"Вихований, освічений, коректний і спокійний, він справляв дуже хороше враження, – описував Боржинського-посла дипломат Микита Мандрик. – За зовнішністю він був типовий українець – середнього зросту, худорлявий, темний шатен, із довгими запорозькими вусами, розумним, лагідним поглядом. Одягався у форму українського військового старшини, у синій жупан"
Будучи дипломатом Української Держави, збирав розвідувальну інформацію, щодо білого війська Денікіна. Акцентував, що очільник Антон Денікін не приховує своїх планів з відновлення "єдиної і неподільної Росії" та знищення суверенних держав і республік. Також провадить пропагандистську роботу. За його сприяння місцева "Просвіта" видавала книги, друкувала газети й навчала українською мовою.
Щоправда його діяльність не залишалася непоміченою. До його посольства два раза вривалися білогвардійці, влаштовуючи погром. Врешті-решт, Боржинському було наказано покинути Кубань.
Він вирішує повертатися до України. У січні 1919 року барон врешті вирушив у дорогу залізницею. Разом із ним – секретар посольства, радник із дружиною, помічники та кілька кубанців, які зазнавали переслідувань з боку "білих". Влада Кубані надала варту до берегів річки Дон.
– Тепер ви потрапите в інші руки. Будьте обережними, – зауважив хтось із супроводу у прикордонному Іловайську.
На жаль, біда сталася. У Волновасі Боржинського захопив загін Білогвардійців, яким Федір муляв в оці, увесь час його роботи на Кубані. Бранця перевезли до Юзівки (суч. Донецьк). Де білі влаштували "суд" над "зрадником", що став на українську службу.
На всі закиди Федір відповів .
– Не бачу у своїх діях жодної зради, – відповідав він. – Імперія розвалилася, я став на службу Українській Державі – землі, де народився та виріс.
"Суд" радився недовго. 14-го лютого білогвардійці розстріляли Федора, залишивши тіло на мерзлій землі, на околиці Донецька.
Федір Боржинський - 1879-1919