Головна причина, чому підприємства сільськогосподарської техніки України – зникли.
Основна причина колапсу таких технологічних підприємств, полягала в тому, що чиновники держави в 90-х, різко увірували в міф, що для запуску економіки, достатньо просто відкрити ринок та відпустити ціни (в рамках переходу від планової економіки це самогубство).
Важливо зазначити, що «шокова терапія» була успішною лише в ФРН у 1946-48 році, бо економіка Рейху зберігала в собі ядро ринку (приватну власність та відносно ринкові відносини). У 1992 році у нас воно було відсутнє, відповідно методи трансформації повинні були бути інші. Однак, МВФ рекомендував умовні методи ФРН, замість методів КНР, останнє більше відповідало нашим реаліям (про досвід КНР є інфо на каналі).
Тобто, виходячи з логіки наших чиновників та МВФ, коли Ви вперше приходите в спорт-зал, варто починати жати на груди не просто один гриф, а одразу 150 кг і типу таким чином, через силу Ваші мязи повинні рости (але в реальності це призведе до травми, що і сталося з нашою економікою).
Технологічні індустрії, де є цілі ланцюги створення продукту вимагають делікатного поступового підходу. Наші ж геніальні управлінці про це не думали. Вони абсолютно ігнорували те, що ринкова та планова економіка відрізняється колосально у сфері управління підприємствами:
- в плановій економіці функції менеджменту підприємства зводилась до дотримання плану виробництва. Тобто держава сама замовляла, сама надавала матеріал і сама викуповувала.
- в ринковій економіці, менеджмент повинен шукати ринки збуту продукції, контролювати якість та впроваджувати інновації. Підприємство є самостійною одиницею, але для цього потрібні кадри ринкового профілю, а у нас таких тоді не було.
Різке провадження ринкових відносин в промисловості призвели до того, що на фоні скаженої інфляції їх оборотні кошти просто перетворилися на тони паперу. Тобто вони просто не могли закуповувати компоненти у підприємств зі свого ланцюга (наприклад двигуни для комбайнів, сталь і тп), як результат колапс виробництва.
Неспроможність купляти комплектуючі пов’язана не тільки з бездарним управлінням НБУ (про інфляцію в 10к% тут: https://t.me/Konkretyka/168), але і з тупістю усієї колишньої партійної еліти. Ельцин, Кравчук та їх дружбани, абсолютно не зважали, що вони розпилили спільну хату і проігнорували той факт, що в одного залишилась вітальня в іншого ванна, а у когось кухня. Таким чином розрив економічних зав’язків призвели до того, що підприємства залишились без комплектуючих та сировини (хаос).
Додаткову руйнацію проводив і НБУ, зокрема академік Пахомов, який займався критикою курсу Кучми, зазначав:
«фінансовий голод (особливо в промисловості), фінансо-спекулятивний підхід у сфері «коротких грошей» (кредитування на короткий термін до 1 року) при повній відсутності «довгих грошей» (кредитування на термін 3-10 років) доларизація економіки і т.п.» [1].
Тобто, фактичний дірібан фінансів, системна емісія та тотальний пофігізм на технологічні підприємства призвів до того, що підприємства не могли продовжувати свою роботу. Їм не були доступні кредити і найголовніше в них не було навіть плану/кадрів стати повноцінними учасниками ринку. В результаті більшість підприємств було ліквідовано і ми втратили основу для створення успішної економіки.
В наступних постах: Поговоримо вже предметно про конкретні підприємства, щоб не зупинятися по 100 разів на причинах краху української економіки при переході від планової до ринкової.
#агрокомплекс
Джерела:
1. Цивилизационные модели современности. С.394
Основна причина колапсу таких технологічних підприємств, полягала в тому, що чиновники держави в 90-х, різко увірували в міф, що для запуску економіки, достатньо просто відкрити ринок та відпустити ціни (в рамках переходу від планової економіки це самогубство).
Важливо зазначити, що «шокова терапія» була успішною лише в ФРН у 1946-48 році, бо економіка Рейху зберігала в собі ядро ринку (приватну власність та відносно ринкові відносини). У 1992 році у нас воно було відсутнє, відповідно методи трансформації повинні були бути інші. Однак, МВФ рекомендував умовні методи ФРН, замість методів КНР, останнє більше відповідало нашим реаліям (про досвід КНР є інфо на каналі).
Тобто, виходячи з логіки наших чиновників та МВФ, коли Ви вперше приходите в спорт-зал, варто починати жати на груди не просто один гриф, а одразу 150 кг і типу таким чином, через силу Ваші мязи повинні рости (але в реальності це призведе до травми, що і сталося з нашою економікою).
Технологічні індустрії, де є цілі ланцюги створення продукту вимагають делікатного поступового підходу. Наші ж геніальні управлінці про це не думали. Вони абсолютно ігнорували те, що ринкова та планова економіка відрізняється колосально у сфері управління підприємствами:
- в плановій економіці функції менеджменту підприємства зводилась до дотримання плану виробництва. Тобто держава сама замовляла, сама надавала матеріал і сама викуповувала.
- в ринковій економіці, менеджмент повинен шукати ринки збуту продукції, контролювати якість та впроваджувати інновації. Підприємство є самостійною одиницею, але для цього потрібні кадри ринкового профілю, а у нас таких тоді не було.
Різке провадження ринкових відносин в промисловості призвели до того, що на фоні скаженої інфляції їх оборотні кошти просто перетворилися на тони паперу. Тобто вони просто не могли закуповувати компоненти у підприємств зі свого ланцюга (наприклад двигуни для комбайнів, сталь і тп), як результат колапс виробництва.
Неспроможність купляти комплектуючі пов’язана не тільки з бездарним управлінням НБУ (про інфляцію в 10к% тут: https://t.me/Konkretyka/168), але і з тупістю усієї колишньої партійної еліти. Ельцин, Кравчук та їх дружбани, абсолютно не зважали, що вони розпилили спільну хату і проігнорували той факт, що в одного залишилась вітальня в іншого ванна, а у когось кухня. Таким чином розрив економічних зав’язків призвели до того, що підприємства залишились без комплектуючих та сировини (хаос).
Додаткову руйнацію проводив і НБУ, зокрема академік Пахомов, який займався критикою курсу Кучми, зазначав:
«фінансовий голод (особливо в промисловості), фінансо-спекулятивний підхід у сфері «коротких грошей» (кредитування на короткий термін до 1 року) при повній відсутності «довгих грошей» (кредитування на термін 3-10 років) доларизація економіки і т.п.» [1].
Тобто, фактичний дірібан фінансів, системна емісія та тотальний пофігізм на технологічні підприємства призвів до того, що підприємства не могли продовжувати свою роботу. Їм не були доступні кредити і найголовніше в них не було навіть плану/кадрів стати повноцінними учасниками ринку. В результаті більшість підприємств було ліквідовано і ми втратили основу для створення успішної економіки.
В наступних постах: Поговоримо вже предметно про конкретні підприємства, щоб не зупинятися по 100 разів на причинах краху української економіки при переході від планової до ринкової.
#агрокомплекс
Джерела:
1. Цивилизационные модели современности. С.394