— Насправді зараз я не пʼяна. Майже зовсім. Я знаю свою норму. Мене повертає в реальність таки вже трохи хмільний голос К. Вона сидить якраз навпроти незаскленого вікна тераси. Вітер погойдує золотаві кучері. Надворі запалили помаранчеві кулі ліхтарів і світло найближчого вогняним німбом огортає голову дівчини. Розніжена третім коктейлем її фігура у плетеному кріслі чомусь ще більше нагадує муз епохи Ренесансу. Хіба що айкос і склянка чогось їдко-жовтого видає в ній прозаїчну буденність. Вона робить довгу затяжку і з рота повільно майже ідеальними кільцями виходить пар. Відкриту терасу наповнює аромат фруктів. Ніс щипає від важкої нудотної солодкості. Намагаюся запити її хімозною содовою. Не виходить.
— Це все, про що я здатна думати. Я приймаю душ, випиваю апельсиновий сік та електроліти. Падаю знов на ліжко і через години дві замовляю доставку нагетсів. Це єдине, що я здатна їсти, коли маю похмілля. Але я не пʼяна зараз, насправді. Я знаю свою норму. Я…Із залу долинають глухі звуки
Money talks. Зі мною talks лише К.
Краєм ока помічаю два хитких силуети на танцполі. Худу високу жінку років тридцяти з чорним волоссям аж до пояса і підстаркуватого чоловіка в грубих окулярах. Її рухи схожі на горіння свічки, повзання змій у траві, стрімку течію. Він – саме уособлення каменюки. Незнайомка прийшла сюди витанцювати біль, він – бо не зміг відірвати від неї очей. Ідеальна пара.
— Алкоголь викликає інтоксикацію та зневоднення організму. Проста вода нічого не дасть. Мене вранці після рятує лише склянка апельсинового соку на пару з електролітами.Охоронець на правах офіціанта вирішив забрати в нас пусті склянки. Перша помилка, чоловіче. К. видуває в його усміхнене обличчя хмару цукрових фруктів і хитро мружиться. Фаталіті. Менше, ніж через хвилину цей нещасний повертається з двома бокалами: для мене з мінералкою, для К. з червоним сухим. Не памʼятаю, щоб хтось із нас за них платив.
— Про що це я? Ах, та. Той, що з мʼякоттю. Він натуральніший. У пластиковій пляшці, з пляжем на етикетці. Киваю. Саме так, із пляжем. І як я тут опинилася? Чи за що? Першопричина якось загубилася в рідкому натовпі понеділкових пияк, недолугих декораціях бару і намаганні врятувати переляканого бармена від точних інструкцій К. як правильно робити її рожевий космополітан. Космополітан… Точно! Її колишній.
— Ти ж знаєш, з їжі мені й так важко чим вгодити, а коли ще й на ранок шлунок вивертає від похмілля…, але НАГЕТСИ!!!Містер Токс у пʼятому поколінні. Зрадник, наркоман, безробітній. Створіння, яке вкотре зруйнувало мій режим сну якоюсь новою вихідкою. Той, про кого вже четверту годину мала б мені розповідати К. Але щось пішло не так. Точніше він утнув щось не те. Гірше. Бридкіше. Кримінал? Щось дійсно серйозне, бо замість “От же ж козел!”, я вдесяте чую:
— З кисло-солодким соусом і апельсиновим соком. Ммм...Вдих-видих. От же ж козел! Треба зробити собі помітку купити їй завтра апельсинового соку. У пластиковій пляшці, з пляжем на етикетці. А ще організувати доставку з маку. Гляди, вийде розпитати що він такого утнув вчора, а поки:
Money talks, mm-hmm, money talks
Dirty cash, I want you, dirty cash, I need you, oh
— Наааагеетсссиии!!!#настячь
*вирвано з контексту життя*
