негативні наслідки, зокрема щодо позбавлення гарантованих Конституцією України днів відпочинку під час оплачуваної щорічної відпустки. Для забезпечення дотримання цієї конституційної гарантії законодавець передбачив можливість перенесення відпусток на інший період або компенсації у вигляді грошових виплат.
З огляду на те, що спеціальне законодавство, яке регулює умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу ДБР, не містить чіткої регламентації питання невикористаних днів відпустки за попередні роки, Верховний Суд підтримує застосування до спірних правовідносин норм загального трудового законодавства, зокрема КЗпП України та Закону №504/96-ВР.
📄 Касаційний адміністративний суд