Як приватизувати топ-підприємство за пару копійок?
Продовжуємо пости про приватизацію, а саме про те, як імперія Ахметова демонструвала дивовижний рівень "інвестиційної хватки", зокрема в купівлі державного майна за копійки. В минулому пості ми побачили, що топ металургійне підприємство Азовсталь придбали за 120 млн. доларів у 2002 років (декілька аукціонів з 90-х), при цьому вже у 2003 підприємство показувало оборот в 500 млн. доларів, про це більше подробиць тут:
https://t.me/Konkretyka/392
В цьому пості ми розглянемо вугільну промисловість або ресурсну базу СКМ, а саме «Комсомолець Донбасу» та «Павлоградвугілля», які були повністю приватизовані на початку нульових.
Комсомолець Донбасу проходив приватизацію в три етапи у 1999, 2000 та 2004 [1]. Саме по собі це досить молоде підприємство, яке було засновано у 1980 році, при цьому зазначу, що в ті часи Україна добувала 197 млн. тон. у 2013 цей показник впав до 83 млн.
Скільки отримала держава від приватизації:
2000 рік за 61% акцій – 40 млн.
2004 рік за 30% акцій – 25 млн.[2]
При цьому у 2003 році було добуто 2.2 млн. тон., потім через декілька років у наслідок приватизації добич виросла до 4.5 млн. при розвіданих запасах у 130 млн. (після приватизації завжди зростає ефективність, бо власник ефективніше управляє майном, але чи дійсно шахтa такого класу може коштувати 10+ млн. доларів питання риторичне).
Для порівняння адекватності ціни, використаємо приклад ще одного підприємства, а саме Павлоградвугілля, де запасів 650 млн. тон. але його ціна була вже 1.4 млрд. грн. у 2003 році. Виникає справедливе питання, чому Павлоградвугілля оцінили у три з половиною рази дорожче. Звісно, існує своя специфіка і кожне підприємство унікальне, бо десь існують проблеми технічного характеру десь важчі умови, але хочу підкреслити, що Фонд державного майна НЕ ПРОВОДИВ АУДИТ ПІДПРИЄМСТВА ПЕРЕД ПРОДАЖЕМ, тобто ми не знаємо ЧОМУ САМЕ ТАКА ЦІНА.
Одним словом приватизація державного майна проходила в умовах, коли ніхто не знав, який реальний стан підприємства і яка реальна його вартість. Можна з упевненістю говорити, що ціни були м’яко кажучи взяті невідомо звідки, бо підкреслю, що найбільша кількість підприємств була продана в 90-ті й за них Україна отримала нікчемні 1.2 млрд. доларів [3]. Умовно в кращому випадку за державне майно ми отримали 0.5% (оцінка дуже поверхнева взята на основі ВВП СРСР за звітом The CIA World Factbook 1990). Українські лідери не даремно ігнорували світову практику, бо у разі незалежного аудиту не можна було б продавати майно за безцінь.
Не дивно, що практика продовжується і сьогодні зокрема державний Фонд гарантування вкладів впарив 4.5 млрд. активів Дельта банку за 182 млн. грн.:
https://minfin.com.ua/2019/06/10/38043478/
А ви кажете в Україні немає правонаступництва та інвестиційного духу))) Аплодую «геніям» яких вже майже 30 років народ обирає до влади й продовжить обирати, поки або не почне читати книжки або не зникне зі сторінок історії!
Чи цікаві Вам такі пости?
#податок_на_приватизацію
Джерела:
1. Л.Л. Стариченко і інші. Розвиток Інституціонального середовища промислового виробництва з урахуванням галузевої специфіки. С. 54
2. http://obkom.net.ua/news/2005-02-07/1251.shtml
3. Економічна історія України. Г.А.Касьянов. Економіка перехідної доби (1991–2010). Т2. Київ. 2011.
Продовжуємо пости про приватизацію, а саме про те, як імперія Ахметова демонструвала дивовижний рівень "інвестиційної хватки", зокрема в купівлі державного майна за копійки. В минулому пості ми побачили, що топ металургійне підприємство Азовсталь придбали за 120 млн. доларів у 2002 років (декілька аукціонів з 90-х), при цьому вже у 2003 підприємство показувало оборот в 500 млн. доларів, про це більше подробиць тут:
https://t.me/Konkretyka/392
В цьому пості ми розглянемо вугільну промисловість або ресурсну базу СКМ, а саме «Комсомолець Донбасу» та «Павлоградвугілля», які були повністю приватизовані на початку нульових.
Комсомолець Донбасу проходив приватизацію в три етапи у 1999, 2000 та 2004 [1]. Саме по собі це досить молоде підприємство, яке було засновано у 1980 році, при цьому зазначу, що в ті часи Україна добувала 197 млн. тон. у 2013 цей показник впав до 83 млн.
Скільки отримала держава від приватизації:
2000 рік за 61% акцій – 40 млн.
2004 рік за 30% акцій – 25 млн.[2]
При цьому у 2003 році було добуто 2.2 млн. тон., потім через декілька років у наслідок приватизації добич виросла до 4.5 млн. при розвіданих запасах у 130 млн. (після приватизації завжди зростає ефективність, бо власник ефективніше управляє майном, але чи дійсно шахтa такого класу може коштувати 10+ млн. доларів питання риторичне).
Для порівняння адекватності ціни, використаємо приклад ще одного підприємства, а саме Павлоградвугілля, де запасів 650 млн. тон. але його ціна була вже 1.4 млрд. грн. у 2003 році. Виникає справедливе питання, чому Павлоградвугілля оцінили у три з половиною рази дорожче. Звісно, існує своя специфіка і кожне підприємство унікальне, бо десь існують проблеми технічного характеру десь важчі умови, але хочу підкреслити, що Фонд державного майна НЕ ПРОВОДИВ АУДИТ ПІДПРИЄМСТВА ПЕРЕД ПРОДАЖЕМ, тобто ми не знаємо ЧОМУ САМЕ ТАКА ЦІНА.
Одним словом приватизація державного майна проходила в умовах, коли ніхто не знав, який реальний стан підприємства і яка реальна його вартість. Можна з упевненістю говорити, що ціни були м’яко кажучи взяті невідомо звідки, бо підкреслю, що найбільша кількість підприємств була продана в 90-ті й за них Україна отримала нікчемні 1.2 млрд. доларів [3]. Умовно в кращому випадку за державне майно ми отримали 0.5% (оцінка дуже поверхнева взята на основі ВВП СРСР за звітом The CIA World Factbook 1990). Українські лідери не даремно ігнорували світову практику, бо у разі незалежного аудиту не можна було б продавати майно за безцінь.
Не дивно, що практика продовжується і сьогодні зокрема державний Фонд гарантування вкладів впарив 4.5 млрд. активів Дельта банку за 182 млн. грн.:
https://minfin.com.ua/2019/06/10/38043478/
А ви кажете в Україні немає правонаступництва та інвестиційного духу))) Аплодую «геніям» яких вже майже 30 років народ обирає до влади й продовжить обирати, поки або не почне читати книжки або не зникне зі сторінок історії!
Чи цікаві Вам такі пости?
#податок_на_приватизацію
Джерела:
1. Л.Л. Стариченко і інші. Розвиток Інституціонального середовища промислового виробництва з урахуванням галузевої специфіки. С. 54
2. http://obkom.net.ua/news/2005-02-07/1251.shtml
3. Економічна історія України. Г.А.Касьянов. Економіка перехідної доби (1991–2010). Т2. Київ. 2011.