ГРОЗА

І знову час спинила тиша,
Горять вогнем твої вуста,
Їх німота сьогодні інша,
І відчуття є - неспроста.

І все довкола геть інакше,
І погляд вже не з висоти,
Як монолог почати м'якше,
Як до основи підвести.

Як обійняти слів дощами,
Піски і скелі всіх пустель,
Як увірватись кольорами,
В твого мінору цитадель.

Щоб поривання не спинила,
Очей зажура - бірюза,
Яка ж в тобі сьогодні сила!
Яка ж в мені тепер гроза!

©Павло Деркач
17.04.2024