Єлісєйські поля

Нова Європейська Комісія: що чекати Україні?

Наразі мова йде про перелік кандидатур на посади членів нової Європейської Комісії, внесений сьогодні Президенткою Урсулою фон дер Ляєн після консультацій з державами-членами Євросоюзу.
Тепер м’яч на боці Європейського Парламенту, який має заслухати та схвалити запропоновані кандидатури як з точки зору особистих якостей, так і їх відповідності запропонованому досьє.

Нагадаємо, що у попередні рази Європарламент блокував 2-3 внесені кандидатури, яким очільники Комісії та уряди держав-членів мали шукати заміни. Тому чи отримають всі фігуранти цього списку кандидатів «зелене світло» євродепутатів покажуть результати слухань.

Для нас очевидним є те, що Урсула фон дер Ляєн робить ставку на ефективний технократичний європейський уряд. У списку дуже обмаль гучних політичних імен, які могли б працювати більше на власний політичний імідж, ніж на результат. Тому вочевидь є ставка на командну роботу та досягнення поставлених цілей.

Важливо, щоб вже з перших днів спрацював дует Урсули фон дер Ляєн та її «правої руки», колишньої прем’єр-міністерки Естонії, а тепер Віце-президента-Високого представника ЄС із закордонних справ та безпекової політики Каї Каллас. Політична вага Ляєн та потужна енергія Каллас мають працювати в унісон та синергії одна до одної, уникаючи можливої політичної конкуренції.

Є всі підстави стверджувати, що позиція нового складу Європейської Комісії щодо України залишатиметься сприятливою та конструктивною.

По-перше, Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн розглядає підтримку України та успіх нашої держави на треку відсічі російської агресії та вступу до ЄС як глибоко особисте політичне завдання та ключовий елемент власного політичного та історичного спадку. Тому і роботу Єврокомісії Президентка спрямовуватиме на просування «українського досьє».

По-друге, очікуємо, що всі кандидати пройдуть ретельну перевірку на проукраїнську позицію під час слухань у стінах Європарламенту.

По-третє, кандидати на ключові важливі для України посади з точки зору політико-безпекової підтримки обрані з традиційно союзницьких для нашої держави країн із урахуванням їхньої потенційної доданої вартості. Це і Андріус Кубіліус від Литви, який є автором і промоутером стратегії ЄС щодо перемоги України та виділення гарантованих 0.25 відсотків ВВП на військову допомогу нашій державі. Це і Валдіс Домбровскіс від Латвії, який вже багато років є своєрідним янголом-охоронцем української макрофінансової допомоги з боку ЄС. І власне Кая Каллас з Естонії, щирий друг України та ворог путінського режиму.

З точки зору політики розширення та переговорів про вступ заслуговують на увагу два моменти.

Перший - символічним є виведення «середземноморського досьє» з портфеля комісара з питань розширення. Чи можна вважати це рішення завершенням епохи так званої «європейської політики сусідства», а з нею і Східного партнерства та Союзу для Середземномор’я, стане зрозумілим вже скоро, але це точно вивільнить час для профільного комісара для зосередження на прискоренні процесу вступних переговорів і для України, і для Молдови, і для країн Західних Балкан, представниця яких власне і може обійняти цю посаду - Марта Кос із Словенії.

Другий - переговори про вступ та їх динаміка залежатимуть не лише від комісара з питань розширення. Вступні переговори - це наближення до всього комплексу політик ЄС, а відтак позиція кожного члена Єврокомісії має значення. Тому в пріоритеті має зберігатись активна робота та діалог з усім складом Єврокомісії.

Українській владі слід повчитися в ЄС у питанні щодо засад формування владної команди. В ЄС бачимо відкритість, системність, детальні обговорення та аргументи на користь підходів та стратегії. Українським урядовцям слід було б вибудовувати контакти з профільними комісарами. Це стосується і міністра закордонних справ України, який свій перший закордонний візит мав би здійснити до Брюсселя.

Українська влада так і не знайшла дієвих аргументів та не змогла мобілізувати всі ресурси для того, щоб домогтися потрібного рішення. Це як вийти віч-на-віч з воротарем і не забити гол. Такої гольової ситуації, яка існує сьогодні, може не виникнути в майбутньому. Прикро, що ювілейним самітом не скористалися і цього разу.

Жодна країна НАТО не зробила більше для зміцнення Альянсу, ніж це зробила Україна та її героїчні Збройні Сили. Ключовим у заявах лідерів країн-членів Альянсу є те, що НАТО сьогодні залишається найбільш згуртованим та найбільш дієвим за всю історію. Натомість, замовчується той факт, що ця сила Альянсу, його ефективність і дієвість, трансатлантична єдність сьогодні тримаються на плечах України та мужності і самопожертві нашого війська.

Лідери не продемонстрували справжнє лідерство, стратегічне бачення перемоги України та поразки путіна, а також шляхи досягнення миру, безпеки і стабільності у світі. Яскравим проявом такої «сміливості» стала відсутність рішень про дозвіл застосовувати американську зброю проти легітимних цілей на російській території та можливість застосування за ізраїльським прикладом ППО сусідніх країн НАТО для збиття російських ракет над територією України.

Варто відзначити, що за сильними положеннями декларації стосовно підтримки України і розбудови її оборонних спроможностей проглядається один тривожний дзвіночок. Ізоляція російсько-української війни залишається пріоритетом для євроатлантичної спільноти. Звідси і коментарі про небажаність збиття Польщею ракет як ймовірний ризик ескалації. В умовах війни на виснаження та обмеженого мобілізаційного ресурсу нам критично важливо змінити цей підхід. На жаль, це демонструє, що ставка москви на погрози ескалації продовжує працювати і впливати на рішення Заходу. Навіть після звільнення Харківської області, Херсону, ударів по Криму. Очевидно, що розрахунки ризиків та переваг стратегів НАТО поки не на нашу користь.

Мабуть тепер союзники будуть пишатися власною креативністю щодо “незворотного шляху” України до членства в НАТО. Проте, за духом принцип незворотності був закріплений ще у відповідних рішеннях Бухарестського саміту 2008 року. Незворотність нашого курсу на вступ до НАТО є також і невід’ємним елементом Конституції України з 2019 року. От і виходить , що без запрошення до членства в Альянсі для України єдине, що є і залишатиметься дійсно “незворотнім”, так це війна Росіі проти України, НАТО та Заходу загалом.

Не можна оминути увагою і вигадане союзниками для України нове випробування на шляху до НАТО - тепер це “міст”. Україна вже роками стоїть “на порозі” НАТО. Нам роками кажуть про “відкриті двері”. На минулому саміті НАТО союзники проголосили як ключове досягнення зняття вимоги щодо Плану дій щодо членства для України на шляху до НАТО, стверджуючи, що тепер потрібно зробити лише один крок, а не два. Цей крок - запрошення, якого на сьогоднішньому ювілейному саміті Україна знов не отримала. І от тепер за відкритими дверима виникає цілий новозбудований “міст”, яким можна йти дуже довго під обстрілами російських ракет. Цей міст для України НАТО будує на страху Росії. Натомість, запрошення до переговорів про членство України здатне було б зробити більше для перемоги, ніж будь-який “міст”, “двері”, “вікно” чи “незворотній шлях”. Таке запрошення і стало б проявом справжнього глобального лідерства Байдена і стратегічної могутності НАТО.