Із просторів інету

Кожна жінка трохи відьма, всім давно
відомо.
Можна, звісно, сперечатись... Але суть
не в тому.
Є мольфарки, що керують хмарами й
дощами,
Є чаклунки, варять зілля темними
ночами.
Є знахàрки ,що шепочуть вітру проти ночі.
І ворожки, що ворожать на кохані очі...
Є, як мавки, що збирають в хащах дивні трави,
Є таємні босоркані, в них магічні справи.
Є звичайні чарівниці.
Ті, що ваблять серцем,
Ті, що суміш шоколаду із пекучим перцем...
Є руді, білявки, чорні. Гарні, білолиці.
Діви, бабці і мотрони, всякі молодиці.
Очі жовті, чи зелені, карі, бірюзові.
Всі на щось таки та й варті, трохи гонорові.
Мають карти, свічі, сім'ї, казанки узварів.
Варять борщ, перуть , кохають без усяких чарів...
Кожна жінка щось від відьми у спадочок має...
Та, як все у неї добре, чар не розпускає.
А ховає їх у вузлик, де лиш їй відомо.
Можна, звісно, сперечатись....
Але суть не в тому...

Людмила Галінська