Куп'янськ Телеграм / Kupyansk Telegram ➔ 🇺🇦

🇺🇦У Москві здох від вибуху командувач військ радіаційного, хімічного та біологічного захисту зс рф Ігорь Кірілов та його помічник

200 грамів тротилу прикріпили до батареї електросамокату, який стояв біля дверей будинку Кірілова.

Самий прикол в тому, що буквально вчора він отримав підозру від СБУ, а сьогодні здох😂

Земля скловатою підорам, а це вчергове нагадує, що покарання прийде до усіх, хто винен в смертях українців

🇺🇦In Moscow, the commander of the Russian Federation's radiation, chemical and biological defence troops, Igor Kirilov, and his assistant were killed in an explosion

200 grams of TNT were attached to the battery of an electric scooter that was standing at the door of Kirilov's house.

The funny thing is that just yesterday he received a suspicion from the SBU, and today he died😂.

The earth is covered with glass wool for the motherfuckers, and this once again reminds us that punishment will come to all those responsible for the deaths of Ukrainians

😀WarArchive | Чат | Зв'язок | Мапа

🕶🕶 Плацдарм на західному березі річки Оскіл в районі Масютівки поступово перетворюється на плацдарм у Дворічній

🏹 Після зачистки Новомлинська залишився ще один плацдарм південніше, на який кацапи заходять через Масютівку. Весь цей час вони продовжують насичувати район піхотою, закріплятися і докладають зусиль, щоб втримати зайняту місцевість. Але на цьому противник не зупиняється і продовжує свій рух в селище Дворічна, де має постійно просування і потроху займає населений пункт.

🔴 Ситуація з підрозділами Сил Оборони в даному районі не дужа втішна, адже немає належного адміністрування процесу і людини, яка б налагодила організацію зачистки плацдарму. Існують проблеми з бойовою підготовкою деяких бригад, а наявний підрозділ, який прибув для "гасіння пожежі" не має змоги творити "чудеса" наявними силами і засобами. Гарні відео і подача невідповідної обстановки до реальності не допоможе зробити так, щоб кацапи зникли.

👥 Тож на даний район варто звернути увагу вищому командуванню і не допустити збільшення зони контролю противником, що може стати в майбутньому неприємним наслідком.

Мапа

@DeepStateUA

@kupyansk

Батьки і сини, які воюють разом в Князівській бригаді на Купʼянському напрямку

Син Андрій та батько Анатолій.
-Я навчався в університеті. З часом ухвалив рішення — пора! Взяв академічну відпустку й добровільно долучився до війська.
Нещодавно Андрій відсвяткував своє двадцятип’ятиріччя вже в рідній 14-й бригаді. Місце служби довго вибирати не довелося, бо тут служить його батько – Анатолій.
Вчився на інженера-механіка в аспірантурі, захоплювався автомобільним транспортом і проектуванням будівель для його ремонту.

-Цьогоріч у травні, порадившись з батьком, я взяв письмову згоду у військовій частині й пішов до ТЦК. Далі – базова військова підготовка і розподіл у артилерійський підрозділ, де й служить батько.

Свій фах опанував захопливо, бо мав бажання і побратимів поряд, які швидко ввели у курс справи.
Батьку Андрія, Анатолію, 47 років. Мав досвід бойових дій ще в часи ООС, а 4 березня 2022-го повернувся на службу. На питання: “Що найбільше подобається в артилерії?” Без вагань відповідає.
-Калібр!
Тепер чоловіки служать і живуть неподалік, бачаться ледь не щодня. Але, визнають, через це і хвилювань мають більше.

-Переживань більше, бо знаємо обстановку, з чим доводиться зіштовхуватися. Але все одно, як то кажуть, ми на очах один у одного! А це – головне, - в два голоси говорять батько і син.

Син Іван та батько Анатолій
Служить разом з батьком і тридцятирічний артилерист Іван. Три місяці тому він, порадившись з ним, вирішив підписати контракт і доєднатися до Князівської бригади.
Батька Івана також звати Анатолієм. Служив на Луганщині під час проведення ООС ще з 2020 року у підрозділі забезпечення. Возив хлопцям БК, пальне, продукти. Фактично, цей досвід він застосовує і нині, будучи на Харківщині у складі 14-ї бригади.

-Мені спокійніше, що син поряд зі мною. Я заїжджаю до нього майже через добу, коли розвожу хлопцям на позиції продукти і необхідні речі.

У травні Анатолію виповниться шістдесят років – серце сповнене гордості за пройдений шлях, але й тягне додому, де на нього чекає дружина. Проте, перш ніж повернутися на рідну Волинь, він планує зробити дещо надзвичайно важливе: допомогти синові освоїтись у військовій справі, передати йому знання та досвід, як військові так і життєві.

Анатолій мріє знову взятися за цивільну роботу, бачити як ростуть онуки, насолоджуватися дитячим сміхом... Він чекає того дня, коли врешті повернеться додому, спокійно пригорне до себе дружину і відчує себе знову просто чоловіком, батьком і дідусем, а потім – дочекається повернення сина й перемоги!