Борис Філатов

В результаті обстрілу постраждала будівля центру реабілітації інвалідів.

Зруйновано котельню, вибиті вікна.

По людям інформація уточнюється.

…

Ми маємо справу з оскаженілими покидьками.

Про Дантові кола пекла.

…

Як ви, напевно, пам’ятаєте, у великого Данте є знана поема, де він описує тортури різного штибу грішників у загробному житті. Зокрема, ошуканців і зрадників.

Тому зараз я хочу розповісти вам про людей, які цілком заслужено могли б розташуватися на останніх колах Дантового пекла.

Їхня проблема в тому, що вони всюди й ніде одночасно.

Їм здається, що вони щось собою являють, та насправді їх не існує.

Не лише через соціальний статус, а й з огляду на їхню морально-етичну позицію.

Вони – наче перекотиполе.
Поясню чому.

…

Після електоральної революції 2019 року до влади прийшло чимало людей, що так само підпадають під цю характеристику.

Візьмем хоча б трійко депутатів- «слуг народу» від Дніпропетровської області.
Роман Каптєлов, що балотувався у Павлограді, Сергій Северин від Синельникового, та Денис Герман від Нікополя.

Жоден з них не має стосунку ані до Павлограду, ані до Синельникового чи Нікополя.

Проте дуже мудрі громадяни обрали їх до Верховної Ради. Тож з одного боку вони представляють поважні територіальні громади, а з іншого їх там ніхто не бачив.

Бо живуть вони в Дніпрі.

Звідси вони родом і тут-таки мають свої економічні інтереси.

Ні, безумовно, про них можна було б розповісти більш цікаві речі. Наприклад, як родина Каптєлова живе у москві. Або як компанію Германа СБУ свого часу перевіряла на причетність до фінансування тероризму.

Чи взагалі – як раніше всі вони швендяли довкола Коломойського, а тепер опинилися «в полоні» керівництва ВР.

…

Та зараз не про це.

А про те, що люди, котрі з Дніпра (але при цьому нібито не з Дніпра) й котрі постійно катаються то до столиці, то ще бозна куди, сьогодні таки позбавили своє рідне місто 2,3 млрд грн.

Просто підло утрималися під час голосування бюджетного комітету – замість того, аби публічно висловити свою позицію.

Хоча, попри свої рандомні пересування, вони все одно на постійній основі мешкають у Дніпрі.

Жеруть, пʼють та справляють свої потреби у нашу каналізацію.

І при цьому із засцяними очима грабують своє ж місто.
Підступно утримавшись.

Загалом, на моє глибоке переконання, для тих, хто не здатен визначитися – чи йому до розумних, чи до красивих, мало б бути окреме коло пекла.

Але Данте такого не застав.

…

А ви, шановні дніпряни, коли зустрінете на вулиці таких «земляків», можете просто плюнути їм в обличчя.

Пост внутрішнього вжитку 2.0.

…

Цей допис не для всіх моїх підписників та, особливо, простих та порядних людей.

Лишень для тих, хто має його прочитати.
Для нашої так званої «елітки», котра одразу збагне, про що ж тут йдеться.

Тож, за карколомним збігом обставин, телеграм-канал «Темный рыцарь», де писали, що моя вже понад десять років покійна матір живе нібито покинута мною напризволяще, раптом зник з ефіру.

Не розповідатиму публічно зайвих деталей (хоча, кому треба, надам подробиці приватно).

Просто вийшло так, що я обіцяв дістати з-під землі всіх тих, хто дотичний до оббріхування мого чесного імені, цькування моїх близьких та друзів.

Тому це – лише перший хід.
А ще – єдиний в історії українського телеграму ( а може й не тільки ) випадок, коли спеціально навчені люди одним натиском кнопки стирають канал.

Мабуть, декому, насамперед смішним кіберзлочинцям типу романа кравця «Джокера» та колаборанта з російським паспортом сеяра куршутова, варто усвідомити, що вони наступні в черзі.

…

Але.

Але для мене залишається відкритим одне запитання: чому щоразу, як я говорю про нашу «елітку», багато героїчних товаришів, як-то друга в державі особа, спікер парламенту Руслан Стефанчук, що йому в тому телеграм-каналі понаприписували якихось коханок, чи то судді, яких там теж поливали брудом, жодним чином на все це не реагують?

Я ж натомість сказав і зробив.

…

Ситуація дуже проста.

Я – як той медоїд.

Маленька, але люта й хижа тваринка з великими зубами й кігтями, чию товсту шкіру не здатні прокусити ані тигри з пумами, ані отруйні змії.
І яка, за нагальної потреби, вчепиться у набагато більших за себе істот.

Медоїдові не треба зайвого.
Але своє та своїх він не віддасть.

…

Тож ДАЙТЕ СПОКІЙ.

Бо на тих, хто відкрив собі ворота до пекла, далі чекатимуть відповідні пригоди.

А загалом, без особливих емоцій, я хотів сказати лише те, що в умовах цієї страшної війни моїми основними завданнями є забезпечення життєдіяльності міста та проходження ним опалювального сезону.

І аж ніяк не участь у всіх цих розбірках.

То нащо весь час зачіпати мене, мою родину та моїх друзів?

Утім, якщо ви це робите, то маєте розуміти, що буде відповідь.
Що через десять, через двадцять років – якщо я вже не буду мером, я вас все одно знайду й дістану звідусіль.

Де б ви не були.
У Відні.
У Монако.
Навіть на тому світі.

…

«Темный рыцарь» це просто перший й найпростіший приклад.

Попередження власникам інших анонімних (і не дуже) каналів – включно з мільйонниками.

Бо коли ви існуєте у паралельному метавсесвіті, який ви запхали в голови й нашої «елітки», то не забувайте, що у системних, послідовних та дуже злопам'ятних людей є механізми вашого множення на нуль.

Натисканням лишень однієї кнопки.

Подумайте, хочете ви того чи ні.
Вирішіть між собою: чи ви виходите публічно та відкрито чи кидаєтеся лайном зі своїх інтернет-гнидників.

Бо насправді всі, від правоохоронців до істеблішменту, знають, хто за всім цим стоїть.

Хто влаштовує дискредитацію місцевого самоврядування, антикорупційних активістів, нардепів, суддів і навіть голови ВР.

Та всі чомусь мовчать.
Не хочуть звʼязуватися з пройдисвітами.

…

Але пройдисвіти звʼязалися з медоїдом.

Тож, діти, coming soon…

Чому?

…

Поміж поїздок на фронт заскочив додому, аби провідати своїх улюбленців.

І тут у мене виникло запитання, на яке я не знайшов відповіді.

Протягом майже десяти років свого перебування на посаді я завжди намагався обʼєднати людей.

Траплялися різні історії (хто пам’ятає, той пам’ятає), проте врешті всі згуртувались заради спільного результату.

…

Мені навіть вдалося обʼєднати стокілограмового мастифа та кішку, що бʼє щурів одним махом лапи.

Вони дуже дивний тандем антагоністів.

Ніколи не уявляв, що матиму кішку та собаку одного окрасу, а тепер вони наче Джекіл і Гайд.

…

Проте от чого я не можу збагнути.

Чому Мінфін кожного року хоче нас пограбувати?

Чи нащо, коли ситуація на донецькому напрямку майже валиться, ми продовжуємо зʼясовувати стосунки всередині країни та перекидаємо провину одне на одного?

Я не можу пояснити собі: як, обʼєднавши депутатів та містян, владу різних рівнів у ключовому прифронтовому місті, що прийняло близько 200 тисяч переселенців, та навіть примиривши кішку з собакою, мені ніяк не вдається знайти спільну мову з тими, хто має дбати про збереження держави?

Чому віце-спікери з віце-премʼєрами постійно брешуть, інтригують, прикидаються ідіотами та кажуть: «Це - не ми» (с)?

…

Хлопці, схаменіться!

Бо поки хтось може думати лише про проходження опалювального сезону, там марять виборами та власними рейтингами.

Чому?
Чому?
Чому?

Відповіді у мене немає.

…

Можливо, ви підкажете мені в коментарях.

А поки ж Абу та Жучка, кішка з собачою душею та імʼям, передають вам вітання та бажають хороших і спокійних вихідних.

Офіційно.

Провели позачергову сесію міськради.

Депутати проголосували за підтримку Плану перемоги Президента, звернення до ВРУ, міст-партнерів та виділення майже 27 млн грн для допомоги постраждалим після останнього ракетного обстрілу рф.

Місто замінить побиті вікна, двері та відремонтує пошкоджені покрівлі.

…

Неофіційно.

І ще одне.

Шановні дніпряни. Як і завжди – на кожен удар по рідному місту ми відповідатимемо ще більшою допомогою нашим Силам оборони.

Тому просто зараз я вирушаю до наших військових на позиції з усім необхідним.

Намагатимемося обʼїхати всі напрямки, тож буду офлайн десь близько тижня.

Відзвітую вже після повернення.

Пост персонального характера.

…

Я специально пишу тебе этот пост на русском, хотя, уверен, что соцсетями ты не пользуешься. Но соседи прочитают.

Ты - это тот пьяный мужик в чёрном спортивном костюме, присыпанном побелкой.

Тот, кричал мне: «Филатыч, привет, Филатыч. Бл@ть, никогда не видел тебя живым и тут увидел!»

А строгие женщины-соседки цокали и говорили: «Он не Филатыч, а Альбертыч, помолчите, мужчина, немного»

А ты орал: «Филатыч, представь, у меня все три окна выходят во двор. Сижу, раз, взрыв и вспышка. И соседний дом испарился. Полностью»

А я в ответ: «Разрешаю идти забухать»

А ты: «Да я с четырех утра пью. Ты ж нас не бросишь, Филатыч?».

…

Обещаю.
Не брошу.
Никто не бросит.

Мы все друг друга не бросим.
И мы все должны быть вместе: от Президента до тебя.

Иначе, нам всем п@здец.

Надеюсь, что мы услышали друг друга.