Репост из: Тихое Место
alyona alyona – «Пушка»
Слухачам нарешті подарували реп. Реп, в класичному розумінні цього слова: чистий, немов дідова горілка, брутальний від вуличних кольорів і сильний, бо створений сильною людиною. Тей факт, що на сцені з'явився такий яскравий персонаж, як Альона, може стверджувати лише про одне: жанр давно перевтілився з нішової цяцьки «для своїх» в серйозне знаряддя для самореалізації будь якого митця.
Незважаючи на статус передової сцени в жанрі поп-музики серед країн СНГ, Україна не може похизуватись великими амбіціями, пов'язаними з розвитком реп-культури. Нові гравці файно справляються з розважальними прийомами, створюючи відверто прохідний продукт, який швидко стухає, варто лише порівняти треки з творами їх коллег зі сходу. Забуті ветерани взагалі нікому не потрібні, крім специфічних медіа-ресурсів і журналістів, які застали їх активні спроби заявити про себе.
«Хто там сказав на мамку падло? Крашу писанки я, як Пікассо Пабло» – напевно, найгарніша річ, яку я чув в сучасній україномовній музичній культурі. Альона звертається до безкомпромісного підходу класиків жанру і гнучким особливостям фрешменів, відтворюючи гарячий грув на рівному місці – в діло вступає і бекграунд простої дівчини-вихователя дитячого садку з невеликого містечка Баришівка, і колоритний образ, на який вона, очевидно, робить велику ставку, і вражаюча техніка разом зі здатністю до написання гучних і чіпких хітів.
Як я вже писав раніше, Альона запросто доводить, що музика здатна відігрувати роль універсального засобу зв'язку між зовсім різними людьми. Може статися так, що ви не зрозумієте жодного тексту з альбому «Пушка», але я ніколи не повірю, що ви не відчуваєте емоції пісні «Літак» чи «Велика і смішна». Музика – зовсім не про мову, музика – про нас з вами.
Слухачам нарешті подарували реп. Реп, в класичному розумінні цього слова: чистий, немов дідова горілка, брутальний від вуличних кольорів і сильний, бо створений сильною людиною. Тей факт, що на сцені з'явився такий яскравий персонаж, як Альона, може стверджувати лише про одне: жанр давно перевтілився з нішової цяцьки «для своїх» в серйозне знаряддя для самореалізації будь якого митця.
Незважаючи на статус передової сцени в жанрі поп-музики серед країн СНГ, Україна не може похизуватись великими амбіціями, пов'язаними з розвитком реп-культури. Нові гравці файно справляються з розважальними прийомами, створюючи відверто прохідний продукт, який швидко стухає, варто лише порівняти треки з творами їх коллег зі сходу. Забуті ветерани взагалі нікому не потрібні, крім специфічних медіа-ресурсів і журналістів, які застали їх активні спроби заявити про себе.
«Хто там сказав на мамку падло? Крашу писанки я, як Пікассо Пабло» – напевно, найгарніша річ, яку я чув в сучасній україномовній музичній культурі. Альона звертається до безкомпромісного підходу класиків жанру і гнучким особливостям фрешменів, відтворюючи гарячий грув на рівному місці – в діло вступає і бекграунд простої дівчини-вихователя дитячого садку з невеликого містечка Баришівка, і колоритний образ, на який вона, очевидно, робить велику ставку, і вражаюча техніка разом зі здатністю до написання гучних і чіпких хітів.
Як я вже писав раніше, Альона запросто доводить, що музика здатна відігрувати роль універсального засобу зв'язку між зовсім різними людьми. Може статися так, що ви не зрозумієте жодного тексту з альбому «Пушка», але я ніколи не повірю, що ви не відчуваєте емоції пісні «Літак» чи «Велика і смішна». Музика – зовсім не про мову, музика – про нас з вами.