Хай вже буде відгук і піду спать )
Цілком собі уявляю, кому і чому
"Шептуха" Тамари Горіха Зерня може зайти (і точно зайде) як в сиру землю.
По-перше, це своєрідний
збірний портрет жінок покоління, яким зараз 40-55. Хтось кричатиме "так це ж про мене!". Хтось жалітиме себе. Тут є
спеціально відведені місця для поплакати, і такі ж - для посміятися.
Стиль десь такий:
Водій ходив за мною з європротоколом як тінь батька Гамлета
Сиджу сама-самісінька, як дірочка в жопі
Я летіла додому, як корова з колючкою під хвостом
Як для масової книжки цілком ок,
щось між Євгенією Кузнєцовою та Люко Дашвар (ближче до другої).
Від Дашвар тут також незрозуміло навіщо додані епізоди типу як дід підстригає онучці нігті секатором до крові, або коти з'їдають померлу хазяйку і виїдають їй очі 😐.
Книжка мені не надто йшла перші 250 сторінок (але й жахливо це не було) - трохи маніпулятивна, надто з надривом, чітко на свою ЦА, але читається легко. Десь як фільм "Збори ОСББ". На таке я ходжу півтори години поржать, під повітряну картоплю, а витрачати 5-6 годин в книжці не надто готова.
Але останні 100 сторінок перевернули всю тему роману з ніг на голову, і я така “Ааа, так он воно що. Ясно”.
Отже, події у книжці охоплюють
листопад 2021-го - і до весни 2022-го. 50-річна київська перекладачка пройшла через усі приколи свого покоління: бідне дитинство, такий собі шлюб, ніякої сексуальної освіти, акушерське насилля. За сім'ю трималася, щоб доньку не засмутити. Сама заробила на квартиру й машину, сама підіймала доньку, а чоловік просто був (тут читачки впізнають себе і ревуть).
І ось їй 50, наче ще молода, але вже клімакс. Хто зна, що далі, і скільки ще зможе працювати. І життя якось не склалося. Стрьомно.
Аж тут дістається їй у спадок від баби хата в селі на Сумщині. Плюючи на все, наша героїня їде туди на пару тижнів попрацювати в тиші. А баба була щось типу відьми (шептухою), і в селі всі думають, що онука така ж. Хтось стрьомається, хтось приходить за допомогою.
Ну а далі ви собі можете уявити весь спектр кумедно-сумних ситуацій та стилістику жартів.
Авторка зібрала флеш-рояль тематик, які можуть зачепити аудиторію: - невдалий шлюб та інертні чоловіки;
- сімейне насилля і чому жінки не йдуть від аб’юзерів;
- російськомовність людей в маршрутках та росйська попса;
- попівська агітація за рашу;
- стереотипи про УПА;
- інертність місцевої влади;
- забобонність людей в селі;
- стосунки дорослої жінки з літньою мамою;
- сексизм у війську;
- занепад українських сел;
- Чорнобильська аварія.
Мене бісили дрібні нелогічності (спочатку в селі зовсім немає покриття, навіть не подзвонити, а потім раптом вона листується з редакторкою по інтернету) і легка дурість героїні (що трохи дивно як для перекладачки). Але ок, це було читабельно.
Але потім справа дійшла до останніх 100 сторінок, тобто повномасштабної війни, і стало ясно, навіщо це написано. Нас закохали в цю хату, село й героїв - усі такі рідні, а тут хуяк -
і поганий президент не підготував їх всіх до війни. Вони б може й підготувалися, але ж керівництво держави заспокоювало (підкреслюється кілька разів).
Ну і самі розумієте, що далі стається. (До речі, обережно, в кінці дуже багато тригергих ситуацій, яких ніяк не чекаєш після 250 сторінок легкості й іронії)
Впевнена, що на цю книжку буде багато захоплених відгуків, бо певній категорії людей таке заходить. Ну але вибачте, ні, це не я. Краще б поспала ☹️
#непозбувний_відгук