How to book

📰 Починаємо ранок з цікавої статті про те, що тролінг має глибоке історичне коріння!

Автори розглядають історичне походження тролінгу, який багато хто вважає сучасним явищем. Насправді ж, як пояснює Девід Рудрум, професор англійської мови з Університету Хаддерсфілда та автор книги «Тролінг до Інтернету», це явище простежується до Стародавньої Греції, коли філософ Діоген серед білого дня блукав вулицями з ліхтарем, заявляючи, що шукає «чесну людину» 🙃

Цікаво, що сам термін «троль» має два походження: перше, яке нам відоме, від скандинавських мітичних істот, які влаштовували засідки на подорожніх і агресивно вимагали відповідей на питання; друге — від риболовної техніки протягування наживки, вона ж «fish trolling». Обидва значення чудово ілюструють сутність тролінгу — провокацію та вимагання реакції.

Шекспір, як виявляється, був майстром тролінгу, створюючи персонажів, які обмінювалися образливими репліками: «Геть, ти тридюймовий дурень!» або ж (моє улюблене) «Твоя сідниця — найвеличніше, що є в тобі». Особливо показовий приклад — персонаж Фальстаф з «Генріха IV», який не лише тролив інших, але й навмисно вдавався до техніки заведення співрозмовників, яку сам порівнював із «грою риби на гачку».

Також в статті розглядають висловлення Лорда Байрона та Оскара Вайлда проти літературного істеблішменту, які сьогодні легко вмістилися б у твіт (ми все ще називаємо пости на Х твітами, та?). І щодо позитивного використання тролінгу, то тут найяскравіший приклад — Мартін Лютер, чиї памфлети проти католицької церкви мали такий розголос, що кожна четверта людина в Німеччині мала хоча б один його примірник. його творів. Підозрюю, що ми можемо вважати це прикладом вірусного контексту.

🗞 Прочитала дуже цікаву наукову статтю, яка стверджує, що наше розуміння мотивації залишилось незмінним впродовж десятиліть, що своєю чергою, впливає на те, як ми вчимось, працюємо та й взагалі функціонуємо як люди!

Основна проблема полягає в тому, що поточні теорії мотивації (теорія самовизначення, теорія очікування-цінності, теорія цілей досягнення), розроблені в 1970-80-х роках, описують, що мотивує учнів, але не пояснюють механізми роботи мотивації. Вони зводяться до банальних тверджень на кшталт «адаптивні форми мотивації призводять до позитивних результатів, а неадаптивні — до негативних».

Дослідники пропонують альтернативний підхід — «систему навчання через винагороду», яка описує самопідтримуючий цикл: учні усвідомлюють прогалину в знаннях, шукають інформацію, отримують задоволення від навчання, що породжує нові запитання та підвищує цінність існуючих знань (фактично, для мене це виглядає як певна варіація метода Фейнмана, про який я писала ось тут). Для практичного застосування вчителям рекомендується:

1. Зосередитись на створенні усвідомлення прогалин у знаннях;
2. Приділяти увагу циклам зворотного зв'язку;
3. Враховувати часові рамки мотиваційних втручань;
4. Дивитись глибше, ніж просто категоризація учнів як «високо» чи «низькомотивованих».

Автор статті підсумовує, що для мотивації учнів не варто намагатися їх мотивувати напряму. Мотивація часто є побічним ефектом досягнень і знань — якщо ви багато знаєте про щось і вмієте це робити добре, то, ймовірно, будете більш мотивованими!