Сьогодні в рубриці «Спогади про героя» розповідаємо про Володимира Барвінка з позивним «Барвінок». Володимир родом із міста Віньківці Хмельницької області, перед службою у ЗСУ працював у приватній агрофірмі. Від лютого 2023 року Володимир служив у складі 3-го стрілецького батальйону 68-ї окремої єгерської бригади ім. Олекси Довбуша.
Побратими про «Барвінка» відгукуються як про спокійного, зосередженого й відповідального воїна. У вільний час він постійно навчався та з радістю передавав знання своїм бойовим товаришам. Особливо уважно Володимир ставився до надання медичної допомоги, завдяки чому неодноразово рятував життя своїм побратимам. Надійний, винахідливий, скромний - саме таким пригадують «Барвінка» його колеги.
Близький побратим «Магістр» ділиться своїми спогадами про «Барвінка»:
«Ми з самого початку були разом - жили й воювали. Володя був спокійним і тихим, до служби ставився дуже серйозно й з самого початку сумлінно приступив до своїх обов’язків. Його першою посадою була стрілець-санітар, і, несучи відповідальність за побратимів у своєму відділенні, він завжди дбав про те, щоб у них були наповнені аптечки, постійно знаходив нові ліки та ділився знаннями задля збереження здоров’я та життя хлопців. Пізніше, заслуживши повагу командирів, «Барвінок» став на посаду старшого стрільця-оператора.
Пригадую, як у 2023 році, коли ми були на Запорізькому напрямку, між «нульовими» позиціями й першою лінією була своєрідна «дорога смерті», яку було дуже важко пройти, оскільки вона була замінована, кишіла розтяжками, тож проходячи її, хлопці неодноразово отримували поранення. Тоді «Барвінок» якось примудрився її обійти й вночі повзком обережно знімав розтяжки, після чого сам проводив хлопців тією дорогою.
А вже на Донеччині у квітні минулого року, коли на позиції всі були важко поранені, а доїхати машиною на евакуацію було неможливо через постійні обстріли, Володимир, сам будучи важко пораненим у ногу, зумів протягнути пораненого побратима 5 кілометрів до Новоселівки Першої, звідки зрештою відбулася евакуація.
А ще «Барвінок» дуже любив збивати зі свого автомата ворожі дрони, але оскільки він поводив себе завжди чемно й стримано, то перепитував по рації, чи можна йому ліквідувати ворожу «пташку». Дочекавшись схвалення, Володимир її збивав та доповідав: «Пташку» збив, дякую, що дозволили постріляти». У командуванні, здивовані такою точністю бійця, говорили: «Дайте «Барвінку» дробову рушницю, якщо він так вміє з автомата, то не знати що він буде виробляти з дроба». А от щодо Володимирового вміння оригінально жартувати, то був один випадок, пов'язаний із ворожою групою диверсантів. В якийсь момент «Барвінок» доповів: «Я вбив пі….ра. Він приповз до мене на «еспешку», і тут він закінчив свій шлях».
Володимир після поранень завжди повертався у стрій і так сталося, що буквально через два дні після лікування, він знову вийшов на бойове завдання. Ситуація була такою, що треба було із захоплених наших позицій вибити противника. Тоді він вийшов із ще двома хлопцями і Вова, закидавши гранатами ворожий бліндаж, хотів ще «доконтролити», але один недобитий окупант на останніх подихах свого життя смертельно поцілив у «Барвінка». Це сталося 20 червня 2024 року неподалік населеного пункту Новоселівка Перша Покровського району Донецької області».
У Володимира Барвінка залишилося двоє дітей та дружина.
«Барвінок» назавжди залишиться у серцях тих, хто знав його, боровся поруч і кого він захищав. Світла пам’ять герою!
Telegram / Facebook / Instagram / YouTube / TikTok / Донат