Репост из: Projector
Із розмови з Юрою Грановським — дослідником, співзасновником Агентів змін, куратором курсу UX Research.
Після університету мав диплом програміста, але взагалі не знав, що мені робити. Побачив вакансію молодшого юзабіліті-спеціаліста, подумав, що прикольна назва і влаштувався на роботу. Через два місяці став старшим юзабіліті-спеціалістом, тому що попередній звільнився.
Зараз моя робота — це робота супервайзера, візіонера, директора по дослідженням. Вигадую методології, намагаюся перевірити результат, дати фідбек, ходжу на зустрічі і пишу звіти.
Увесь дизайн однаковий, що б ми не робили — створювали сайти, проектували площі чи вулиці, панелі управління космічних кораблів чи сцену. Процеси, методології, критерії оцінки абсолютно однакові, незалежно від сфери. Якщо ти класний дизайнер, тебе може занести куди завгодно.
Чим складніші проекти, тим більший розрив між тим, що ти робив, і відчуттям, що від цього є якась користь. Оцей щенячий захват, що «от ми зараз зафігачимо крутий проект вуличного простору і завтра його реалізуємо», доволі швидко проходить. Є великий провал довжиною у декілька років — затвердження, впровадження, переговорів.
Кажуть, що у нас люди не дивляться на навігацію в метро, їм простіше запитати у бабусі на касі. Ні, це не люди такі, це навігація погана.
Проблеми із втіленням проектів та ініціатив є всюди. І у Німеччині, і у Штатах. Ті ж самі проблеми, різниця лише в тому, що вони їх почали вирішувати раніше і мають зрозумілі підходи і механізми.
Люди не проти конкретно нас, Агентів змін, а проти власне змін. Цей феномен називається «тільки не у моєму дворі». У книзі про Нью-Йорк «Битва за міста» описуються такі ж точно проблеми — боротьба за велодоріжки, за створення нових публічних просторів. Люди проти змін, як би погано вони не жили. Зміни — це страшно. Щоб їх впроваджувати, потрібна віра у те, що буде краще, віра у людей, які ці зміни пропонують.
У нас немає такого поняття, як повага до спільного блага. У скандинавських країнах, де об’єктивно люди живуть щасливіше — це святе.
50 метрів твоєї квартири і 50 метрів громадського простору приносять різну користь. Кожним метром громадського простору користуються 2000 людей в день, а своєю квартирою ти один. Потрібно інвестувати час і ресурси у громадське, тоді все місто стане для тебе комфортним, а не лише 50 метрів твоєї квартири. У Агентів є принцип — public first. Ми його наслідуємо на усіх рівнях. Вважаємо, що при реалізації проекту в першу чергу потрібно впроваджувати публічний простір, а потім все інше.
Не ставлю собі цілей і мені це дуже подобається. Будь-яка ціль буде розчаруванням на момент її досягнення. Навіть якщо ти опинився там, де ти хотів і досяг того, чого хотів, це виявляється не настільки приємним і задовільним, як ти чекав. Смішний жарт еволюції.
У еволюції одна «ціль» — щоб ти як індивід поширив найбільше своїх генів. І наскільки ти у цей момент будеш щасливим — абсолютно плювати. Мільйони років показали, що бути незадоволеним — найбільш ефективна тактика. Незадоволеність змушує діяти. З’їв яблуко, пройшло 15 хвилин, ти вже трохи голодний, шукаєш нове яблуко.
Один із основних моїх принципів — після мене повинно бути краще, ніж до мене.
Потрібно розвиватися, щоб активніше розвивати світ навкруги. Кожен із нас — просто тимчасовий феномен, як вир у річці. Вир зникає, а річка залишається такою ж. Тому у довгостроковій перспективі, яка виходить за рамки твого життя, набагато ефективніше розвивати світ, ніж себе.
Цікавлюся темою еволюції, фізіології, психології, роботи мозку. І при всій магії ми всього-лише набір стандартних молекул. І всередині нас протікають доволі передбачувані хімічні процеси.
Але все ж таки ми — диво. Могли б бути набором молекул у вигляді амеби, але нам пощастило ще щось відчувати, мати почуття і мислення верхнього порядку.
Коли ти знаєш, як функціонує мозок, синхронізуються органи чуттів, як це все складно і що якась дрібниця може все змінити, тим більше кайфу отримуєш від простих речей і повсякденності.
Після університету мав диплом програміста, але взагалі не знав, що мені робити. Побачив вакансію молодшого юзабіліті-спеціаліста, подумав, що прикольна назва і влаштувався на роботу. Через два місяці став старшим юзабіліті-спеціалістом, тому що попередній звільнився.
Зараз моя робота — це робота супервайзера, візіонера, директора по дослідженням. Вигадую методології, намагаюся перевірити результат, дати фідбек, ходжу на зустрічі і пишу звіти.
Увесь дизайн однаковий, що б ми не робили — створювали сайти, проектували площі чи вулиці, панелі управління космічних кораблів чи сцену. Процеси, методології, критерії оцінки абсолютно однакові, незалежно від сфери. Якщо ти класний дизайнер, тебе може занести куди завгодно.
Чим складніші проекти, тим більший розрив між тим, що ти робив, і відчуттям, що від цього є якась користь. Оцей щенячий захват, що «от ми зараз зафігачимо крутий проект вуличного простору і завтра його реалізуємо», доволі швидко проходить. Є великий провал довжиною у декілька років — затвердження, впровадження, переговорів.
Кажуть, що у нас люди не дивляться на навігацію в метро, їм простіше запитати у бабусі на касі. Ні, це не люди такі, це навігація погана.
Проблеми із втіленням проектів та ініціатив є всюди. І у Німеччині, і у Штатах. Ті ж самі проблеми, різниця лише в тому, що вони їх почали вирішувати раніше і мають зрозумілі підходи і механізми.
Люди не проти конкретно нас, Агентів змін, а проти власне змін. Цей феномен називається «тільки не у моєму дворі». У книзі про Нью-Йорк «Битва за міста» описуються такі ж точно проблеми — боротьба за велодоріжки, за створення нових публічних просторів. Люди проти змін, як би погано вони не жили. Зміни — це страшно. Щоб їх впроваджувати, потрібна віра у те, що буде краще, віра у людей, які ці зміни пропонують.
У нас немає такого поняття, як повага до спільного блага. У скандинавських країнах, де об’єктивно люди живуть щасливіше — це святе.
50 метрів твоєї квартири і 50 метрів громадського простору приносять різну користь. Кожним метром громадського простору користуються 2000 людей в день, а своєю квартирою ти один. Потрібно інвестувати час і ресурси у громадське, тоді все місто стане для тебе комфортним, а не лише 50 метрів твоєї квартири. У Агентів є принцип — public first. Ми його наслідуємо на усіх рівнях. Вважаємо, що при реалізації проекту в першу чергу потрібно впроваджувати публічний простір, а потім все інше.
Не ставлю собі цілей і мені це дуже подобається. Будь-яка ціль буде розчаруванням на момент її досягнення. Навіть якщо ти опинився там, де ти хотів і досяг того, чого хотів, це виявляється не настільки приємним і задовільним, як ти чекав. Смішний жарт еволюції.
У еволюції одна «ціль» — щоб ти як індивід поширив найбільше своїх генів. І наскільки ти у цей момент будеш щасливим — абсолютно плювати. Мільйони років показали, що бути незадоволеним — найбільш ефективна тактика. Незадоволеність змушує діяти. З’їв яблуко, пройшло 15 хвилин, ти вже трохи голодний, шукаєш нове яблуко.
Один із основних моїх принципів — після мене повинно бути краще, ніж до мене.
Потрібно розвиватися, щоб активніше розвивати світ навкруги. Кожен із нас — просто тимчасовий феномен, як вир у річці. Вир зникає, а річка залишається такою ж. Тому у довгостроковій перспективі, яка виходить за рамки твого життя, набагато ефективніше розвивати світ, ніж себе.
Цікавлюся темою еволюції, фізіології, психології, роботи мозку. І при всій магії ми всього-лише набір стандартних молекул. І всередині нас протікають доволі передбачувані хімічні процеси.
Але все ж таки ми — диво. Могли б бути набором молекул у вигляді амеби, але нам пощастило ще щось відчувати, мати почуття і мислення верхнього порядку.
Коли ти знаєш, як функціонує мозок, синхронізуються органи чуттів, як це все складно і що якась дрібниця може все змінити, тим більше кайфу отримуєш від простих речей і повсякденності.