а місто продовжує жити своїм життям.
листопад просочений холодом
й кров'ю у рукавах.
твоя байдужість
впивається в груди колючим дротом,
терновим гіллям,
вчергове:
втратою дому.
як повірити в те,
що укрите шарами льоду,
що я би хотіла зігріти,
та, певно, не зможу?
власне,
як вірити в те,
що я хоча б щось
для тебе
значила?
а місто продовжує жити своїм життям,
ніби нічого не сталося.
ніби усе, що було,
не мало жодного значення.
жодного
клятого
значення.
ніби ти -
не найкраще,
що мною коли-небудь
було
втрачено.
листопад просочений холодом
й кров'ю у рукавах.
твоя байдужість
впивається в груди колючим дротом,
терновим гіллям,
вчергове:
втратою дому.
як повірити в те,
що укрите шарами льоду,
що я би хотіла зігріти,
та, певно, не зможу?
власне,
як вірити в те,
що я хоча б щось
для тебе
значила?
а місто продовжує жити своїм життям,
ніби нічого не сталося.
ніби усе, що було,
не мало жодного значення.
жодного
клятого
значення.
ніби ти -
не найкраще,
що мною коли-небудь
було
втрачено.