Фильтр публикаций


За майже три роки повномасштабної війни Дніпро раз у раз справами доводить свою підтримку Сил оборони.

Нині ми зробили ще один крок до того, щоб наші захисники й захисниці мали допомогу не лише на лінії бойового зіткнення, а й у поверненні до мирного життя.

Тому сьогодні на сесії в структурі муніципалітету було створене окреме управління ветеранської політики. Під нього також буде передане профільне КП, котре повністю опікуватиметься питаннями, пов’язаними з нашими оборонцями.

Далі – створення Ветеранської ради при міському голові і подальший розвиток ветеранського простору загалом. Включно з усіма можливими програмами підтримки наших хлопців та дівчат.

Це – пріоритет для міської влади на наступні роки.
Тож стежте за інформацією.



А ще сьогодні також виділили ще 10 млн грн прямої грошової субвенції бійцям 3-го батальйону «Свобода» бригади наступу НГУ «Рубіж».

Працюємо.


Зараз вже можемо підбити підсумки нічної атаки. Комунальники відпрацювали ще зранку. Зараз території дворів уже розчищені.

Загалом маємо 9 постраждалих багатоповерхівок. У двох понівечені покрівлі. Загалом вибито більше 130 вікон.

Нині у будинках є централізоване опалення, світло, вода. Газу немає лише в багатоповерхівці, що була в епіцентрі вибуху. Там зруйновані вентиляційні канали.

Будемо намагатися відновити подачу газу принаймні в один підʼїзд. Решта робіт вимагатиме більше часу.

Також фахівці визначать стан несучих конструкцій будівлі. Далі буде зрозуміло яким чином відновлювати покрівлю.

Працюємо.
Наодинці з бідою нікого не залишимо.


Щороку у Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту ми висловлюємо свій сум та біль за мільйонами безвинно вбитих і закатованих.

Навіть коли самі живемо у реальності жорстоких та нелюдських злочинів уже іншої війни.

І навіть після ночі чергових атак згадуємо також про тих, хто стояв проти нацистських вбивць та ризикував собою, щоб врятувати інших.

Бо, щоб подолати зло у його новій подобі, ми маємо зберігати памʼять про минуле та усвідомлювати його тяжкі уроки.

Тому Дніпро, де так само живуть нащадки Праведників, завжди памʼятатиме.

Ніколи знову.


RUS.

Про «культуру отмены» и полезных идиотов.



Для меня всегда было поразительным, как одни и те же люди, вроде, как умные, образованные, интеллигентные и патриотичные, могут страдать раздвоением сознания.

Например, радоваться, тому факту, что в Днепре принудительно переименовали улицу 152-й стрелковой дивизии, освобождавшей город от нацистов и ТУТ ЖЕ осуждать Дональда Трампа за то, что он заявил у соцсетях, что «Россия помогла нам ( США ) победить во Второй Мировой, потеряв 60 миллионов жизней».

Алё, у вас «все вальты в колоде»? (с)

Подарите стране-агрессору еще 80-летие Победы цивилизованных наций над нацизмом, а потом горько рыдайте над тем фактом, как мы сами себя «канселировали» в мировой истории.

Молодцы, х@ли…


У цій війні ми відкрили справжнє значення соборності. Зрозуміли, що кожен з нас може бути її втіленням, її міццю та силою.

Коли великі міста і найменші громади від заходу до сходу країни об’єднані спільною метою — берегти Українську державу та підтримувати Сили оборони.

Допомагати захисникам справами й молитвами. Залишатися людяними, дбаючи одне про одного у тилу.

Завжди бути разом — у взаєморозумінні та повазі.

І великий прифронтовий Дніпро, що незламно залишається основним медичним, військовим та гуманітарним хабом нашої країни, завжди буде частиною вільної, незалежної та соборної України.


Я дуже хочу, щоб ми всі бодай трошки, але усміхалися.

Думаю, що багато хто пам'ятає старий радянський «бородатий анекдот», де Вінні-Пух разом із П'ятачком приходять в зоопарк, де ведмежа довго й сумно дивиться на бегемота в клітці.

«Вінні, Вінні, над чим ти замислився?»

«Ех, таким обличчям би та й медку сьорбнути…»



Так, так, це не собача морда, а саме обличчя.

І ще. У кого яке життя, то таке й морозиво :)))

Усміхніться!


У цієї соцмережі є хочаб одна людина, окрім мене, хто не написав про інавгурацію Трампа?

Ну ж бо, відгукніться!

:)))




Про Михайла, впертих гуцулів 2.0 та Господа Бога.



Раніше я вже неодноразово казав, що з Господом Богом у мене дуже складні стосунки.
Іноді я зовсім не розумію якими стежками та для чого він нас так водить…

У понеділок я писав про свого друга та однопартійця Юру, котрий, втративши у бою ногу, опинився в лікарні Дніпра.

А вже наступного дня сюди привезли іншого нашого однопартійця, ще одного впертого гуцула Михайла!

І знову же з пораненням ноги…

Простого хлопця-ветеринара родом із славетного села Мишин, чиїх музик знають та люблять далеко за межами України.

Як і Юра, Михайло, балотувався від «Пропозиції», утім не пройшов до обласної ради Франківщини.

Скромний, безхитрісний, але як усі гуцули – страшенно впертий.

Тому, незважаючи на суттєві проблеми зі спиною, Михайло також пішов воювати.

Тягав міни, виходив із групами на завдання і робив усе необхідне.
Навіть попри те, що спина ані на мить не давала про себе забути.

Бо ж він – впертий гуцул.

7 січня на кордоні Сумщини та Курщини Михайло потрапив у засідку й отримав дуже важке кульове поранення ноги.

Кінцівку вдалося зберегти.
Згодилися його знання ветлікаря та здобуті навички бойового медика.

Він самостійно наклав турнікет, послаблював його, та сім годин (!) терпляче чекав на евакуацію.
І врешті також опинився у Дніпрі!!!

Тепер двоє гуцулів – друзів та однопартійців – лежать у сусідніх палатах.
Ба навіть вже намагаються ходити один до одного в гості.



І якщо з Юрою ми обов’язково підемо горами, то з Михайлом, без сумніву, ще потанцюємо.

В рідному Мишині. Разом з музиками.

Я знаю це точно.


RUS



Извините, но я напишу на русском.
Потому, что есть некоторые, до которых не доходит.

Правда не доходит не только «соловʼїною», но и на русском, английском или даже иннуитском языке.

Но я постараюсь достучаться.

У меня работа такая. Убеждать идиотов.



Я напишу то, что может многим не понравится.

Включая моих поклонников в соцсетях.



Я уже писал об этом.

О гебефрении. Это симптомокомплекс, когда поведение пациента становится ребяческим или дурашливым.

Например, в социальных сетях это выражается в расстановке смешливых лайков, когда вроде как текст совсем серьезный.



Я о чем сейчас?

Да о том, что на предыдущий пост о том, что мне в России впаяли «девятку», появились сотни идиотов, которым от этого стало весело.

Ну смейтесь.

Мне, безусловно, похер.

Но этом совсем невесело.



Вам же четко, черным по-белому написали, что это не шутки.
Это СИСТЕМНАЯ работа государства-агрессора против национальной безопасности.

Вы, мои дурашливые гебефреники, например, знаете, что такая же схема применяется против эстонских должностных лиц?
Знаете по каким обвинениям?

За СНОС советских памятников !

Вроде как смешно, но пользуясь своим межправительственными соглашениями с государствами третьего мира, РФ, таким образом, усложняет жизнь десяткам своих оппонентов из стран свободного мира.



А вы в курсе, что бывали даже ситуации, когда по таким «смешным» делам наших военных задерживали даже в Евросоюзе.

Просто Интерпол что-то напутал с «red notice”…



А вы смейтесь дальше.

«Хоть поржем» (с)

Враг у нас лютый.

А идиотов просто немеряно…




Я навмисно не коментував цю «новину» вчора.

Скажу стисло.
Безумовно, це - гордість.

Це визнання моїх заслуг перед моєю Державою.
Це відповідь всім покидькам, що періодично намагаються мене скомпрометувати та розказувати ( особливо з за кордону ) «хто більше патріот».



Та ще.

В мене є лише одне запитання.

Після того, як мене «засудили» в росії, коли вже те саме станеться із хоча б одним прокурором-«інвалідом» чи бодай якимось «правоохоронцем»-пенсіонером?

Простіше кажучи, коли країна-терорист зверне свою увагу, на всю наволоч, що збиткується та нищить в Україні місцеве самоврядування?

Запитання, без сумніву, риторичне.
Хоча я казав про це тисячу разів.

Ніколи.

Росіяни зовсім не дурні, «чмобіки» та «ванюшки», як нам розказують на телемарафоні.
Вони системно та дуже послідовно займаються всіма, хто має вплив на спроможність нашої держави, але жоден басманий чи бозна-який суд по той бік кордону не помічає нікого з потенційних колаборантів.

Можна довго сміятися на такими «вироками», але це дійсно не смішно.
Політика та війна колись закінчаться, але, мені вже ніколи не поїхати, наприклад, в Таїланд чи Єгипет…

Але я гордий, що тепер знаходжусь в компанії Василя Малюка, Кирила Буданова, наших військових та журналістів, а не «інвалідів» та «пенсіонерів».

Честь.


На жаль, у цій жахливій війні так багато загиблих, що у Дніпрі не вистачить вулиць, аби дати кожній їхні імена.

Ми довго шукали варіант, котрий влаштував би всіх.

Тому у місті зʼявиться сквер імені Михайла Кореновського.

Нашого славетного тренера з боксу, відомого далеко за межами Дніпра. Світлого та щирого чоловіка, котрий навчив сотні дітей і мав багато планів на життя.

Аж поки не загинув від російської ракети разом із понад чотирма десятками своїх сусідів.

А світлина «жовтої» понівеченої кухні його квартири стала символом цього військового злочину у всіх світових ЗМІ.



Сквер знаходитиметься біля Інституту фізкультури. 29 січня голосуватимемо за це на сесії.

Він стане даниною пам’яті тим добрим та правильним речам, які встиг зробити Михайло.

І також – уособленням історій вкрадених життів.

Не лише наших земляків, вбитих у будинку на Набережній Перемоги, 118, а всіх цивільних дніпрян, які загинули від російського терору.

Вічна памʼять.


Повторю знову.

Біль, який не вщухає і не вщухне ніколи.

Будинок на Набережній Перемоги, 118.

Будинок, в якому жили та живуть мої друзі та однокласники.

Будинок, який стоїть лише за кілька сотень метрів від того, де я народився і провів свої щасливі дитинство та юність.

Там і досі живе моя рідна сестра.

Моя рідна та затишна «Перемога»…

Мій житловий масив, від якого я обирався до парламенту, і де знаю буквально кожен кут.



Сьогодні друга річниця страшної трагедії, коли нелюди своєю ракетою вбили 46 мирних громадян та зламали долі ще десяткам простих людей.

Памʼятайте про це.



Повторю знову.

Тільки лють і помста.

Те, що дає нам сили жити та боротися далі.




Юри пост.



Ми познайомилися з Юрою, коли створювали на Франківщині відділення партії «Пропозиція».

Він так і не зміг обратись депутатом. Бачте, регіон складний, старих партій та своїх політичних гравців вистачає.

Утім ми продовжували товаришувати й без політики.

Знаєте, я чомусь відчуваю величезну повагу до гуцулів. Людей впертих, складних, гордих, своєрідних і подекуди злопам'ятних.
Проте коли вже вони тобі довіряють, то вміють дружити, як ніхто інший.

І це в людях я ціную найбільше.



А потім почалася велика війна. І Юра пішов воювати.

Будучи батьком трьох неповнолітніх дітей та аспірантом денної форми навчання.
Пішов добровольцем. А не ховався у себе в горах Верховини.

Я дуже багато допомагав його підрозділу.
Ні, не я, ми всі. Дніпряни.

Дронами, квадроциклами, обладнанням та грошима.



А 9 січня Юрі відірвало ногу.

Він, як наш інший товариш, однопартієць та побратим Саня Цебрій, пішов у бій, в який міг не йти.

Але інакше він не міг: «Альбертичу, я ж гуцул – усе життя ходив горами, як я міг кинути своїх хлопців? Їм усім далеко за 45, вони ж непідготовлені. Я мусив піти з ними».

І Юра півтора кілометра повз із відірваною ногою, стікаючи кровʼю.

А останні півкілометра йому допомогав побратим Богдан, позивний «Боймер», без якого він точно не доповз до точки еваку і якому він дуже вдячний…



А тепер Юра лежить у Дніпрі в лікарні та…мріє повернутися на фронт.

Каже: «Вже завтра встаю на милиці та починаю реабілітацію».

Адже він – впертий гуцул.



Друже мій, ти ще проведеш мене горами.

Я точно знаю.


Шановні мешканці житломасиву Придніпровськ.

Як я і обіцяв, під час позачергової сесії міськради ми затвердили механізм виплат вам матеріальної допомоги.
Аби частково покрити понаднормове споживання електроенергії, до якого ви змушені були вдатися.

Тож, хто вважає за потрібне, будь ласка, звертайтеся до Лівобережної адміністрації.



По теплу. Зараз уже все готове до поновлення подачі опалення.

Але я ще раз нагадую, що зробити це одномоментно — натиском однієї кнопки — неможливо технічно.

Утім, якщо не буде ніяких форс-мажорів, то вже цієї суботи в оселях Придніпровська знову буде тепло.

Принагідно також хочу подякувати нашим енергетикам, комунальникам, обласній військовій адміністрації та всім причетним, хто допомагав із вирішенням цієї проблеми.

Коли ми всі разом - ми непереможні.


Віддали бригадам ще понад 60 «мавіків» та 11 РЕБів. Насамперед тим, хто зараз на Покровському напрямку.

Хлопці задоволені. А ми продовжуємо працювати.

Завтра буде позачергова сесія, де виділятимемо кошти для наших славетних оборонців.

А 22 січня буде чергова сесія — і ми теж розподілятимемо бригадам гроші у вигляді прямої субвенції.


10 років пройшло.

Нічого не змінилось.

Також нічого не змінилось і за часів коли Бандера писав свої твори.

Читайте Бандеру, вивчайте Бандеру, а не просто возвеличуйте.

Бо він був дійсно пророк…



Показано 20 последних публикаций.