в моїй голові
тук-тукають двері. проходиш, сідаєш сам.
мій мотлох думок помітив, таки зумів.
сказав би, що прийдеш — відразу б уся краса
розклалась пас'янсом звичних тобі рядків,
але ця раптовість розбила ущент кліше.
я не прибрала у стіл ні думок, ні див.
ти поруч сидиш, смієшся і бачиш в-с-е,
немов цілу вічність сам уже тут прожив.
насправді ти вперше отак-от в моїй голові
прозоро і чесно читаєш, що є й було.
мотлох. думки. відкрито. і погляд твій
мене обіймає міцно своїм крилом.
раптовість до біса. я рада тобі весь час.
зручніше вмостися під грози і біль дощу,
бо як би ти далі у мене в думках не пручавсь,
навіть під ранок ні-ку-ди
не відпущу.
Автор – Ярослава Ворчак
тук-тукають двері. проходиш, сідаєш сам.
мій мотлох думок помітив, таки зумів.
сказав би, що прийдеш — відразу б уся краса
розклалась пас'янсом звичних тобі рядків,
але ця раптовість розбила ущент кліше.
я не прибрала у стіл ні думок, ні див.
ти поруч сидиш, смієшся і бачиш в-с-е,
немов цілу вічність сам уже тут прожив.
насправді ти вперше отак-от в моїй голові
прозоро і чесно читаєш, що є й було.
мотлох. думки. відкрито. і погляд твій
мене обіймає міцно своїм крилом.
раптовість до біса. я рада тобі весь час.
зручніше вмостися під грози і біль дощу,
бо як би ти далі у мене в думках не пручавсь,
навіть під ранок ні-ку-ди
не відпущу.
Автор – Ярослава Ворчак