Оповідачка

Любі друзі, як завжди, вам показую першими.

Синя сукня. Special. У Fedoriv vlog.

Зробили трохи більше години з 9 годин виступів.

Андрій взяв з мене обіцянку — якщо відео набере 15 тисяч лайків, книга «Синя сукня» вийде вже цієї весни.

♥️

Друзі, хочу поділитися постом Валерія Пекаря. Дуже потужного науковця, дослідника та аналітика. Я читаю його на фейсбуці і вам рекомендую. Він тримає голову холодною, що зараз важливо, як ніколи.


Товариство, наступні кілька тижнів буде потужна інформаційна атака на Україну з боку США. Ми дізнаємося, що Україна є штучно створена країна, її не має існувати. Україну створили разом австрійський генштаб та USAID. Україна населена в основному росіянами, які хочуть додому в росію. Україна є диктатурою, де ніколи не було виборів, а правлять нею нацисти. В Україні незаконно виробляється зброя масового знищення. (І в усьому цьому винен Байден.)

Наступні кілька тижнів буде дуже важко. Виглядатиме, що нас всі зрадили, бо Америка відкрито перейшла на бік ворога, а Європа не прокидається.

Це частина мирного плану Трампа. Йому треба негайно завершити війну, а Путін не готовий до переговорів -- він готовий лише прийняти українську капітуляцію у вигляді демілітаризації, "денацифікації" та повернення російських агентів у публічне поле заради розгортання чогось середнього між ічкерійським та грузинським сценаріями. Важелів впливу у США на росію нема (хоча це не так, але використання впливу виглядає скоріше як ескалація, а не як швидке завершення війни). Окрім того, не можна допустити колапсу російського режиму, адже росію треба зберегти й використати проти Китаю.

В таких умовах весь тиск піде на того, хто виглядає більш придатним для тиску, тобто на нас із вами. Україна заважає планам нової американської адміністрації у двох аспектах. По-перше, ми не даємо зробити Європу беззахисною. По-друге, ми не даємо укріпити росію, щоб розвернути її проти Китаю. Україна -- це прикра перешкода, яка має бути покарана.

Все, що ми можемо зробити, -- довести, що ми не більш, а менш придатні до тиску. Що ми не можемо поступитися тиску, бо це означає поступитися життям наших друзів, родичів, може, нашим власним. Я бачу, що чимало з вас не вірить у можливість Бучі й Маріуполя по всій країні, а вірить у чемність і порядність російських окупаційних військ. Я не знаю, що треба, щоб ці люди повірили. Сто років тому таке вже було.

(І не думайте, будь ласка, що українська поступливість призведе до збільшення військової допомоги. Адже військова допомога дозволяє продовжувати війну, а Трампу треба її негайно завершувати. Будь-які подяки та вибачення тут не допоможуть.)

Всі, хто може говорити, писати, впливати на американців та європейців, -- і так знають, що робити, і вже роблять. Всім решті треба просто триматися. Якщо ви не можете бути частиною рішення -- будь ласка, хоча би не будьте частиною проблеми. Не поширюйте чужу пропаганду й чужі наративи.

Ця інформаційна атака не буде вічною. Час рухається швидко. Вистоїмо -- далі буде. У світі є чимало сил, яким невигідна наша поразка. Передусім нам самим.

23 лютого 2022.

Останнє фото в моєму телефоні — Лео безтурботно спить на шторі.

Я бігла на роботу, де була до пізнього вечора. Незважаючи на відчуття тривоги, ми продовжували планувати та робити проєкти.

23го підписали великий контракт на виставку і магазин нового типу. Ці роздруковані документи рік лежали в папці на столі. Я фізично не могла її відкрити.

Зазирнути в «те, минуле життя».

А потім викинула не відкриваючи.

Того життя немає. Жодного сенсу чіплятися за нього теж. Але є інше. Нове життя і реальність, яку потрібно побудувати.

Головне — в ньому ми Є.

МИ. Є.

І ми будемо. Які б там не були плани у наших сусідів і псевдопартнерів.

Українці стільки разів перевигадували себе, перезнаходили, перевідкривали, перезапускали. І ніколи ніколи ніколи не здавалися.

Ми існуємо не завдяки, а всупереч. Такий народ спробуй ще знайди.

Були. Є. І будемо.

Вклоняюся кожному, хто став на захист України.

Обіймаю кожного і кожну із вас у цей тривожний вечір.

Тримаймо стрій♥️

Якщо ви можете вирішити проблему — не думайте про неї, а вирішуйте. Якщо не можете — спробуйте увійти в режим спостерігача. Трохи відсторонитися і продовжувати робити свої щоденні справи, навіть дуже маленькі, рухаючись вперед у тому, де відчуваєте себе корисними.

Донат на армію — супер, зварили дитині суп — супер, приділили мамі час, сходили в спортзал, почитали гарну книгу, не пропустили урок англійської, зробили класно свою роботу сьогодні — все зараховується.

Не дайте інофрмаційній істериці себе паралізувати.

Тримаємо голову в холоді, а серце — в любові одне до одного.

Прорвемося❤️

Всім привіт! Останні дні дуже турбулентні. Тож я хочу з вами поділитися текстом-притчею, який перечитую, коли відчуваю, що зациклююсь і страшенно тривожу на тому, на що не можу впливати.


"...Учителька підняла склянку з водою і студенти подумали, що зараз мова піде про «напівпорожній або напівповний стакан». Натомість вона запитала: «Наскільки важка ця склянка води?»

Учні вигукували різні відповіді. 150 мл, 200 мл, 300 мл.

Вона відповіла: «Абсолютна вага немає значення. Все залежить від того, як довго я тримаю склянку».

«Якщо я потримаю склянку хвилину, це не проблема. Якщо я потримаю її протягом години, у мене почне боліти рука. Якщо я буду тримати її протягом дня, моя рука заніміє, можливо, її паралізує. У кожному випадку вага склянки не змінюється, але чим довше я її тримаю, тим важчою вона стає».

Вона продовжувала: «Тривоги схожі на склянку води. Подумайте про них деякий час, і нічого не станеться. Подумайте про них трохи довше, і вони починають засмоктувати. А будете думати про них цілий день, відчуєте себе паралізованим – нездатним нічого робити».

Не забудьте поставити склянку на стіл!»

Ми з любою @melania_v завтра сідаємо за рубрикатор Оповідачки. Щоб вам було тут добре, тепло, цікаво і десь корисно. Для цього опитування вище. Що ви хотіли б бачити/читати з контенту.

Усі інші побажання та ідеї теж приймаються під цим постом.

Серед усіх, хто запропонує щось цікаве, і ми це візьмемо в роботу, ми розіграємо набір з 10 книг, які я вважаю змінотворчими♥️

Ці слова помилково приписують Фріді Кало, видатній художниці, яка дуже любила свого чоловіка, художника Дієго Ріверу. Почитайте їх історію, вона схожа на безкінечну американську гірку.

Втім, немає жодних ознак того, що саме Фріда написала текст вище.

Але це ніяк не змінює його точності.

Не просити про любов. Ніколи нікого не просити.
Бо якщо про любов треба просити, то це точно не вона.

«Я не проситиму тебе мене поцілувати, і не вибачайся переді мною, коли я думаю, що ти неправий.

Я не проситиму тебе обійняти мене, коли мені це найбільше потрібно.

Я не проситиму тебе говорити мені, яка я красива, навіть якщо це брехня, і не пиши мені гарних слів.

Я не проситиму тебе зателефонувати мені, щоб розповісти, як пройшов твій день, і сказати, що ти сумуєш за мною.

Я не проситиму тебе дякувати мені за все, що я роблю для тебе, і піклуватися про мене, коли душа вичерпається.

Я навіть не проситиму тебе послухати мене, коли я маю тисячу історій, які мені хочеться розповісти тобі.

Я не проситиму тебе щось для мене робити, я навіть не намагатимусь назавжди бути поруч.

Тому що якщо я маю просити тебе про все це, то я більше цього не хочу».

Так, Харків, прийом!

На Синій Сукні у Харкові ми отримали листа від чудової @tanya_kolodeznaya, яка писала, що її єдина мрія — знайти друзів.

Ми запропонували вечерю на п'ятох осіб в класному харківському ресторані.

Але дівчата, які підіймали руку на події, не всі знайшлися після неї.

Отже, любі друзі, якщо ви в Харкові. Якщо ви шукаєте друзів. Якщо ви хотіли б повечеряти разом і глянути, що б з цього могло вийти, напишіть, будь ласка, під цим постом.