Спокуса від Стуса
Цей, багатий на свята день, дещо втратив свій сенс з 1985. Того року одна родина втратила сім’янина, а разом з тим уся країна – символ незламності.
Так, сьогодні своє 80-річчя міг би відсвяткувати з нами Василь Стус, але ланцюг життя вирішив замкнутися, коли, начебто, ще було задалеко до цього. Здається, його панорама життя включає у себе усі деталі, з яких тільки могло складатися поламане життя радянської людини. Спочатку не протоптані стежини, а потім стіна, що блокує будь-який опір. Не багато звичайних вчителів з часом перетворилося на дисидентів, що ставили під сумнів не лише створене у радянські часи, а й загалом – усе стосовне цього. За такі переконання, відчуженість думок, індивідуальність Стус, як втім і інші його колеги, був ув’язнений та своєрідно репресований. Адже неможливо колись було уявити, що у середині ХХ-го сторіччя можна перешкоджати людині говорити, розповсюджувати творчість, висловлювати себе і про свій час. Здається, такі методи загинули у Шевченкові часи – ні! І ще залишилось від Шевченка – так це дух боротьби, молодості душі, віри у гарне, зовсім інше, омріяне майбутнє. Так, саме про це думав Стус, коли у карцері писав про світовідчуття, екзистенцію, тривогу. Хочу лише донести, що є сенс боротися навіть коли здається, що це не маж сенсу, що це не принесе користі ні вам, ні суспільству. Будьте шляхетні не по своєму походженню, а по тому, куди ви рухаєтесь. Якщо ваша праця відлунюється з найглибшої щирості душі – то вона знайде застосування, мабуть, і не негайно. Все, що зроблено не ради себе, обов’язково, магічно, виходить на поверхню, постає з новим обличчям, і це дає шанс зазирнути у вічі не тільки втікачам од вашої справи, не тільки боягузам, що душили чужими руками вас, а й майбутнім поколінням, що низько вклониться перед вашим монументом.
Справедливо вважаю завершити словами іменинника:
Терпи, терпи, терпи – терпець тебе шліфує,
Сталить твій дух – тож і терпи, терпи.