Репост из: Петро Порошенко
Рівно п’ять років тому спільно з Берліном та Парижем ми відкрили другий – нормандський – фронт у відповідь на російську агресію проти України.
Завдяки європейській солідарності та трансатлантичній підтримці ми зупинили просування російських окупаційних військ вглиб української території, не допустили реалізації кремлівських проектів т.зв. «новоросії та малоросії».
Ці п’ять років – це роки напружених переговорів на найвищому рівні, самовідданої боротьби за звільнення українських заручників, це 19 спроб змусити Росію перестати стріляти в українців, це роки розбудови проукраїнської коаліції і стримування Москви міжнародними санкціями.
Важливо, що цими днями ми почули, принаймні на словах, відхід Володимира Зеленського від риторики кандидата в президенти. Однак, набагато важливіше побачити конкретні кроки, які б диктувалися не тяжінням до миру будь-якою ціною чи через підозрілі референдуми, а рішучістю до захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Важливо, що вчора було поновлено засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську.
Важливо, що налагоджені перші контакти з Берліном і Парижем. Прийшов час почути від президента Зеленського конкретику стосовно тієї дорожньої карти, за якою ми відновимо контроль над кордоном з Росією. Бо світ захищатиме нас настільки, наскільки ми готові захищати себе.
Важливо, що своїм пріоритетом новий президент визначає захист українців на окуповному Донбасі. Однак не менш важливо не лише повернути Україну на тимчасово окуповні території Донбасу, але й домогтися виведення російських військ, найманців і зброї з української території.
Роки російської агресії навчили нас найважливішому – мир настане лише тоді, коли Росія перестане стріляти.
Для цього і був започаткований нормандський формат, і дуже шкода, що п’яту річницю ми зустрічаємо без зустрічі на найвищому рівні.
Треба діяти більш рішуче і наполегливо.
Нічого про Україну без України!
Завдяки європейській солідарності та трансатлантичній підтримці ми зупинили просування російських окупаційних військ вглиб української території, не допустили реалізації кремлівських проектів т.зв. «новоросії та малоросії».
Ці п’ять років – це роки напружених переговорів на найвищому рівні, самовідданої боротьби за звільнення українських заручників, це 19 спроб змусити Росію перестати стріляти в українців, це роки розбудови проукраїнської коаліції і стримування Москви міжнародними санкціями.
Важливо, що цими днями ми почули, принаймні на словах, відхід Володимира Зеленського від риторики кандидата в президенти. Однак, набагато важливіше побачити конкретні кроки, які б диктувалися не тяжінням до миру будь-якою ціною чи через підозрілі референдуми, а рішучістю до захисту суверенітету та територіальної цілісності України.
Важливо, що вчора було поновлено засідання Тристоронньої контактної групи у Мінську.
Важливо, що налагоджені перші контакти з Берліном і Парижем. Прийшов час почути від президента Зеленського конкретику стосовно тієї дорожньої карти, за якою ми відновимо контроль над кордоном з Росією. Бо світ захищатиме нас настільки, наскільки ми готові захищати себе.
Важливо, що своїм пріоритетом новий президент визначає захист українців на окуповному Донбасі. Однак не менш важливо не лише повернути Україну на тимчасово окуповні території Донбасу, але й домогтися виведення російських військ, найманців і зброї з української території.
Роки російської агресії навчили нас найважливішому – мир настане лише тоді, коли Росія перестане стріляти.
Для цього і був започаткований нормандський формат, і дуже шкода, що п’яту річницю ми зустрічаємо без зустрічі на найвищому рівні.
Треба діяти більш рішуче і наполегливо.
Нічого про Україну без України!