Svit🌎More

@SvitMore Нравится 0

Там, де ми є.
Історії, пригоди, реальні люди та події, весь інсайд подорожей автостопом і багато іншого - читайте тут.
Instagram - https://www.instagram.com/svit_more
Маєш питання? Пиши сюди - @Svit_more Із приводу реклами писати @Misha_ivaschuk
Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Блоги


Написать автору
Гео канала
Украина
Язык канала
Украинский
Категория
Блоги
Добавлен в индекс
26.02.2019 23:21
реклама
Врата Бизнеса
Бизнес идеи, которые помогут тебе разбогатеть!
Биржа Рекламы Криптовалюты
Биржа покупки и продажи рекламы в канал Telegram
Бизнес [ TLG ]
Топ БИЗНЕС контент в Telegram только для деловых людей
214
подписчиков
~0
охват 1 публикации
N/A
дневной охват
N/A
постов в день
N/A
ERR %
5.52
индекс цитирования
Просмотры
Данные по динамике просмотров появляются
на следующий день после добавления канала
Средний охват поста и ERR%
Данные по динамике среднего охвата и ERR появляются
на следующий день после добавления канала
Репосты и упоминания канала
24 упоминаний канала
0 упоминаний публикаций
0 репостов
the old chest
Незвіданий Київ
Тук-тук. Хто там?
Каталог каналів
Make Up Your Mind
Солов'їна Мова
Дмитро Карпов
Today
Мандрівник
ТОП Телеграм
Комора
Шедеври реклами
А ти знав?
Ван Гог
Дмитро Карпов
Za копейку
Каналы, которые цитирует @SvitMore
Упоминаний и репостов не обнаружено
Последние публикации
Удалённые
С упоминаниями
Репосты
Svit🌎More 2 May, 14:47
До подорожі рівно два тижні. Потроху розповідатиму вам про підготовку.

Насправді, дивно вживати слово "підготовка" в такому ключі, тому що впродовж останніх двох років вся моя підготовка до мандрівок вміщалася в півгодини зборів рюкзака=) І неважливо, скільки мала тривати подорож - тиждень чи місяць. Я завжди вважала, що найкраща подруга пригод - це спонтанність, і зазвичай це працювало.
Але.

Цього разу я їду не одна. Цього разу подорож триватиме півтора місяця, з чітко обмеженим стартом, дедлайном та великою кількістю місць, які хочеться відвідати. Тому сьогодні цілий ранок разом із другом складали план подорожі. Прописували дати, країни, міста.
Звісно, під час мандрівки багато що зміниться (не варто легковажно ставитися до ефекту несподіванки), але план-мінімум мати варто. Цим ми зекономимо собі час у дорозі та точно знатимемо, куди рухаємося.

"Галопом по Європі" більше не хочу. Час відкривати для себе новий формат подорожей)
Далі буде.
❤️ 16
🔜 4
Читать полностью
Svit🌎More 23 Apr, 20:06
Зібралася Світлана в подорож автостопом. За планом перша країна - Франція.
Горить Нотр-Дам.
Уже за три тижні Світлана буде в Парижі.
Загоряється Версальський палац.
Світлана: Франціє, скільки ЩЕ твоїх пам'яток згорять до мого приїзду?!
Франція: ТАК!

Таке відчуття, що поки я доїду до Парижу, місто згорить до тла 🤦‍♀️
Svit🌎More 22 Apr, 21:05
Якщо серед вас тут є хтось зі Львову - напишіть мені в особисті (номер в описі каналу). Є до вас одна справа😏
Svit🌎More 21 Apr, 20:26
Ні, ми не просрали країну, як зараз багато хто пише після оголошення результатів.
І не просремо. На чолі з Зеленським, Порошенко чи будь-ким ще - не просремо.
Майбутнє в наших руках. Й якщо дехто вже їх опустив, то про що з вами можна говорити?!
Усі інші - працюємо далі, щоб робити Україну кращою.

Миру нам.
🇺🇦 36
Svit🌎More 21 Apr, 20:00
​​Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 8, заключна
#щоденник_подорожей

Дорога додому: ризикувати життям, щоб жити

Повертатися додому важко для мене з двох причин. По-перше, не хочеться їхати з країни, яку не встигла побачити, відчути до кінця. По-друге, після купання в морі захворіла - майже не можу говорити, заклало вуха і скаче температура. До того ж, від постійної ходьби натерла ногу, а в Батумі взагалі забула свою куртку - тепер стоплю без верхнього одягу і ходжу повільніше черепахи.

Цікаво, що в кожній наступній машині, в якій ми їдемо в сторону України, нам зустрічаються люди абсолютно різних національностей: росіяни, грузини, туркмени, чеченці і навіть кабардино-балкарці.

До Південної Осетії ми добираємося спокійно і швидко, але доля буває непередбачуваною. Десь о другій годині ночі нас підбирають чеченці на дорогій іномарці. Із першого погляду все добре, але вже через півгодини я починаю трохи нервувати. Мало того, що вони курять кальян прямо в машині і музика гримить на максимумі, так ще й не знають дороги - ледве справляються з навігатором. Нам з Оленою доводиться постійно стежити за напрямком.

Несподівано один водій виймає з бардачка пластинку таблеток і починає розповідати про те, що таке справжній кайф. Намагаюся перевести тему в інше русло, тому кажу, що мій кайф - це подорожі. Він бере 5 таблеток, випиває, і вже через хвилину повністю відключається. Я дивлюся на знерухомлене тіло і не можу повірити своїм очам. Благально звертаюся до водія, щоб він нічого не пив.

Через деякий час водій зупиняє машину і каже, що буде спати. Ми з Оленою не випускаємо можливість і виходимо, щоб спробувати застопити когось ще. Чеченець вмикає фари, щоб нас хоч трохи було видно.

Три години ночі. Ми півгодини стоїмо на порожній дорозі - не проїхала жодна машина. Нам не залишається нічого, як повернутися назад в машину, де вже прокинулися водій і його супутник. Щоб хоч якось згладити ситуацію, вони заїжджають в магазин і пропонують купувати за їх рахунок все, що тільки душа забажає. Але через застуду мені настільки погано, що я вже нічого не хочу - тільки додому. Тому дуже прошу ніде не затримуватися.

Чеченець наполягає на тому, щоб ми спробували наркотики. Я намагаюся говорити впевнено і жорстко. Він здається і знову відключається від нової прийнятої дози. Я випадково дивлюся на спідометр і в один момент моє серце падає в п'яти - ми їдемо зі швидкістю 200 км/год. Із розпачем дивлюся на Олену і думаю, що вже не повернуся додому.

Раптом водій гальмує і знову говорить, що буде спати. За його словами, за той час, поки ми їхали, він два рази відключився на кілька секунд. Приголомшивши нас цими словами, водій миттєво засинає. Розумію, що з мене вистачить - беру речі і виходжу з машини.

Далі дорога була спокійною. За дві доби ми з Оленою доїжджаємо до Києва, де наші шляхи розходяться. Дивлюся в дзеркало в пошуках сивого волосся і не розумію, як я взагалі залишилася живою. Фізичне виснаження і надлишок емоцій ще довго будуть нагадувати про себе.

Але найголовніше, що я зрозуміла завдяки цій подорожі - нема нічого неможливого, якщо дуже сильно захотіти. Що б там не було, я пережила одні з кращих моментів у своєму житті, які ще довго буду зберігати в своїй пам'яті. Впевнена, що обов’язково повернуся до Грузії ще не раз.. Адже світ величезний, а наші мрії - ще більші.
❤️ 6
😊 2
Читать полностью
Svit🌎More 18 Apr, 21:03
Знаю, знаю, що вже задовбала вас зі своєю Грузією. Терпіти лишилося недовго - ще один-два пости й зможете видихнути :)

P.S. До подорожі три тижні 🙈
Svit🌎More 18 Apr, 20:17
​​Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 6
#щоденник_подорожей

Спробуй Грузію на смак

Рано вранці ми з Оленою сідаємо в метро і йдемо на місцевий ринок. Мета у нас одна - купити справжню грузинську шаурму. Як то кажуть, якщо ти приїхав до Грузії і не спробував шаурму - ти не був в Грузії. Ця страва вважається турецькою, але грузини відвоювали першість у готуванні.

«Кухар» російською не говорить, але пухкенька жінка-продавець змогла нас зрозуміти. Середня шаурма коштує 5 ларі (55 грн). До слова, в Грузії все дуже дорого. Для порівняння, середня зарплата в країні - 200-250 ларі. В дорогу беремо ще чурчхелу - по 2 ларі за одну (22 грн.).

Не знаю, чим відрізняється процес готування шаурми від нашого, але вона вийшла смачною і соковитою до такої міри, що цей сік стікає нашими пальцями.

Ми доходимо до автовокзалу на трасу в сторону Батумі. Дорога до міста проходить легко - я постійно сплю, а Олена розмовляє з водіями. В один момент ми розуміємо, що кауч, у якого ми повинні були жити, не відповідає на наші дзвінки. Думаємо, що вже в місті попросимося до когось додому.

Але тут водій, з яким ми їдемо, запрошує до себе в гості, запевняючи, що нас на вулиці не залишить. Грузину на вигляд років під 50, чоловік навіть показує фото родини, щоб ми не боялися. Цей факт переконав нас і ми погодилися.

Оскільки я завжди хотіла пожити у справжній грузинській сім'ї, щоб відчути весь дух їх традицій і побуту, вид бабусі в національному одязі біля будинку мене порадував. Вона мило посміхається, говорить щось грузинською (запрошує до хати, судячи по жестах).

Будинок двоповерховий, з бетонних стін видно, що йде активне будівництво. Оскільки бабуся може говорити тільки рідною мовою, намагаємося спілкуватися жестами. Господар будинку пригощає турецькою кавою, і ми з Оленою йдемо гуляти до моря, поки вся родина не буде в зборі.

Море в Батумі красиве і холодне. Літній сезон ще не настав. Вдалині видно колесо огляду в центрі міста - вже завтра ми будемо там гуляти. Зараз же насолоджуємося повітрям і атмосферою.

По дорозі назад помічаю дуже бідні двори. Одна з особливостей Грузії - багаті і бідні живуть не окремими районами, як у нас, а поруч - через паркан. Тому видно великі контрасти між розкішшю і злиднями.

Ми входимо в будинок і бачимо справжній аншлаг: у вітальні повно сусідів, господиня готує вечерю і накриває стіл, 18-річний син прийшов з навчання, а чоловік бігає туди-сюди і повторює, що переживав, чому нас так довго не було.

Дружина російську не розуміє, намагаюся якось пояснити, що хочу допомогти, але вона відправляє мене за стіл. Тихенько питаю у Торніке (так звуть сина), чому так багато сусідів прийшли в гості. Він відповідає, що це така традиція - щовечора сусіди приходять один до одного. Господиня накрила стіл і ми сідаємо вечеряти. Страв дуже багато, але головне - це хінкалі і вино.

Чоловік каже тост за тостом, і, коли ми вже не можемо пити, розповідає одну хитрість: якщо стопка буде хоча б трохи порожньою, грузини обов'язково будуть доливати вино знову і знову. Але якщо ви вже не можете пити - просто підносьте стопку до губ. Після цього господар будинку посміхається і каже, що його так не обдуриш, тому потрібно пити в будь-якому випадку.

Вранці Торніке відвіз мене з Оленою в ботанічний сад. У саду зібрані рослини мало не з усього світу. Кілька годин ми гуляємо, а потім розуміємо, що заблукали. Щоб вийти до потрібного виходу, витрачаємо ще годину.

А потім - море. Ми подумали, що якось неправильно буде приїхати в Батумі і так і не покупатися. О 5 вечора стає дуже холодно, але ми не здаємося і з розбігу стрибаємо в воду. Вода крижана, але з часом звикаєш. Оскільки поруч траса, деякі грузини починають зупиняти машини і знімати нас на телефони. Напевно, не часто туристи відкривають купальний сезон в Батумі на початку травня.

Увечері ми з Оленою, Торніке і його другом їдемо дивитися нічне місто, а вже опівночі на березі моря п'ємо шампанське з цукерками під салюти на честь свята Святого Георгія. Я дивлюся на хвилі і не можу повірити, що все це відбувається зі мною насправді.
❤️ 12
Читать полностью
Svit🌎More 14 Apr, 11:47
Те відчуття, коли відключили опалення, й ти спиш у ПІЖАМІХАЛАТІЧОТИРЬОХОДІЯЛАХ, але все одно мерзнеш🙈
14 квітня 2019 року. Весна, нє нада так😥
Svit🌎More 12 Apr, 18:30
Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 5
#щоденник_подорожей

Столичні мандри (Частина 2)

Виявляється, на розі вулиці, де ми присіли, вони відкривають винний магазин. І взагалі вся ця вулиця ще зі старих часів називається «винною». «Щастить, так щастить», - думаю я, попиваючи червоне терпке і одночасно солодкувате вино.

Ми зустрічаємося з 21-річним студентом, якого звуть Важа. Він архітектор. Потім разом гуляємо по Тбілісі і насолоджуємося місцевими краєвидами. І правда, це прекрасне місто. Під час прогулянки хлопець розповідає, що грузинські студенти майже ніколи не живуть окремо від батьків. З усієї групи він єдиний, хто переїхав в окрему квартиру, і навіть після весілля не хоче розділяти один будинок із батьками. Одиниці йдуть проти традицій, яких століттями тут дотримуються.

Увечері знайомимося з братом Важі у них вдома. Смажимо картоплю з грузинськими приправами під національні пісні, дуже багато розмовляємо, а вже за столом Важа починає співати. У мене мурашки йдуть по шкірі від того, як співають грузини. Хлопець каже, що вони всі голосисті.

Незважаючи на дощ, йдемо гуляти нічним містом. Важа бере парасольку, сміється і розповідає, що в Грузії хлопці рідко ходять з парасольками. Мовляв, справжній чоловік не повинен ховатися від дощу.

Ми прогулюємося мокрими вулицями Тбілісі, які потопають у вогнях. Старовинне місто вночі майже безлюдне - засинає.
❤️ 13
😊 2
Читать полностью
Svit🌎More 11 Apr, 20:05
​​Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 5
#щоденник_подорожей

Столичні мандри

Перше враження про Тбілісі не дуже хороше - коричнева каламутна вода в річці, брудні вулиці і руїни замість будинків. Як мені пояснюють, це далеко не центр міста, тому не варто робити поспішних висновків. Ми йдемо в затишну кав’ярню, де супутники купують хінкалі і тархун. Повечерявши, йдемо в готель.

Кімната з дерева виглядає скромненько, але зі смаком. Із вікон можна побачити гори, що потонули в тумані і дощі - до вечора погода різко змінилася. Ми з Оленою лягаємо спати на двомісне ліжко, а наші супутники на розкладних кріслах. Втомлені, ми швидко засинаємо.

Десь в 6 ранку я перевертаюся на іншу сторону і бачу біля себе сплячу людину. Від переляку різко відсовуюся до Олени, намагаючись усвідомити, чому 28-річний чеченець спить поруч зі мною.

Вже ближче до ранку, коли всі прокинулися (а мені так і не вдалося зімкнути очей), хлопець перший заговорив про цей випадок. Як виявилося, вночі крісло під ним поламалося, а «кавказький чоловік не буде спати на підлозі». Він не зміг мене розбудити, тому просто відсунув і ліг поруч. Хоч мені і не сподобався розклад подій, він все-таки мене не чіпав, тому ми просто перевели все в жарт.

Розпрощавшись, ми розходимося в різні сторони - водії по роботі (привозять з Росії одну валюту, а в Грузії міняють її дорожче), а ми - гуляти по місту. Перша несподіванка застає нас прямо на дорозі. Точніше, мало не розчавлює - в цій країні всім абсолютно наплювати на правила дорожнього руху.

Тільки через кілька днів ми нарешті зрозуміли головні принципи грузинських доріг:

1️⃣Забудьте про зебри або світлофори - тут вони існують тільки для краси;
2️⃣Йдіть впевнено і дуже швидко - покажіть, хто «король дороги»;
3️⃣Не звертайте уваги на крики, нецензурну лексику та те, що всі безперервно сигналять, адже задумаєтеся на секунду - вас розчавлять.

Олена заздалегідь домовилася по Couchsurfing зі студентом з Тбілісі про невелику екскурсію містом, тому ми прямуємо до місця зустрічі - Європейського парку. По дорозі купуємо грузинське морозиво і встигаємо заблукати серед десятків вулиць. Одна з особливостей цього міста: хоч куди глянь - в кінці кожної вулиці видно гори. А ще мені постійно пахне не м'ясом (як звикли думати про Грузію), а хвоєю.

Не можу не відзначити підвищену увагу грузинів до наших скромних персон. Грузини дуже люблять українок. Особливо світловолосих. І Україну теж. Мені часто довелося чути про те, що наші народи завжди були і будуть братами. А коли я питаю, чому ж українки кращі грузинок, відповідь завжди одна: «Українки жіночні і ніжні, а наші дівчата з дуже бойовим і жорстким характером».

Втомившись, ми присіли прямо на узбіччі дороги недалеко від Європейського парку. Не минуло й кількох хвилин, як до нас починають підходити грузини і питати, звідки ми. Трохи поспілкувавшись, один із них пропонує нам випити справжнього грузинського вина.

⬇️Продовження чекайте вже завтра⬇️
❤️ 11
🤔 2
Читать полностью
Svit🌎More 7 Apr, 18:30
​​Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 4
#щоденник_подорожей

Допит

Знаєте, коли навколо тебе величезні й величні гори, відчуваєш себе маленькою крапкою у Всесвіті. Я стою на митниці і не можу відірвати погляду від цих неймовірних творінь природи. Я не можу повірити, що всього за дві доби нам вдалося проїхати такий довгий шлях слідом за мрією.

Ми знайомимося з двома чеченцями, імена яких мені так і не вдалося запам'ятати. Вони підбирають нас за кілька десятків кілометрів від кордону. Удача не підвела - наші нові знайомі направляються прямо в Тбілісі. На російській митниці відбувається перша заминка - нібито фото в моєму закордонному паспорті не схоже на мене в реальному житті. Дістаю український паспорт і мені нарешті вірять. Але на цьому все не закінчується.

Нас з Оленою відводять в якесь приміщення. У коридорі в режимі очікування сидять азіати. Нас же пропускають без черги, розділивши по різних коридорах. Я опиняюся в невеликій кімнаті з зелено-синіми стінами. Посередині стоїть стіл і два стільці один навпроти одного.

На одному сидить чоловік років 40 в ідеально вигладженому синьому костюмі і білій сорочці. Попередивши, що мене ні в чому не обвинувачують, а це всього лише «обов'язкова процедура», запитує, чи є у мене в телефоні занадто особисті фото (тобто оголені). Заперечно махаю головою.

І з цього моменту починається справжнє слідство - чоловік переглядає всі мої 1000+ фотографій від початку і до кінця, періодично уточнюючи, коли, з ким і чому я робила ту чи іншу фотографію. Наступними були питання про дитинство, плани на майбутнє, а між ними «непомітно» питання про причетність до тероризму. Ситуація спочатку здається мені смішною, але коли мене допитують уже більше 40 хвилин - потроху починають здавати нерви. Все ж він повірив, що я не терорист і не збираюся залишити тут бомбу, виїжджаючи з Росії.

Виходжу з приміщення і полегшено зітхаю, побачивши чеченців, які терпляче чекають нас у своїй машині. На грузинському кордоні все проходить набагато простіше: дивляться на мене - на фотографію, на мене - на фотографію, ставлять печатку і бажають щасливої ​​подорожі.

Види гір дуже швидко прогнали втому. Ми звернули з дороги, щоб побачити всю красу Хрестового перевалу (який знаходиться на висоті 2379 м. Головного Кавказького хребта) з оглядового майданчика. Далі - без коментарів. Це просто потрібно побачити.

По дорозі до Тбілісі ми зупинилися біля невеликого водоспаду. Спостерігаю, як чеченці готуються до молитви: знімають взуття, шкарпетки, миють ноги і на невеликих килимах, які дістали з машини, моляться біля водоспаду. Потім вони купують нам чурчхелу і пряники. Звертаю увагу, що термін придатності пряників всього 3 місяці, а в складі немає ні грама добавок. Смачно.

Водієві 28 років, він вільний, а його другу 35, у нього п'ятеро дітей і скоро народиться шоста дитина. Характери дуже різні - той, що молодший, запальний і імпульсивний. Багатодітний батько дуже спокійний і усміхнений. Оскільки нам з Оленою ніде жити, друзі запрошують нас переночувати з ними в готелі в Тбілісі. Раніше я ніколи б не погодилася, але зараз вони чомусь викликають у мене довіру.
❤️ 12
😊 3
Читать полностью
Svit🌎More 5 Apr, 12:17
До подорожі всього місяць. Здається, прийшов час закуповувати кольоровий картон та маркери 👀
Svit🌎More 3 Apr, 18:30
​​Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 3
#щоденник_подорожей

Пересідаючи з машини в машину, о першій годині ночі ми опиняємося на дорозі в Південній Осетії (до речі, водій хлібовозу подарував нам буханку свіжоспеченого батона, за що йому величезне спасибі). Ми втомлені і хочемо спати, а після того, як зупинили кілька машин із не дуже тверезими хлопцями, стало страшно.

Зупиняється чергова машина з молодими грузинами, які намагаються нас вмовити поїхати з ними поїсти, хоч їм і в іншу сторону. Обіцяють, що будемо в безпеці. Я не вірю і розумію, що готова перечекати ніч навіть в кущах, але тільки не тут, на дорозі, в очікуванні дива. Один грузин виходить з машини і намагається переконати нас, що не потрібно боятися. Ми наполегливо відмовляємося - грузин все ж здається і вони їдуть.

Я не встигаю прийти в себе (а вже 2 година ночі), як машина розвертається і паркується з протилежного боку дороги. Грузин знову виходить з машини. Але він просить нас підійти хоча б до відділку міліції, щоб до нас ніхто не приставав. Потроху я заспокоююся і розпитую, як туди пройти.

Олена пробує переконати мене поїхати з хлопцями, які вже пообіцяли трохи підвезти нас в ту сторону, яка нам потрібна. Несподівано ми помічаємо попереду фуру і домовляємося, що, якщо вона не зупиняється, то сідаємо в машину до хлопців. Нам пощастило - водій фури взяв нас до себе.

Зачинивши двері машини, я побачила перед собою літнього чоловіка років під 60. Як виявилося, він з Грозного, Чечня. Олена відразу лягла спати на полицю, а мені довелося розмовляти з чеченцем і намагатися не закривати очі.

Через деякий час він зупиняється і в наказовому тоні каже, що ми йдемо їсти. Водій починає трохи мене напружувати, але я списую все на твердий характер кавказьких чоловіків і мовчки йду за ним, розбудивши Олену.

У якійсь придорожній кав'ярні о третій годині ночі ми мовчки запихаємо в себе біляші і повертаємося в машину. Розумію, що мій організм більше не протягне без сну, тому домовляюся з Оленою, що ми ризикнемо і все ж ляжемо поспати разом. Сяк-так помістившись удвох на вузькій полиці, відразу засинаємо.

Десь через дві години я відкриваю очі і бачу, що водій встав і дивиться на нас. Питаю, що сталося. Чеченець пояснює, що вже 5 ранку і він дуже хоче спати. Олена теж прокидається і не може зрозуміти, що відбувається. Ми починаємо вставати. Але тут водій приголомшує мене фразою: «Нехай Олена сяде на сидіння, а ти спи - я ляжу біля тебе».

Я починаю переконувати чеченця, що виспалася, і намагаюся відкрити обважнілі повіки (дві години сну для такої подорожі - практично нічого). Сідаю на водійське сидіння - на вулиці вже світло. Помітивши, що ми на заправці, Олена виходить в туалет, залишаючи мене одну в машині.

Не минає й хвилини, як водій підводиться на одну руку і починає натякати на секс зі щенячими очима, пропонуючи мені гроші. Прикидаюся, що не розумію, про що він, в паніці шукаю Олену очима. Тут моя супутниця дивує мене: вийшовши з туалету, вона починає рвати кульбабки і задувати їх. Я істерично сміюся десь всередині, розуміючи всю безглуздість цієї ситуації.

Залишивши розчарованого чеченця в фурі, виходимо на трасу. У наступній машині доїжджаємо до Владикавказу і, раптом, помічаємо далеко засніжену вершину Ельбрусу. Прилипаємо до вікон, намагаючись вгамувати наростаюче хвилювання. Вже через кілька хвилин там видніється засніжений гірський хребет. Серце завмирає - ми розуміємо, що Грузія зовсім близько.
❤️ 10
🤔 6
Читать полностью
Svit🌎More 31 Mar, 14:29
Сходила, проголосувала. Радує відчуття, що мій голос має значення. Що б там не було - прорвемося.

І ви сходіть на вибори - бо буде срака 👀

У мене все 😅
Svit🌎More 29 Mar, 19:30
​​Репортаж “Автостопом у Грузії”
Частина 2

#щоденник_подорожей

Дякую, що живі

Тільки-но ми встигаємо перейти на територію Росії (вже 6-та година ранку), як перед нами зупиняються дві фури та пропонують підвезти. Довго не думаючи, погоджуємося, але доводиться сісти в різні машини. Мене заспокоює той факт, що водії - напарники і весь час будуть їхати поруч.

А далі - 12 годин подорожі Росією, довгих розмов, зупинок поїсти борщу (ніколи б не подумала, що мене будуть пригощати в Росії домашнім борщем) і красивих пейзажів за вікном. Вони майже ніколи не змінюються: дорога, поля і дуже багато берез по сторонам.

Через півдня поїздки зупиняємося біля заправки, де водії радують нас новиною про платний душ. Гарячий душ зі слабким напором і не дуже чистої ванною кімнатою обійшовся в 100 рублів (47 грн) з людини. Далекобійники, навіть не питаючи, заплатили за нас самі.

Десь о шостій годині вечора водії паркують фури на стоянці і «радують» новиною, що залишаються тут ночувати - біля Ростова 8-кілометрова пробка (1 травня, як-не-як) і фурі її не проїхати. Пропонують заночувати тут і вранці знову вирушити в дорогу. Я відводжу Олену в сторону і ми все ж вирішуємо висуватися далі, щоб не втрачати час.

Повідомляю про це водієві, з яким їхала. Він несхвально хитає головою і вперто всуває мені в руку 100 рублів. Дякую і йду купити води, а також дуже важливу річ - світловідбиваючий жилет, щоб під час нічного стопу мене не зрівняли з дорогою. Півтора літрова пляшка води обходиться в 45 рублів (20 грн), жилет - 250 рублів (115 грн).

У пробку ми все ж потрапляємо на інший фурі, вже з водієм з Краснодара. За хвилину машина ледь рухається вперед метра на два, тому Дмитро дістає DVD-програвач і включає російський серіал про міліцію. Щоб хоч якось відволіктися, дивимося. А там - серія про зґвалтування молодої журналістки. Мимоволі поглядаю на водія і переконую себе, що це дурний збіг.

Дмитро залишає нас біля мосту в Ростові десь о десятій вечора. Одягаємо жилети, перелазимо через огорожу і йдемо по трасі в пошуках зручного місця для стопу. Через півгодини зупиняється хлібовоз. Сідаємо і майже всю дорогу прилипаємо обличчями до вікна: нічна панорама над Доном захоплює подих.

Раптом водій звертається до мене з дуже несподіваним проханням: перевести українську пісню, яку він дуже любить, але ніяк не може зрозуміти. Після перших акордів впізнаю гурт «Плач Єремії» та їх пісню «Лиш вона». Мене пробирає до мурашок..
❤️ 20
🚂 1
Читать полностью
Svit🌎More 27 Mar, 20:42
Репортаж “Автостопом у Грузії”
⚡️Частина 1⚡️
#щоденник_подорожей

Якщо вам у певний момент доведеться вибирати, робити щось чи ні - краще зробіть. Це як у фільмі «Завжди говори «так»» із Джимом Керрі у головній ролі. Я трішки вже розказувала за мої пригоди на Кавказі, АЛЕ!
Я розповім вам ПОВНУ історію про божевільну подорож автостопом в країну контрастів - Грузію.

Удача – наше все

Моя подорож почалася в Києві в 2017 році, коли в один момент я зрозуміла, що шалено хочу чогось нового. Раніше я їздила автостопом тільки по Україні, але зараз вирішила ризикнути і поїхати кудись за кордон.

Попутницю знайшла за один день завдяки спільноті «Студкауч» в соціальній мережі Вконтакте (так, тоді вона ще не була заблокована). Олені 21 рік, вона з Кишиніва й об'їздила вже не менше 5 країн. За один день дівчина достопила з Молдови до Києва, де ми вперше і зустрілися.

Станція метро Бориспільська, 30 квітня, 19:10. Наше знайомство починається на Бориспільському шосе при дуже жвавому русі транспорту. Через 20 хвилин зупиняється машина і довозить нас за Київ у безлюдне поле. Ми залишаємося одні й прямо на дорозі починаємо переодягатися в більш теплі речі - вітер неймовірно сильний і холодний.

Машин майже немає, швидко темніє, але через 15 хвилин зупиняється фура і о, диво - водій їде аж за Харків. Цілу ніч ми то розмовляємо, то спимо по черзі (перше правило нічного автостопу - один спить, інший чергує). Звичайно ж, не обійшлося без нескінченних повчань «ви ж дівчата», «як же вам не страшно», «а якщо сядете до маніяка» і т. д. Із часом ми до цього звикли.

Приблизно о 3:40 нас висаджують за Харковом, а вже через три хвилини зупиняється старенький «жигуль». На передніх сидіннях чоловік і дружина, святково вбрані, але трішки втомлені. Як виявилося, вони вже третій день святкують весілля родичів. У машині на всю гучність грають весільні пісні. Ми заїжджаємо на заправку, звідти виходить сонний працівник і видає фразу:

“Какого х** катаем?”

У цей момент я розумію, що звідси і починається справжні подорож - без прикрас, зайвої ідеалізації і рожевих окулярів. Чесно кажучи, ми заливаємося сміхом. Занадто багато сенсу для нас з Оленою в цих словах.

Ми виходимо за 60 кілометрів від Білгорода, йдемо пішки в темряві, а навколо - нікого. Проходить 40 хвилин, ноги вже втомилися, як раптом із-за зупинки вибігають десь десять бездомних собак і швидко прямують у нашу сторону з ричанням і гавкотом.

Я починаю повільно сивіти, в той час як Лена виймає з кишені щось схоже на залізний ліхтарик. Вона натискає кнопку - заспокійливу тишу ранку пронизує гучний звук удару струмом. Собаки лякаються і розбігаються в різні сторони, я ж від несподіванки підстрибую і дивлюся величезними очима на свою супутницю. Так я вперше познайомилася з електрошокером (друге правило автостопу - май з собою більш-менш надійний засіб захисту).

Після цього інциденту нам все-таки вдається зупинити фуру, водій якої довозить нас прямо до митниці. Український кордон проходимо без проблем, якщо не враховувати мільйон розпитувань про спосіб нашого пересування і, звичайно, як же без улюбленого «а вам не страшно».

На російській митниці від цих розпитувань Олена не витримує і каже, що у нас є чим захищатися - шокером. Це була дуже велика дурість. Через кілька секунд викликають начальника зміни і починається справжній словесний бій: з одного боку митники з погрозами написати на нас рапорт, а з іншого боку ми з проханнями відпустити нас, таких беззахисних і невинних. Проходить кілька хвилин з'ясувань - російський начальник приречено махає рукою і каже:

“Дві беззахисні дівчини автостопом в Грузії - це не жарти. Гаразд, беріть свій шокер і йдіть швидко звідси, щоб не влетіло ні вам, ні мені.”

Нас просити довго не потрібно - беремо сумки і ледь не біжимо в сторону Росії. Ніколи, ніколи не кажіть на митниці про такі речі. Не всім і не завжди можуть попастися розуміючі митники.


Далі буде...
❤️ Чекаю на продовження 21
Читать полностью
Svit🌎More 24 Mar, 22:12
Зацініть нову годноту від Animal ДжаZ😍
Іноді скидатиму вам музику, що надихає мене)

"Время любить, не время разбрасывать бомбы."

https://www.youtube.com/watch?v=5sd7gJTnFRM
Svit🌎More 23 Mar, 01:05
​​АААААААААААААААААААААА в мене ІІІ МІСЦЕ!!!
Я безмежно щаслива, це неймовірно важливий етап мого життя!
Слів більше немає, все розповім пізніше, а поки ловіть мою довольну фізіономію ☺️
Люблю вас усіх, далі - більше ❤️
🎉 19
❤️ 13
Svit🌎More 22 Mar, 14:49
Сьогодні ввечері оголошення переможців конкурсу художніх репортажів. Серед фіналістів і я з роботою "Почути Крим".

Серце вже втікає у п'ятки 🙈

Тримайте за мене кулаки 😢
❤️ 26
Svit🌎More 19 Mar, 21:13
#тут_і_зараз #я_раджу

Сьогодні вночі дочитала останню частину трилогії “Атлант розправив плечі”.
Визнаю, що це найскладніший твір, який мені коли-небудь доводилося читати. Після нього життя точно не буде таким, як раніше. Це той випадок, коли одна книга за кілька днів може змінити погляди, яких я дотримувалася роками.

“ПРИСЯГАЮСЬ СВОЇМ ЖИТТЯМ І СВОЄЮ ЛЮБОВ’Ю ДО ЖИТТЯ, ЩО Я НІКОЛИ НЕ ЖИТИМУ ЗАРАДИ ІНШОЇ ЛЮДИНИ І НЕ ПОПРОШУ ІНШУ ЛЮДИНУ ЖИТИ ЗАРАДИ МЕНЕ.”

Геніальна трилогія не для масової аудиторії.
Через півроку читатиму знову – впевнена, що багато пропустила.
Читать полностью