iPress | Міжнародна преса українською

Сирія: множинний вибір для кожного учасника. Аеропорт Алеппо вже відкритий для польотів. Головне з огляду Тома Купера:

Минув приблизно тиждень з часу мого останнього оновлення про цей конфлікт, а отже, час перевірити, що нового. Або що залишилося незмінним... що особливо стосується поведінки Ізраїлю.

Коли він не зайнятий підбурюванням до чергової різанини в секторі Газа; коли він не заклопотаний порушенням "перемир'я" з Хезболою (фактично: з усім Ліваном), в'їжджаючи в села, до яких вони не могли дістатися "до перемир'я" через опір Хезболли, і підриваючи безліч будинків (як у Бані Хаян); або не бомбардуючи порти і останні кілька електростанцій, що залишилися на контрольованій "хуситами" півночі Ємену, мирна, демократична, гуманістична і світська Армія оборони Ізраїлю продовжувала розширювати своє вторгнення в Сирію.

Ще 13-14 грудня, незважаючи на протести навіть з Берліна і Парижа (де політики зазвичай не можуть підкреслити, наскільки велике "право на самооборону" має Ізраїль), вони вперше спробували захопити Байт Джинн. На жаль, місцеві жителі відмовилися віддати вогнепальну зброю: сюрприз, сюрприз, ізраїльтяни відійшли з міста (навіть зберігши позиції з видом на нього). Тоді Нетаньягу оголосив про все, що тільки можна: ізраїльтянам він сказав, що Ізраїль збирається продовжувати утримувати Джебель-Шейх / гору Гермон допоки не отримає (не розкриті) гарантії безпеки; західним країнам він оголосив, що Ізраїль збирається зберегти контроль над горою до кінця 2025 року.

...що особливо важливо для США, де Державний департамент оперативно захистив захоплення земель Нетаньягу "міркуваннями безпеки" і "необхідністю стабілізації регіону". Вочевидь, американці – завжди найбільш поінформована сторона на Близькому Сході (наскільки вони можуть знайти його на будь-якій карті) – дійшли висновку, що ніхто інший на Близькому Сході не має проблем з безпекою, а всі інші дестабілізують регіон...

Тож, будь ласка, поставте себе на місце Нетаньягу. Що йому, бідоласі, робити за таких обставин? Він просто змушений продовжувати відбирати у Сирії все нові й нові території. Щоправда, цього разу на півдні: станом на 17 грудня ЦАХАЛ захопив села Джамла, Маараба, Абедін, Койя, аль-Макріз, Сайда, аль-Малака і дамбу аль-Вехда – всі вони знаходяться або на східній стороні зони UNDOF, або вздовж кордону з Йорданією.

Оскільки ізраїльтяни також продовжували виганяти місцеве населення – очевидно, в інтересах стабілізації регіону – СООННР (Зона Сил ООН із нагляду за роз'єднанням) направили в цей район колону машин і оголосили, що ізраїльтяни підуть з цього району.

Незабаром...

Незмінною залишилася і позиція рос...ер...ер: позиція Пуддінга щодо Сирії.

Ви маєте на увазі, що росіяни евакуюють свої війська? О, так, звичайно, евакуюють. Станом на вчора, наприклад, вони вивезли всі системи ППО, що залишилися, з авіабази Хмеймім. І якби зараз вони могли знайти достатню кількість торгових суден, які могли б дістатися до Тартуса, вони б забрали всі війська і техніку, що скупчилися біля причалів цього порту, також. Але, відповідаючи на запитання про це під час своєї 4-годинної прес-конференції вчора, Пуддінг запевнив: ні, ні, ні, крах режиму Асада не був поразкою для росії. Це просто неправда (навпаки:) росія досягла своїх цілей в Сирії, і до влади там не прийшли терористи...

Він просто не зміг пояснити, наскільки росії потрібні її бази в цій країні...

Що... поклавши руку на серце... означає, що все розвивається точно за планом.

Можливо, для такого спостерігача у військовій формі, як я, це викликає питання на кшталт: а навіщо він взагалі відправив російські війська до Сирії? Але це Пуддінг, і йому видніше, а це означає, що немає жодного сенсу думати, чому він робить те, що робить...

"Ми вас усіх переб’ємо". Кремлівські пропагандони розкрили таємний план путіна маніпулювання Трампом. Колонка Джулії Девіс (скорочено):

Керівниця RT Маргарита Симоньян вважає, що путін має непереборний вплив на Трампа і доб'ється бажаного результату, але тільки якщо вони зустрінуться віч-на-віч, без будь-якого впливу або втручання інших американських можновладців, а-ля Гельсінкі, де ці двоє чоловіків провели таємні переговори.

Вона переконана, що особиста зустріч Трампа і путіна повністю змінить курс, взятий адміністрацією Байдена, включаючи санкції, які заборонили її пропагандистській мережі з'являтися в американському ефірі. Виступаючи на програмі "Право знати", Симоньян спрогнозувала, що нова адміністрація Трампа спробує налагодити добрі відносини з росією і скасувати численні санкції. За її словами, у RT є всі підстави вважати, що за Трампа він повернеться в американські кабельні мережі.

Симоньян пояснила, що заборона коштувала багатьом американцям роботи, і вже одне це повинно спонукати Трампа змінити курс. Вона зазначила: "Це американські громадяни, а не іммігранти, які дратують Трампа. Це справжні американці зі справжніми цінностями, яких захищають Трамп та Ілон Маск". Керівниця RT висловила переконання, що цього спрощеного "пояснення" має бути достатньо для нової адміністрації, щоб зняти санкції з головного державного телеканалу росії.

Водночас Симоньян зізналася, що мріє про те, щоб росія стала схожою на Китай з точки зору тоталітарної державної цензури, що дозволить Москві контролювати свій внутрішній інфопростір, одночасно забороняючи Google, YouTube та інші іноземні платформи в росії.

Симоньян висміяла обіцянку Трампа досягти миру в Україні за 24 години і відкинула його зацікавленість у мирній угоді як невід'ємну частину американської політики. Вона порівняла інтелектуальний рівень американських політиків з радянськими вихованцями дитячого садка, а їхні розбіжності пояснила дитячою злістю. Симоньян розмірковувала: "Якщо Байден – за війну, то Трамп – за мир. Інакше, як він буде відрізнятись?"

Симонян та інших не вражають пропозиції, нібито висунуті командою Трампа. Ідея європейських миротворців, які б стежили за потенційним припиненням вогню, викликала в Москві обурення, що спонукало Володимира Соловйова заздалегідь пригрозити їм: "Ми всіх вас переб'ємо".

На думку експертів державного телебачення, росія залишається незацікавленою в будь-якій мирній угоді, яка не передбачатиме беззастережної капітуляції України.

Якщо не брати до уваги миротворчі пропозиції, то кандидатури, запропоновані Трампом до кабінету міністрів, продовжують хвилювати рупорів путіна. Симоньян зазначила: "Я б підтримала більшість з того, що говорить Рамасвамі". Вона з готовністю визнала: "Ці люди, яких оголошують потенційними членами його команди, безумовно, приносять нам багато радості. Більшість з цих людей є постійними гостями передач RT. До закриття RT вони були нашими постійними гостями".

Багато відомих пропагандистів та експертів з нетерпінням чекають швидкого приходу Трампа. Експерти на шоу "Вечір з Володимиром Соловйовим" закликали Кремль не виводити російські війська з Сирії. Очікується, що навіть ця ситуація зміниться на користь росії за Трампа. російські експерти прогнозують, що за нової адміністрації США "жити стане легше, значно легше".

Загалом очільниця RT повідомила, що потенційні призначення Трампа наповнюють її оптимізмом. Симоньян хвалиться своєю здатністю передбачати майбутнє за допомогою логіки. Вона розповіла, що передбачила велику війну між росією та Україною в грудні 2021 року, а потім зібрала кілька пляшок шампанського від усіх, хто поставив проти її передчуття – можливо, завдяки її тісним зв'язкам з Кремлем. Журналіст Максим Юсін зазначив: "Це пов'язано або з вашою логікою, або з надійними джерелами інформації – можливо, і з тим, і з іншим".

Спираючись на свою самопроголошену репутацію провісниці, Симоньян пообіцяла: "Так чи інакше, ми переможемо. Ось побачите".

Нейтралітет – не вихід. Чому фінляндизація не варіант для України. Головне з колонки Мінни Аландер:

У міру того, як зростають очікування щодо перспективи нових мирних переговорів у 2025 році з метою припинення війни росії проти України, ідея можливої фінляндизації України знову виринула на поверхню. Фінські посадовці поспішили відкинути такі пропозиції, попередивши, що нав'язування Україні нейтралітету "не призведе до мирного вирішення кризи з росією".

Незважаючи на те, що більшу частину останніх двадцяти років після Помаранчевої революції 2004 року Україна присвятила євроатлантичній інтеграції, її все ще часто неправильно зображують як країну, що займає геополітичну буферну зону між Сходом і Заходом. Це добре знайоме фінам, чия країна була приречена на подібну геополітичну невизначеність під час холодної війни.

Фінляндія успішно захистила свій суверенітет під час Другої світової війни і не була змушена стати радянською республікою. Однак у 1948 році був підписаний Договір про дружбу між Фінляндією та СРСР, який заклав основу для того, що з того часу стало відомо як фінляндизація.

Понад чотири десятиліття фінляндизація слугувала стратегією виживання фінської незалежності. На практиці це означало добровільне врахування інтересів СРСР. Такий підхід дозволив фінам уникнути досвіду Угорщини 1956 року та Чехословаччини 1968 року, але ціна була значною. Фінляндизація вийшла далеко за межі простого нейтралітету і негативно впливала на Фінляндію протягом майже півстоліття.

Повоєнний договір передбачав, що оборонна політика Фінляндії має бути зосереджена виключно на захисті країни від можливого нападу із заходу, незважаючи на те, що повторне радянське вторгнення зі сходу було набагато більш імовірним.

Фінляндія також була де-факто зобов'язана шукати згоди Москви перед тим, як розпочинати будь-які зусилля з розширення політичної чи економічної співпраці із Заходом. Це не дозволило Гельсінкі брати участь у початкових етапах європейської інтеграції. Замість цього Фінляндія була обмежена членством в Європейській асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Кремль вважав це достатньо аполітичним, оскільки це не порушувало так звану "східну торгівлю" з СРСР.

На внутрішньому рівні фінляндизація означала низку обмежень і компромісів щодо основних демократичних стандартів. У фінських ЗМІ та інформаційному просторі було запроваджено самоцензуру, щоб уникнути будь-якої відкритої критики СРСР. Фіни також змирилися з тим, що понад два десятиліття не змінювалося керівництво країни, оскільки президент Фінляндії Урхо Кекконен вважався незамінною фігурою для продовження добрих відносин з Москвою. У світлі цих реалій легко зрозуміти, чому термін "фінляндизація" сприймається багатьма фінами як принизливий, як нагадування про епоху, яку вони згадують з гіркотою.

Сусідня Швеція залишалася нейтральною частково через "фінське питання", оскільки Стокгольм був занепокоєний тим, що вступ до НАТО залишить їхніх фінських сусідів під загрозою як самотню буферну державу. Це потенційно могло створити умови для Радянського Союзу зробити ще одну спробу окупувати Фінляндію.

До кінця епохи холодної війни політика нейтралітету Швеції і самообмеження Норвегії щодо присутності військ НАТО або ядерної зброї на своїй території були безпосередньо пов'язані з долею Фінляндії. Цей нордичний акт балансування створив середовище, в якому СРСР був зацікавлений підтримувати статус-кво, а не ризикувати ескалацією регіональної напруженості, якщо він посилить тиск на Фінляндію. Цей дуже специфічний набір обставин не стосується України. Натомість, вимушений нейтралітет зробить Україну дуже вразливою до подальшої російської агресії.

Той, хто справді зацікавлений у пошуку правильної формули для України, повинен вийти за межі періоду холодної війни і зосередитися на досвіді Фінляндії після 1991 року.

Фінляндія приєдналася до Європейського Союзу та НАТО і міцно закріпилася в основних інституціях євроатлантичної спільноти. Це саме та фінська модель, яка могла б спрацювати для післявоєнної України.

Рентгенівський знімок "мозку путіна". Олександр Дугін та його ідеологія хаосу. Головне з колонки Пекки Калліоніемі:

Якщо ви не чули про Олександра Дугіна, вважайте, що вам пощастило або, можливо, ви щасливо не знаєте про одного з найнебезпечніших ідеологів сучасності.

Уявіть собі суміш конспіролога, містика і наслідувача Макіавеллі, і ви зрозумієте, хто ця людина. Відома як "мозок путіна", ідеологія євразійства Дугіна обертається навколо російської винятковості, авторитаризму та експансіонізму – принципів, які зараз реалізуються в таких країнах, як Україна та Грузія.

Дугін розглядає протистояння росії із Заходом як екзистенційну битву між занепадницьким ліберальним порядком і традиційною, духовною цивілізацією на чолі з, як ви вже здогадалися, росією. За його словами, Захід – це культурна чорна діра, яка висмоктує душу з людства своїм індивідуалізмом і прогресивними цінностями. Тим часом, росія в уяві Дугіна є рятівницею людства, якій судилося очолити багатополярний світ, де сила робить право. Він навіть закликав до "священної війни" проти лібералізму.

Витончено, чи не так?

Давайте подивимося на деякі передбачення цього "євразійського Нострадамуса". По-перше, він закликав до дестабілізації США шляхом загострення внутрішніх розбіжностей. Перейдемо до сьогодення, і ви побачите, що культурні війни, теорії змови та алгоритми соціальних мереж роблять половину роботи за нього.

Тепер про Європу: Дугін уявляв собі розколотий ЄС, пронизаний внутрішніми суперечками і націоналізмом. Згадаймо Брекзит, зростання ультраправих рухів і дебати про те, яка з проросійських партій ЄС є більшою скалкою в оці Брюсселя. Це виглядає так, ніби Дугін має кришталеву кулю або, можливо, просто дуже добре розуміє, як експлуатувати людські слабкості.

Деякі з найсміливіших фантазій Дугіна, включаючи вторгнення, окупації та етнічні чистки, реалізуються прямо на наших очах в Україні та Грузії. Однак остаточний результат ще не визначений.

Як і слід було очікувати, наш самозваний чарівник з докторським ступенем має багато думок щодо країн Балтії і фантазує про стирання їхньої незалежності, оскільки вона стоїть на шляху його мрій про "Євразійську імперію".

Гіперфіксація Дугіна має не лише філософський, але й особистий характер: він вважає країни Балтії зрадниками ідеї російської величі. Однак ми всі тут для того, щоб нагадати йому, що ця так звана велич існує лише в його уяві.

Для будь-якого розсудливого читача ідеї Дугіна є абсурдними і, в певному сенсі, трагічно комічними, але можна з упевненістю сказати, що розсудливі люди не є його цільовою аудиторією. Загроза, яку Дугін становить для Заходу, полягає не в його особистому впливі, а в здатності його ідей проникати і радикалізувати. Його заклики до хаосу і дестабілізації знаходять відгук у радикалів, екстремістських груп і авторитарних лідерів, які вважають ліберальну демократію своїм головним ворогом.

Коли ви бачите західних політиків, які повторюють антиглобалістську риторику або заграють з авторитаризмом, ви можете бути впевнені, що Дугін десь посміхається, погладжуючи свою бороду, як задоволений лиходій у фільмі про Джеймса Бонда.

Для багатьох народів, особливо для українців, психопатичні марення Дугіна є не просто академічною дивиною, а екзистенційною загрозою. Його зневага до суверенітету України добре задокументована. Дугін розглядає Україну не як націю, а як норовливу провінцію росії – місце, яке має бути повернуте у сферу її впливу, незважаючи на ціну.

То чому ж комусь на Заході має бути не байдужий цей бородатий філософ і злісний "копірувальник" Распутіна? Тому що Дугін не просто виголошує нісенітниці в порожнечу. Його ідеї були взяті Кремлем на озброєння, щоб виправдати все – від анексії Криму до втручання в західні вибори. І, на жаль, це дійсно працює, зокрема, у квітні 2024 року Дугін отримав можливість поділитися своїм світоглядом з ніким іншим, як з колишнім ведучим Fox News Такером Карлсоном.