Христоцентризм

Буття 21 (CUV’23): Народження Ісаака та вірність Божих обітниць.

Люди сумніваються, але Бог завжди виконує Свої обіцянки.

Цей розділ розповідає кілька важливих історій:

1. Народження Ісаака — Бог виконує Свою обіцянку, даруючи Аврааму і Саррі сина, попри їхній похилий вік.

2. Вигнання Агари та Ізмаїла — через конфлікт між Саррою та Агарою, Авраам змушений відпустити рабиню та її сина. Бог захищає Ізмаїла, обіцяючи зробити його великим народом.

3. Заповіт із Авімелехом — Авраам укладає договір із царем Авімелехом у Вірсавії, підтверджуючи Божу присутність у його житті.

Чому ми не довіряємо Богові?

Подібно до Авраама і Сарри, ми часто сумніваємося в Божій вірності, особливо коли Його обітниці здаються неможливими. Ми можемо покладатися на людські рішення, як це було у випадку з Агарою та Ізмаїлом, замість того, щоб чекати виконання Божого плану.

Як і Сарра, ми можемо проявляти ревнощі, страх втратити свої привілеї або благословення, що іноді призводить до неправильних дій.

Як Ісус вирішує проблему?
Ісус Христос є виконанням Божих обітниць. Подібно до того, як Ісаак був довгоочікуваним сином, Христос є обіцяним Спасителем, через Якого всі народи отримують благословення.

1) Ісаак як прообраз Христа: Його народження є результатом Божої обітниці, а не людських зусиль, що нагадує про надприродне зачаття Христа.

2) Вигнання Ізмаїла: Ісус прийшов, щоб врятувати всіх, навіть тих, хто опинився поза обраним народом. Він є джерелом води живої, як і криниця, що з'явилася для Агари.

3) Заповіт із Авімелехом: У Христі всі наші відносини ґрунтуються на мирі й правді. Ісус є остаточним миротворцем, примиряючи нас із Богом.

Як жити у Христі?

І. Довіряйте Божим обіцянкам: Навіть коли час здається несприятливим, Божі слова завжди виконуються. Згадайте, що Ісус є нашою головною обіцянкою, і в Ньому всі Божі обітниці є "так і амінь" (2 Кор. 1:20).

ІІ. Будьте готові відпускати: Як Авраам відпустив Агару та Ізмаїла, так і ми повинні довіряти Богові навіть у складних обставинах, дозволяючи Йому діяти у наших серцях і житті.

ІІІ. Прикликайте ім’я ГОСПОДА: Як Авраам посадив дерево і молився, ми також повинні поклонятися Богові, визнаючи Його панування у всьому, що робимо.

Цей розділ вчить нас довіряти Божій вірності, навіть коли обставини кидають виклик нашій вірі. У Христі ми маємо впевненість, що Бог веде нас, благословляє і піклується про нас навіть у часи кризи. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Буття 20 (CUV’23) Авраамова брехня.
Люди обманюють замість довіри Богу.

Цей розділ розповідає про подорож Авраама до Герару, де він через страх знову представляє свою дружину Сарру як сестру. Авімелех, цар Герару, забирає Сарру до свого дому, але Бог втручається через сон, попереджаючи Авімелеха, що Сарра — дружина Авраама, і його вчинок стане гріхом. Авімелех, наляканий, повертає Сарру, виправдовується перед Богом, Авраамом і народом. Бог благословляє Авімелеха, зціляючи його дім.

Це один з тих моментів, коли я відчуваю іспанський сором за головного героя. Але важливе нагадування мені про те, що Бог не приховує падінь своїх людей. Є багато різних думок про цю ситуацію. Звісно ж у Бога був план про це, який Він виконав бездоганно. Бог зберіг Авраама та Сарру, та навчив їх. Бог змінив Авімелеха та благословив його. Божий план рухається далі.

Авраам, як Божий слуга, знову діє зі страху, обманюючи царя Авімелеха. Його поведінка викликає запитання про довіру до Бога. Ми також часто намагаємося вирішувати свої проблеми самостійно, використовуючи маніпуляції або страх перед людьми, замість того щоб покладатися на Божий план і провидіння.

Авімелех, з іншого боку, є прикладом людини, яка реагує на Божий голос із трепетом, виправляючи свої помилки. Але чи завжди ми так швидко визнаємо свої гріхи, коли нас викривають?

Я кажу лише про віруючих людей. Тих, чиє життя ґрунтується на Ісусі.

Ісус Христос демонструє досконалу довіру до Отця, навіть коли стикається з ворожістю та смертю. На відміну від Авраама, який використовує обман, щоб врятувати себе, Ісус іде на хрест, не шукаючи власної вигоди, але віддаючи Себе заради нашого спасіння. Він є остаточним посередником між Богом і людьми, подібно до того, як Авраам молиться за Авімелеха.

Через Христа Бог прощає наші провини, навіть коли ми не заслужили цього. Як Авімелех отримав милість через заступництво Авраама, так і ми отримуємо прощення через Ісуса, Який молиться за нас перед Отцем.

Як ви тепер можете жити у Христі?
1. Довіряйте Богові у складних обставинах! Навіть у часи небезпеки і страху, довіряйте Його провидінню, а не своїм хитрощам.

2. Відповідайте на викриття гріха. Як Авімелех, визнайте свої помилки і виправляйте їх. Нехай ваша реакція буде такою ж швидкою, як у цього язичницького царя.

3. Моліться за інших. Авраам, попри свої недосконалості, молиться за Авімелеха, і це є прикладом для нас. Ми також покликані заступатися за інших, як Христос заступається за нас.

Авраам обманює через страх, але Бог залишається вірним Своєму плану спасіння. Нехай ваш гріх, ваша лінь або ще якийсь прояв вашої недосконалості не зупинять вас в служінні! Ісус Христос все здійснив заради нас і не покинув нас, але кожен день у кожній ситуації хоче проводити нас за руку. Довіряйте Ісусу! Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Ісус є Тим, Хто прийшов, щоб врятувати нас від гріха і знищення, яке він приносить. Як ангели врятували Лота, так і Христос стає нашим провідником і визволителем.
У Христі ми отримуємо можливість не озиратися назад на світ, що тоне у гріху, а йти вперед до небесного Царства (Луки 9:62). Ісус перетерпів суд замість нас. Сірка і вогонь, що зійшли на Содом, — це тінь Божого гніву, якого Ісус взяв на Себе на хресті, щоб ми могли бути врятовані. Йому слава навіки!

#Буття

Буття 19 (CUV’23): Божий суд над Содомом й Гоморрою та милість до Лота.

Люди свідомо обирають гріх, ігноруючи Божу праведність, що веде до суду.

Ми трохи відволікаємося сьогодні від теми “Ісус та патріархи”. Але Бог вирішив розповідати нам події саме у такому порядку. Ми читаємо про племінника Авраама - Лота. Після того, як вони розділилися, Лот обрав собі землі Содома та Гоморри й оселився там. Проте, чи був це гарний вибір?

Цей розділ описує суд над Содомом і Гоморрою. Гріх цих міст, їхнє відкинення Божої волі та жорстоке ставлення до чужинців досягають своєї вершини. Ангели приходять до Лота, щоб попередити його про наближення знищення. Лот проявляє гостинність, але жителі міста вимагають грішного насилля. Бог милостиво рятує Лота і його сім'ю, хоча дружина Лота, оглядаючись назад, порушує Божу вказівку і перетворюється на соляний стовп. Гріх Лотових дочок, які використовують свого батька для продовження роду, завершує цей похмурий розділ. Це призводить до народження моавітян та аммонітян, демонструє наслідки гріха, людської слабкості та відсутності довіри до Божих планів.

Головна проблема, яку показує текст — глибина гріха, що охопила Содом і навіть Лотову родину. Ми бачимо кілька уроків:

• Содомляни: Їхній гріх — це не тільки сексуальна аморальність, але й відмова визнавати Божу владу. Вони є символом людства, що обирає гріховний шлях.

• Лот: Його невизначеність у втечі символізує часто нашу нерішучість у відкиданні гріха. Чи ми також затримуємося, замість того щоб повністю довіритися Богу?

• Дружина Лота: Її погляд назад — це не просто помилка, а прояв серця, прив’язаного до гріховного світу. Чи ми з вами буваємо надто прив'язані до світу?

• Доньки Лота: Їхні дії показують, що людські рішення, зроблені з відчаю і без поради Божої, можуть привести до тяжких наслідків.

Це був би дуже сумний розділ, якій явно підтверджує і нашу поведінку. Ми поводимо себе так само, якщо поглянути глибше. Здається, що то вони такі огидні, вони такі гріховні, вони такі безнадійно зіпсовані, а потім ти розумієш, що і ти був би серед них. Тому що в центрі їх поведінки - людський гріх, який так знайомий нам.

Але… Але є Ісус!

1. Милість та спасіння через посередника
Ангели стають посередниками Божої милості, як і Христос є єдиним посередником між Богом і людьми (1 Тим. 2:5). Лот і його родина врятовані не через свої заслуги, а завдяки милості Божій — це прообраз спасіння в Ісусі Христі, яке ми отримуємо не за діла, але за благодать (Еф. 2:8-9).

2. Суд і Божа святість
Знищення Содома й Гоморри показує святість Бога, Який не терпить гріха, і це вказує на потребу в спокуті. Христос узяв на Себе наш гріх, щоб ми могли уникнути суду, подібного до Содомського (Рим. 5:9).

3. Наслідки непослуху
Дружина Лота, яка озирнулася назад, стала соляним стовпом. Це нагадує нам, що життя в Христі вимагає повного зречення старого життя та довіри до Його планів (Лк. 9:62).

4. Родова лінія і Божий план
Навіть через гріховний вчинок дочок Лота Бог продовжує Свою історію спасіння, бо моавітяни і аммонітяни стають частиною біблійної історії, зокрема через Рут, яка стане праматір’ю Ісуса. Христос виявляє Свою любов навіть через зламані та гріховні історії.

Маючи сьогодні одкровення Божої переважаючої Благодаті, тепер ми можемо отримати ще декілька уроків цього розділу, але вже у Христі:

• Довіряти Богу у важких рішеннях: Ми покликані не затримуватися у гріху, як Лот у Содомі. Христос дає силу залишити все, що нас віддаляє від Бога.

• Жити в очікуванні: Лот був попереджений про знищення. Ми, знаючи про кінцевий Божий суд, маємо жити у святості, проголошуючи спасіння в Ісусі Христі до кінця свого життя, або до приходу Ісуса, якщо це буде раніше.

• Не озиратися назад: Як дружина Лота, ми можемо бути спокушені повернутися до старого життя. Але у Христі ми отримуємо нове життя і покликані спрямувати свій погляд уперед (Фил. 3:13-14).

• Молитись за неспасенних: Авраам показує нам приклад заступницької молитви за грішників. Чи ми молимось за тих, хто ще перебуває у "Содомі"?

Буття 18 (CUV’23) Небесні гості Авраама, та його заступництво.
Люди обмежують Божу силу, орієнтуючись на видиме, а не на віру.

У Бутті 18, коли Бог приходить до Авраама у вигляді трьох чоловіків, це з’явлення вказує на глибокі істини про Божу близькість, милосердя і справедливість — теми, які остаточно розкриваються в особі Ісуса Христа. Один із цих трьох, ймовірно, є Самим Ісусом, що передбачає прихід Божого Сина, Який з’явився людям, ставши плоттю. Принаймні я вірю в це! Я вважаю, що всі видимі образи Бога в Старому Заповіті чітко вказують, що це Ісус. При тому, треба не плутати! Тут він має образ людини, але Він ще не втілився. Цей образ дає розуміння про відвідування людства Богом і передвічний план спасіння через живу присутність Христа.

Одже, один гість - Ісус, інші двоє, як стає зрозумілим пізніше, були ангелами, яких Бог послав судити Содом і Гоморру. Можливо, вам зараз незручно бачити таку версію. Багатьох бентежить одна фраза “бентежить” одна фраза з 8 вірша: “Вони їли”. Якщо ви спитаєте мене як це? Скажу відверто, я не знаю. Але в мене ніколи немає проблеми з тим, щоб прийняти факт, що для Бога немає нічого неможливого тим більше просто поїсти їжу.

У цьому розділі Бог виявляє Себе як Того, хто приходить до Авраама з обітницею народження сина. Ця обітниця для Авраама і Сарри виглядає неможливою через їхній похилий вік, і Сарра, почувши це, навіть сміється, підсумовуючи людську слабкість і обмеженість. Проте Господь заявляє: «Хіба для ГОСПОДА є щось неможливе?» — слова, які резонують з обітницями Ісуса, що нічого неможливого для Бога немає. Водночас які і є підтвердженням думки про те, що це Ісус. Він говорить з авторитетом Бога. Далі це підтверджується словами “Господь сказав”.

Пізніше Господь відкриває Авраамові Свій намір судити Содом і Гоморру за їхній великий гріх. Це веде Авраама до заступництва за праведних, що можуть жити в цьому грішному місті. Анголи йдуть, тоді як Авраам розмовляє з Богом наодинці. Це дуже схоже на молитву.

Торги, які починає Авраам, так схожі на наші. Як часто ви “пропонуєте” щось Богу у молитві? Як часто намагаєтесь вмовити Його? Ми постійно забуваємо який Бог. Він все знає і все контролює. Немає нічого у всесвіті, що було б не Його і що ми б могли запропонувати Йому.

Сарра, як і ми іноді, не вірила в можливість виконання обітниці через обмеженість людського мислення. Її сміх у відповідь на слова Господа нагадує про наші сумніви у великих Божих обітницях, коли ми орієнтуємося на видиме та фізичне. Авраам, хоч і вірний, все ж виявляє людське обмеження у спробі розрахувати, скільки праведників потрібно знайти, щоб зупинити суд над містом. Як і ми, він прагне знайти критерії для Божої милості, не усвідомлюючи повноти Божого милосердя.

Ісус Христос — втілене виявлення Божої присутності з людством, яке було прообразовано цим явленням Господа Авраамові. Як Бог відвідав Авраама та обіцяв неможливе — сина, так Ісус приходить, щоб дарувати духовне відродження та нове життя. Він не лише приходить у присутності Отця, але й повністю виконує місію спасіння.

Крім того, Христос є нашим заступником перед Богом, як Авраам заступався за Содом та Гоморру. Христос молиться за нас, обіцяючи дарувати нам Свою праведність. Він є Тим, Хто бере на Себе гріхи світу, виконуючи вчинок милості та справедливості. На відміну від Авраама, який лише благав, Христос приносить жертву, яка справді викупляє грішників.

Цей розділ вчить нас довіряти Божим обітницям, навіть якщо вони здаються нереальними або смішними з людського погляду. Слово Бога — істинне, і у Христі ми маємо повноту Його милосердя і виконання обіцянок. Ми можемо черпати натхнення у вірі Авраама, підносячи в молитві всі наші потреби та турботи, знаючи, що Христос є нашим Заступником.

Так само як Бог запитав: «Хіба є щось неможливе для ГОСПОДА?», Ісус втілює відповідь на це питання, здійснюючи неможливе на хресті й даруючи нам спасіння. Ми тепер покликані жити з довірою до Нього, перебуваючи в Його присутності щоденно, приймаючи Його милість і вірячи у спасіння, дароване нам через віру. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Буття 17 (CUV’23) Заповіт з Авраамом
Люди потребують Божого благословення, яке отримують не своїми зусиллями.

Розділ 17 книги Буття розповідає про ключовий момент у стосунках між Богом та Авраамом. Бог з'являється Аврааму, коли тому виповнилося 99 років, і заповідає йому, що Він зробить його «батьком багатьох народів». У цьому уривку Бог встановлює обрізання як знак вічного Заповіту між Ним, Авраамом та його нащадками.

Бог відкриває Себе Аврааму як Всемогутнього (Ель Шаддай) і дає обіцянки. Він змінює ім'я Аврама на Авраам, що означає «батько багатьох», і запевняє, що через Авраама з'являться цілі народи, включно з царями. Бог також змінює ім'я дружини Сари на Сарра, благословляє її та обіцяє, що вона народить сина Ісаака. Як знак цієї обітниці Бог вводить обрізання як зовнішній символ Заповіту, що нагадуватиме нащадкам про їхню обраність і особливий зв'язок із Господом.

Як все це стосується нас?
Людям важко вірити у Божі обіцянки, коли вони не бачать відразу видимих доказів. Авраам, навіть після того, як Бог з ним особисто говорить, сміється і сумнівається в обітниці, оскільки він і Сарра дуже старі. Часто в нашому житті ми теж можемо сумніватися у Божих обіцянках, особливо коли їх виконання здається неможливим із нашої людської перспективи. Нам важко приймати Божі стандарти або ознаки Заповіту, як обрізання, що відображають глибокі духовні істини і вимагають послуху й віри, навіть коли немає видимих підтверджень.

Але є добра новина!
Ісус Христос є остаточним виконанням Заповіту, встановленого з Авраамом. Як обіцяний нащадок, Ісус став не лише Месією для народу Ізраїлю, але й Спасителем для всіх народів. Він прийшов, щоб встановити новий Заповіт, який, як і обрізання, включає знак посвяти, але не фізичний, а духовний. Через віру в Ісуса ми отримуємо обрізання серця (Рим. 2:29), що означає очищення та оновлення нашого внутрішнього життя. Христос повністю довірився волі Отця і виконав обітниці, дані Аврааму, стверджуючи, що через Нього благословення прийде до всіх народів землі (Гал. 3:8).

А тепер спитай себе відверто: в якій ситуації ти не довіряєш Богу та чому?

Цей уривок закликає нас жити у послуху Богові, вірячи Його обіцянкам, навіть коли вони здаються неможливими. Подібно до Авраама, ми покликані ходити перед Богом у святості, не через наші діла, а через віру в Ісуса. Наша віра в Христа спонукає нас до духовного посвячення, відображеного в обрізанні серця — у постійному поклику до освячення та зростання в любові до Бога та людей. Ми покликані не тільки пам’ятати про свою посвяту, але й бути живим свідченням Божих обітниць.

Таким чином, як Авраам отримав нове ім'я та нову ідентичність через віру в обітниці Божі, так і ми отримуємо нове життя та вічне спадкоємство в Ісусі Христі, Який уклав з нами вічний Заповіт Своєю кров'ю. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Буття 16 (CUV’23) Народження Ізмаїла: терпіння, довіра та Божий план
Люди намагаються досягти Божої обітниці своїми шляхами.

Історія в 16-му розділі книги Буття розповідає про спробу Сари та Аврама вирішити проблему безпліддя своїми силами, коли Сара пропонує взяти свою рабиню Агар як сурогатну матір для їхнього спадкоємця. У результаті Агар вагітніє і починає зневажати Сару, що породжує конфлікт між ними. Сара починає жорстоко поводитися з Агар, і та тікає, але Бог втручається і обіцяє Агарі благословення через її сина Ізмаїла. Ця подія розкриває нам людську нетерплячість, а також Божий план і милосердя, що в кінцевому підсумку знаходять повноту в Христі.

У цьому тексті Сара та Аврам, вичерпавши терпіння, вирішують діяти на свій розсуд, щоб отримати нащадка. Сара, знаючи про обіцянку Бога, однак вдається до плану, який заснований на людській логіці, не враховуючи Божого задуму. Її рішення призводить до ворожнечі між нею та Агар. Бог втручається, вислуховує Агар, дає їй обіцянку про майбутнє її сина Ізмаїла та повертає її до Аврамового дому.
Цей розділ розкриває нам одну з глибинних тем Писання — очікування Божих обітниць в терпінні, навіть коли це непросто.

І як це стосується мене? Іноді, як Аврам і Сара, ми, не дочекавшись виконання Божої обітниці, намагаємося самотужки досягти результату. Це розкриває нашу людську слабкість та тенденцію довіряти своїм планам більше, ніж Божим. Коли ми нехтуємо довірою до Господа, намагаючись виконати Його обіцянки своїми способами, це приводить до хаосу і конфліктів. У цьому ми бачимо образ наших проблем: коли люди покладаються на власні сили й розум, їхні плани часто виявляються недостатніми, а подекуди й руйнівними.

Як цю проблему вирішив Ісус? Ісус уособлює справжню довіру і підкорення волі Отця. У Гетсиманії Він молився: «Отче Мій, якщо можливо, нехай Мене обмине ця чаша; однак не як Я хочу, а як Ти."» (Мт. 26:39), показуючи нам приклад повної довіри й підкорення Божому задуму навіть у найскладніших обставинах. Христос ніколи не діяв у власних інтересах чи поза волею Отця. Його життя і смерть були абсолютним виконанням Божого плану спасіння для людства, без компромісів і самовільних втручань.
Як Сара й Аврам прагнули знайти спадкоємця через Ізмаїла, так і ми часто шукаємо результатів, що не є частиною Божого ідеального плану. Однак у Христі Бог виявляє нам, що спадкоємство можливе лише через Його Сина, Який виконує волю Отця до кінця. Через Христа ми стаємо дітьми обітниці — «спадкоємцями» за Божою благодаттю, а не за нашими зусиллями чи заслугами (Гал. 3:29).

Як я тепер можу жити у Христі? У Христі ми вчимося чекати на Божі обіцянки з вірою, уникаючи спокуси досягати результатів самостійно. Як віруючі, ми покликані довіряти Божому задуму, навіть коли Його обіцянки здаються недосяжними або потребують тривалого очікування. Навчімося визнавати, що Божі плани не лише досконалі, а й завжди мають свою неповторну цінність і час для виконання. Ми можемо черпати силу у Христі, який навчав нас у молитві: «Нехай буде воля Твоя» (Мт. 6:10).
Це нагадує нам, що Бог має милість до нас навіть у моменти нашої слабкості та сумнівів, як Він мав милість до Агар, посилаючи Свого Ангела з обіцянкою про Ізмаїла. Жити в Христі означає приймати Божу волю, довіряючи Його обіцянкам і покладаючись на Його благодать, навіть коли шлях виглядає незрозумілим чи важким. Нехай наше терпіння і послух Божій волі стануть виразом нашої любові та довіри до Нього. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Ісус — підтвердження Божих обіцянок. У цьому розділі Бог укладає з Аврамом заповіт через жертвоприношення, що символізує вірність Божим обіцянкам. Це вказує на новий заповіт, укладений через жертву Ісуса Христа. Як у Бутті 15 Бог проходить через розсічені тіла тварин, так і Христос пройшов через смерть на хресті, підтверджуючи вічну обіцянку спасіння для всіх, хто вірить. У вашій проповіді ви згадуєте, що "Бог Сам уклав заповіт із собою і передав його Аврамові" — це прообраз Христа, який взяв на себе наше виправдання.

Ісус — виконання обіцянки про потомство. Як Бог пообіцяв Аврамові, що його потомство буде численним, так і через Ісуса Христа ця обіцянка виконалася. Через віру в Христа всі народи стали духовними нащадками Аврама, як про це пише Павло в Посланні до Римлян (Рим. 4:16). Ісус стає виконанням обіцянки про благословення, яке поширюється на всіх, хто вірить, незалежно від походження.

Ісус — наш посередник у заповіті. Жертвоприношення Аврама вказує на важливість жертви Христа, що стала основою нового заповіту. Як Бог уклав заповіт із Аврамом, так Він уклав новий заповіт із нами через Ісуса. Жертва Христа на хресті є підтвердженням Божої вірності Його обіцянкам, як про це говориться у вашій проповіді: "Христу потрібно було бути зрубаним на хресті, щоб забезпечити наше виправдання".

Як я тепер можу жити у Христі?
Цей розділ надихає нас жити вірою, як Аврам, і покладатися на обіцянки Бога:

⊛ Приймати Божі обіцянки через віру. Аврам повірив Богові, і це було зараховано йому в праведність. Так і ми, маючи віру в Ісуса Христа, отримуємо виправдання та спасіння. Це не результат наших зусиль, а дар Божої благодаті. Наша віра в Ісуса робить нас спадкоємцями обіцянок Божих, що приносить справжню радість і впевненість у Божому плані.

⊛ Залишати свої сумніви та покладатися на Ісуса. Як Аврам довірився Божій обіцянці, так і ми маємо вчитися покладатися на Ісуса у наших життєвих обставинах. Христос є нашою надією, навіть тоді, коли ситуації здаються безвихідними. Він є нашим "щитом", як сказано у Бутті 15:1, і нашою "великою нагородою".

⊛ Цінувати жертву Христа як основу нашого виправдання. Як жертва, яку Аврам приніс у цьому розділі, стала символом Божого заповіту, так і жертва Ісуса на хресті є основою нашого виправдання. Ми більше не повинні приносити жертви, оскільки Христос став єдиною і досконалою жертвою за наші гріхи. Це дарує нам мир з Богом і спонукає жити у вдячності за Його благодать.

Буття 15 нагадує нам про Божу вірність і Його план спасіння, який здійснюється через Ісуса Христа. Благодать - не план Б! Бог ще до створення світу все так і запланував! І як Він прийняв Авраама, так само по віру тепер приймає і нас. Це розділ про віру Аврама, яка була зарахована йому в праведність, і про Бога, який завжди вірний своїм обіцянкам. Бог виправдовує не за наші заслуги, а за віру. Христос прийшов як досконале виконання цього заповіту, даруючи нам спасіння через Свою жертву. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Буття 15 (CUV’23): Божий заповіт з Аврамом.
Бог обіцяє спасіння через віру, а не через заслуги.

Навіть не знаю як передати вам скільки я чув про те, що Авраам - крутий! Буцімто він такий потужний віруючий, настільки повіривший Богу, що Бог просто не мав іншого варіанта, як тільки зарахувати це йому в праведність. Всі такі проповіді зводилися до дуже простої думки “будь, як Авраам”. А далі було багато прикладів, як Бог створює всі умови для людей, але вони часто все одно не вірять Нього, тому будуть у пеклі. Ще з дитинства я думав: “а до чого тут тоді Ісус?” Якщо я теоретично можу бути таким як патріарх і це могло б зарахуватися мені у праведність (як я думав - спасіння), тоді навіщо жертва Ісуса за мене? Невже просто щоб пройти більш “легким” шляхом? НІ! Звернімось до оригіналу фрази про праведність, а саме до історії укладання заповіту між Богом та Авраамом.

У цьому розділі Буття Бог з'являється Аврамові, звертаючись до нього з обіцянкою: "Не бійся, Авраме, Я — твій щит. Твоя винагорода буде дуже велика" (в. 1). Але Аврам відповідає з сумнівами: у нього немає спадкоємця, а його майно перейде до Еліезера, слуги з Дамаска. Бог обіцяє, що спадкоємцем стане той, хто народиться від самого Аврама. Бог виводить його на вулицю та каже дивитися на зорі, обіцяючи таке численне потомство, як зірки на небі.

Аврам вірить у цю обіцянку, і Бог зараховує йому цю віру в праведність (в. 6). Важливий момент — укладання заповіту між Богом і Аврамом через жертвоприношення. Бог наказує Аврамові розсікти кількох тварин навпіл і покласти їх частини одна навпроти одної. Уночі Бог проходить між цими розсіченими частинами у вигляді вогню, підтверджуючи свою обіцянку.

Бог також пророкує, що нащадки Аврама будуть поневолені на 400 років у чужій землі, але вийдуть звідти з великим майном. І знову Бог запевняє Аврама, що нащадки успадкують обіцяну землю.

Ми плутаємо праведність та святість. Дуже спрощено у цьому випадку я б сказав, що є три напрямки: святість, праведність, та доброта. (як ми читаємо у Рим. 7:12). Святість наша перед Богом, доброта до людей, а праведність в нас. Ми обовʼязково розлянемо це детально, коли розглянемо саме той уривок. зараз трохи не про це.

Розглядаючи історію Авраама, ми дивимося на себе, та що ми бачимо, якщо ми чесні? Скажу за себе та за своє коло спілкування:

⊛ Сумніви у Божих обіцянках. Як і Аврам, який висловлює свої тривоги через відсутність спадкоємця, ми часто сумніваємося у Божій вірності, коли наші обставини виглядають безнадійними. Ми намагаємося знайти свої власні рішення, замість того, щоб покладатися на обіцянки Бога. Це свідчить про нашу обмежену віру і бажання контролювати майбутнє.

⊛ Сподівання на власні зусилля. Як Аврам прагнув отримати запевнення від Бога, ми часто шукаємо підтверджень або видимих знаків, щоб бути впевненими у Божому плані. Це виявляє наше прагнення до контролю і спробу опиратися на власні зусилля та заслуги, а не на Божу благодать.

⊛ Брак розуміння про виправдання через віру. Іноді ми, як і Аврам, можемо не до кінця розуміти Божий план і важливість виправдання через віру, що не вимагає заслуг. Ми схильні вважати, що наші вчинки можуть вплинути на Божу любов і Його обіцянки.

Як ці проблеми виконав Ісус?

Тільки уявіть… Все, що Бог сказав Авраму підготувати було вкладанням договору того часу. Для сторони договору проходили між половинами розрубаних тварин, як символ того, що вони будуть вірними договору, або будуть розрубані як ці тварини. Бог сказав, що все буде так і Він поклявся Сам собою. За для того, щоб виконати обіцянку в повною мірою та дійсно повноцінно надати спадщину своїм дітям Бог був порубаний Сам. Він був розділений на хресті, бо наш гріх не давай виконати цей договір чесно. Але Ісус довів все до кінця, зберігаючи справедливість договору.

✔ Ісус відмовився від земної слави задля виконання волі Отця. Як Аврам відмовився від майна царя Содома, щоб не піддаватися залежності від людських благ, так і Ісус відмовився від слави цього світу, щоб виконати волю Отця. В Євангелії від Івана 6:15 сказано, що Ісус відмовився стати земним царем, коли люди хотіли поставити Його на престол. Його царство не від цього світу, і Він не шукає людської слави, а лише слави Небесного Отця.

Як я тепер можу жити у Христі з цією істиною? Я б сказав 4 слова: Шукати, Довіряти, Жити, Памʼятати:

Цей розділ Буття закликає нас до життя в покорі Божій волі та вірності Йому. Християнське життя, подібно до прикладу Аврама та Христа, повинно відображати такі аспекти:
⊛ Шукати Божої волі у своїх діях. Як Аврам вирушив рятувати Лота, довіряючи Божому провидінню, так і ми маємо діяти з покладанням на Божу волю в усіх життєвих обставинах. Ми покликані не залежати від матеріального забезпечення світу, але довіряти Божому забезпеченню. Ісус казав: "Шукайте ж спершу Царства Божого і Його праведності, а все це додасться вам" (Мт. 6:33).
⊛ Довіряти Христу як нашому Великому Первосвященикові. Як Мелхиседек благословив Аврама, так і Христос дарує благословення всім, хто приходить до Нього з вірою. Ми можемо знаходити спокій і мир у присутності Христа, знаючи, що Він заступається за нас перед Отцем, очищаючи нас від гріха і відкриваючи дорогу до вічного життя. Тож ми маємо зростати у вірі і покорі, шукаючи близькості з Ним.
⊛ Жити без страху втрати і прагнення до мирської слави. Аврам відмовився від багатства царя Содома, вибираючи покладання на Божу благодать. Це вчить нас не прагнути до людської слави та багатства, але до духовного зростання і радості в Бозі. Як Павло написав у Посланні до Филип’ян 3:8, "усе вважаю за втрату задля переваги пізнання Христа Ісуса, мого Господа". Ми маємо залишити прагнення до земних надбань і прагнути вічних скарбів у небесах.
⊛ Пам’ятати про Христову жертву і благословення через неї. Як Мелхиседек приніс хліб і вино, так і ми маємо пам'ятати про велику жертву Христа на хресті. Кожен раз, коли приймаємо Господню вечерю, ми свідчимо про те, що через Його жертву нам даровано примирення з Богом і благословення вічного життя. Ця пам'ять спонукає нас жити вірно, зростаючи у святині та вдячності за Його милість.

Буття 14 розкриває важливі христоцентричні уроки. У рішучості Аврама ми бачимо відображення Христового подвигу, коли Він прийшов, щоб звільнити нас від полону гріха. У постаті Мелхиседека ми бачимо прообраз Христа – священика, який приносить благословення. І в відмові Аврама від багатств царя Содома ми бачимо покликання для кожного з нас – не шукати земної слави, але служити Богові у вірі та покорі. Як Аврам вирушив на ризикований порятунок свого родича, так і Христос пожертвував Собою заради нашого спасіння, даруючи нам примирення з Отцем і вічне благословення. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Буття 14 (CUV’23): Аврам визволяє Лота та зустрічає Мелхиседека.
Аврам рятує племінника, але шукає не багатства, а Божої правди.

Розділ 14 Книги Буття розповідає про військовий конфлікт між кількома царями, викрадення Лота і втручання Аврама для його визволення. У цій історії особливу увагу привертає зустріч Аврама з Мелхиседеком, царем Салима і священиком Всевишнього Бога, а також відмова Аврама від багатства царя Содома. Ця подія глибоко символічна і має христоцентричне значення, яке вказує на характер спасіння в Христі та на відносини між Божою благодаттю та людською відповідальністю.

У цьому розділі описується історія військових конфліктів: царі Амрафел, Аріох, Кедорлаомер і Тидал борються проти царів Содома, Гоморри та інших. Спочатку царі Содома і Гоморри були під владою Кедорлаомера і служили йому дванадцять років, але на тринадцятий рік повстали проти нього. У відповідь Кедорлаомер та його союзники напали на їхні міста, розгромили війська та захопили полонених, зокрема Лота, племінника Аврама.

Коли Аврам дізнається, що Лота взято в полон, він збирає своїх людей (318 вишколених слуг) й вирушає на порятунок. Він успішно переслідує ворогів та звільняє Лота, повертаючи також награбоване майно та людей.

Після цього Аврам зустрічається з двома царями: царем Содома і Мелхиседеком, царем Салима. Мелхиседек приносить хліб і вино та благословляє Аврама, проголошуючи його благословення від Всевишнього Бога. У відповідь Аврам дає йому десятину з усього здобутого. Цар Содома пропонує Аврамові взяти собі майно, залишивши йому людей, але Аврам відмовляється від цієї пропозиції, пояснюючи це тим, що він не хоче, щоб хтось міг сказати, що збагатив його, окрім самого Бога.

Ця історія виявляє декілька важливих аспектів нашого духовного життя та випробовує наші серця:

⊛ Війна за власні інтереси. Як і царі, які боролися за владу і території, ми можемо часто потрапляти в пастку прагнення матеріального добробуту та влади, забуваючи про вічні цінності. У гонитві за своїми бажаннями ми забуваємо про духовні потреби та про покликання, яке Бог має для нас.

⊛ Схильність до самовпевненості та надії на власні сили. Як царі Содома і Гоморри повстали проти Кедорлаомера, сподіваючись на свою силу, ми теж часто покладаємося на власні здібності, замість того щоб покладатися на Божу силу. Аврам же в цьому тексті демонструє протилежне: він довіряє Богові та йде в бій не заради своєї слави, а заради визволення Лота.

⊛ Незалежність від людських багатств та винагород. У зустрічі з царем Содома ми бачимо Аврама, який відмовляється від багатств, щоб уникнути залежності від людських благ. Ми часто бажаємо прийняти те, що світ може нам запропонувати, навіть якщо це суперечить Божим цінностям. Це свідчить про нашу схильність до компромісу з гріховним світом та прагнення матеріальних благ, що може привести до втрати духовної свободи.

Як ми бачимо Ісуса в цій історії?

✔ Ісус – істинний визволитель. Аврам рятує Лота, кидаючи виклик могутнім царям, що символізує вічне визволення, яке Ісус Христос дарує усім, хто перебуває в полоні гріха. Як Аврам вирушив рятувати свого родича, так і Христос прийшов у цей світ, щоб врятувати нас від рабства гріха і смерті. В Євангелії від Луки 4:18 Христос говорить: "Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене зціляти розбитих серцем, проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, і пригноблених відпустити на волю;". Його жертва на хресті є найвеличнішим актом спасіння, який перевершує будь-який людський подвиг.

✔ Ісус – Великий Первосвященик на зразок Мелхиседека. Зустріч Аврама з Мелхиседеком вказує на Христа як на Первосвященика за чином Мелхиседека. У Посланні до Євреїв 7 розглядається зв’язок між Мелхиседеком і Христом. Як Мелхиседек приніс хліб і вино, благословляючи Аврама, так і Христос приніс Себе у жертву, встановлюючи новий Завіт через хліб і вино на Таємній Вечері. Він – наш Священик, який бездоганно приносить жертву і заступається за нас перед Отцем.

Буття 13 (CUV’23) Аврам і Лот розлучаються
Люди обирають видиме благословення, але Бог благословляє тих, хто довіряє Йому.

Після повернення з Єгипту Аврам та Лот стикаються з ситуацією, коли земля не вміщує їхнє велике майно. Це призводить до конфлікту між їхніми пастухами, і Аврам пропонує Лотові розійтися мирно, щоб уникнути сварок. Лот обирає зрошену землю Йорданської долини, тоді як Аврам залишається в Ханаані. Після розлуки Бог знову обіцяє Аврамові землю і численне потомство.

Буття 13 описує момент, коли Аврам проявляє смирення, дозволяючи Лотові першим вибрати кращу частину землі. Лот обирає родючі землі біля Содому, тоді як Аврам залишається на менш привабливій території. У цей момент Бог підкріплює Свою обітницю до Аврама, обіцяючи йому і його нащадкам цю землю навіки.

Ми часто схильні прагнути до найкращого для себе, іноді навіть за рахунок інших. Можливо, як і Лот, ми обираємо те, що здається вигідним і зручним у цей момент, але не враховуємо духовних наслідків наших рішень. Брак довіри до Божого плану часто змушує нас обирати власний шлях, замість покластися на те, що приготував Господь.

Ісус показав приклад абсолютного смирення і жертви. Подібно до Аврама, який віддає перевагу Лотові, Ісус добровільно поступається Своїм правом на славу, приймає приниження і смерть заради нашого спасіння (Филип'ян 2:5-8). Як Бог забезпечив Аврама і благословив його, Ісус довірився плану Отця і отримав славу та силу. Він став нашим Посередником і Тим, хто веде нас до обіцяної землі — вічного життя.

Ми покликані виявляти смирення і довіру до Божого провидіння, навіть коли обставини здаються несправедливими або менш вигідними. Як Аврам, ми повинні пам’ятати, що наше справжнє благословення не в тимчасових вигодах, а в Божих обіцянках, які виконуються в Христі. Через Ісуса ми отримуємо надію на вічне спадкоємство, що значно перевищує всі земні багатства. Нехай наші рішення будуть спрямовані на те, щоб відобразити вірність Богові, знаючи, що Його благословення завжди приходять в найкращий для нас час. Йому слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Буття 12 (CUV’23) Покликання Аврама.
Бог кличе Аврама довіритися Його плану та обітницям, а не власним страхам.

Цей розділ розповідає про те, як Бог покликав Аврама (пізніше Авраама) вийти з Харана і піти в землю, яку Бог йому покаже. Бог обіцяє Аврамові благословення, великий народ, і що через нього будуть благословенні всі народи землі. Аврам, вірячи обітниці Божій, слухається та вирушає.
Після прибуття в Ханаан він будує жертовник і поклоняється Богові. Коли в країні починається голод, Аврам іде до Єгипту, але, боячись за своє життя через красу своєї дружини Сари (пізніше Сарра), просить її називати себе його сестрою. Фараон бере Сару в свій дім, але Господь карає фараона і його дім через цей обман, і фараон повертає Сару Авраму, випроваджуючи їх з Єгипту з усім їхнім майном.

Авраму важко довіряти Богові повністю, особливо в ситуаціях, де він боїться за своє життя. Ми також часто переживаємо страх і невпевненість, коли стикаємося з невідомими обставинами, і можемо обирати власні, людські методи вирішення проблем замість того, щоб повністю покладатися на Бога. Аврам, боячись за своє життя через красу Сари, вирішує збрехати, хоча Бог уже обіцяв його захистити і благословити. Ми теж часто намагаємося вирішувати свої проблеми хитрістю та обманом, замість того, щоб покладатися на Божу обітницю та довіряти Йому.

Ісус Христос є прикладом абсолютної довіри Батькові. У всіх своїх діях Він завжди підкорявся волі Отця, навіть коли ця воля вела Його на хрест (Матвія 26:39). Ісус не шукав "легших шляхів", але повністю довіряв Божому плану. Він приніс на Себе наш страх, недовіру і гріх, і став нашим досконалим замінником на хресті. Коли Аврам обманює і виставляє Сару в небезпеці, Ісус, навпаки, стає в проломі за нас, захищаючи нас ціною Свого життя. Аврам боїться загрози фараона, але Ісус вільно віддає Себе в руки ворогів, знаючи, що це — частина Божого плану спасіння.

Також, у благословенні, даному Аврамові, вже звучить обітниця про Христа: "І благословенні будуть у тобі всі племена землі" (вірш 3). Це пророче вказівка на Ісуса Христа, через Якого всі народи отримають благословення (Галатів 3:8). Ісус є справжнім нащадком Авраама, через Якого приходить спасіння і благодать до всіх людей. В Ісусі обітниця, дана Аврамові, сповнилась повністю: Він став тим, через Кого на землі прийшло справжнє благословення — примирення з Богом.

Жити у Христі — це довіряти Божим обітницям навіть тоді, коли здається, що обставини проти нас. Як Авраму було важко довіряти Богові у чужій країні, так і ми можемо переживати страх і невпевненість у невідомих ситуаціях. Проте Христос показує нам приклад повної довіри Отцеві, і в Ньому ми маємо силу подолати наші страхи. Ми знаємо, що Бог веде нас, навіть коли шлях здається незрозумілим.
Крім того, Христос показав нам справжнє благословення, яке не обмежене земними багатствами, а приносить вічне життя і прощення гріхів. Ми вже не повинні покладатися на хитрощі чи обман, щоб досягти безпеки чи благополуччя. Натомість, ми можемо впевнено йти вперед, знаючи, що в Ісусі ми вже благословенні і прийняті Богом. Ми живемо у вірі, як Аврам, але з більшою надією, бо знаємо, що Ісус вже завершив Свою спасительну роботу за нас.

Також, як і Аврам, ми покликані бути носіями благословення для інших. В Ісусі Христі кожен із нас може стати свідком Божої любові, розповідаючи іншим про те, що справжнє благословення і спасіння можливе лише через Ісуса. Наша мета — не створювати собі "ім’я", а підносити Ім’я Ісуса Христа, Який привів нас до спасіння.

Історія Аврама у 12-му розділі Буття нагадує нам про наше покликання жити у довірі Богові, який веде нас до обіцяного благословення через Христа. Аврам, як і ми, був людиною, яка переживала страх і сумніви, проте Бог використав його, щоб привести до світу Спасителя. Христос, істинне "насіння Авраама", зруйнував усі перепони між нами та Богом і зробив можливим наше примирення з Ним. Жити у Христі — це приймати цей дар вірою, йти шляхом, який Він проклав для нас, і бути благословенням для інших через Євангеліє. Йому Слава навіки!

#Христостапатріархи #Буття

Історія Вавилонської вежі також нагадує нам, що будь-які спроби знайти самостійний шлях до Бога лише віддаляють нас від Нього. Але Бог, з любові до нас, побудував міст через прірву — через хрест Ісуса Христа. І тепер кожен, хто з вірою приймає цей дар, може бути примиреним із Богом. Христос зруйнував розділення, створене у Вавилоні, і знову зібрав усі народи в одне тіло — Церкву, щоб усі разом славили Його ім’я, єдине ім’я, яке веде до спасіння.
Християни покликані жити з розумінням того, що наше "ім’я" перед Богом не залежить від наших зусиль, а дароване нам через віру в Ісуса. Це визволяє нас від тягаря самовиправдання і спонукає до служіння іншим, розповідаючи про Божу благодать, яка доступна для кожного. Слава Ісусу Христу!

Буття 11 (CUV’23) Вавилонська башта
Люди, намагаються потрапити на небеса власноруч.

Після потопу на землі залишилася одна сімʼя та, відповідно, одна мова. Люди оселилися в Шінеарському краї. Вони вирішили побудувати місто та вежу, вершина якої сягала б небес. Це було прагненням створити собі "ім’я" та досягти незалежності від Бога, не розсіюючись по землі, як того вимагав Господь. Однак Бог втрутився, змішав їхню мову та розсіяв людей по всій землі, і вони припинили будувати місто. Місце це назвали Вавилоном через змішання мов і розсіяння народів.

Цікаво, що з часів Великого Потопу, вже зʼявилася ціла система “Вавилон”, як символ повстання проти Бога.
Далі у розділі ми бачимо родовід Сима до Авраама, що є ключовим для розуміння Божого плану спасіння, який продовжував здійснюватись навіть через людську непокору.

Подібно до людей, які будували Вавилонську вежу, ми часто прагнемо створити своє "ім'я" перед Богом і світом, намагаючись здобути визнання та досягти "неба" власними зусиллями. Це може проявлятися у спробах заробити Божу прихильність через добрі справи, моральність чи релігійні ритуали.
Однак, як і у випадку з Вавилонською вежею, наші спроби досягти спасіння самостійно зазнають краху, бо вони не відповідають Божим стандартам святості. Навіть якби ми могли побудувати шлях до неба, наше "ім'я" та власні досягнення не є достатніми для того, щоб бути прийнятими перед Божим троном.

Ісус Христос є відповіддю на провал людських зусиль досягти Бога власними силами. Як у Вавилоні люди намагалися побудувати свій шлях до неба, так і в Євангелії ми бачимо, як Бог Сам зійшов з небес, щоб прокласти справжній шлях до спасіння. В Івана 14:6 Ісус говорить: “Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця, якщо не через Мене.".
Христос стає тією єдиною дорогою, яка веде до Бога. Він став жертвою за наші гріхи, замість того, щоб вимагати від нас заслужити спасіння. Таким чином, через Христа, Бог руйнує людську гордість і показує, що наші зусилля є марними без Його благодаті.
Родовід до Авраама, наведений у Бутті 11, вказує на Божий план, який розгортався через покоління, щоб привести до Ісуса Христа — істинного "насіння Авраамового". Авраам, який був обраний Богом, став праотцем народу, через якого прийде Месія. Це демонструє, як Бог продовжує здійснювати Свій план спасіння, навіть коли людство обирає свій шлях.

Життя у Христі означає відмовитися від спроб заслужити спасіння власними зусиллями та прийняти дар благодаті, який Бог пропонує нам через Христа. Ми покликані залишити свої "вежі" гордості та покладатися на те, що Ісус уже зробив для нас на хресті. Це дає нам справжню свободу та радість, адже ми більше не маємо доводити свою цінність перед Богом. Наше ім’я — тепер не те, яке ми намагалися здобути власноруч, а те, яке ми отримали через Ісуса: діти Божі (Івана 1:12).
Це також спонукає нас прийняти Божий план для нашого життя, навіть якщо він не завжди зрозумілий для нас. Як Бог змішав мови і розсіяв народи по землі, так Він і сьогодні керує подіями, щоб здійснити Свій план спасіння для всього світу. Тому, коли ми довіряємо Христу і слідуємо за Ним, ми стаємо частиною цього великого плану, і вже не будуємо власні "вежі", а разом із Церквою проповідуємо Євангеліє всім народам.

Головна думка цієї історії полягає в тому, що людські зусилля побудувати свій шлях до Бога завжди зазнають краху. Ми не можемо досягти небес своїми силами і не можемо зробити себе гідними Божого прийняття. Однак Бог Сам вирішив цей парадокс, зруйнувавши нашу гордість і збудувавши справжній шлях через Ісуса Христа. У Христі ми отримуємо не лише новий шлях до Бога, але й нову ідентичність — діти Божі, спасенні не за наші діла, а за Його благодать. Тепер ми можемо жити з радістю та вдячністю, знаючи, що наше спасіння не залежить від наших досягнень, а від любові й жертви Христа.