Українські фразеологізми

"Внести свою лепту"

Вислів також сягає корінням Євангелія. У Єрусалимі Христос сів біля храму і спостерігав за людьми, що вкидали гроші у храмову скриньку. Багаті жертвували великі суми і пишалися цим, а бідна вдова вкинула лише дві лепти (лепта — дрібна монета вартістю у чверть копійки). Та Ісус сказав учням, що її внесок значно більший від інших, адже багатії жертвують, не бідніючи, а вдова зі щирим серцем віддала все, що мала.

Тепер фразеологізм «внести свою лепту» вживають у значенні: зробити внесок формально малий, але великий своєю внутрішньою цінністю; взяти посильну участь у чомусь.

"Дим коромислом (стовпом)"

У сиву давнину селяни будували хати без димарів. Дим із печі йшов прямісінько в хату і виходив або через «волокове» вікно, або через двері, що були відчинені в сіни. Ще тоді говорили: «Хто любить тепло, той і дим перетерпить». З часом дим почали виводити через димар над дахом. Залежно від погоди дим виходить «стовпом» (піднімається вгору), «волоком» (стелиться вниз) або «коромислом» (валить клубками і перевалюється дугою). Спостерігаючи за димом, передбачали погоду на найближчу добу.

У переносному значенні фразеологізм «дим коромислом (стовпом)» означає шум, гамір, безладдя, колотнечу; інколи його вживають для характеристики інтенсивності роботи чи діяльності.

"Топтати ряст"

Ряст іздавна вважали провісником весни. Люди поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж, пританцьовуючи, накликати: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!». Це означало, що людина, котра доторкнеться до живої природи, оздоровиться, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни.

З часом обряд відійшов у минуле, а фразеологізм набув значення: жити, ходити по землі, тобто діждатися того дня, коли можна буде «топтати ряст». А про того, хто помирав, казали: йому вже не топтати рясту.

"Прочитати від дошки до дошки"

Цей фразеологізм пов’язаний із книгою. У давнину книги писали від руки на пергаменті (спеціально вичищеній шкірі козенят, ягнят і телят). Вони були значні обсягом та мали велику вагу і цінність. Для зручності пергаментний злиток вкладали в оправу з двох дощок, обтягнутих шкірою. Часто така оправа була прикрашена коштовностями (особливо церковні книги) і застібалась на замок-застібку.

Прочитати всю книгу від початку до кінця, нічого не пропускаючи, значить прочитати від дошки до дошки, від А до Я.

"Дев’ять муз"
Музами давні греки називали дев’ять дочок Зевса і богині пам’яті Мнемозини, які стали покровительками різних мистецтв і наук. Їх зображували у вигляді прекрасних жінок з натхненними обличчями. Кожна з них тримала атрибут (предмет чи інструмент) своєї галузі: Каліопа (муза епічної поезії) — табличку і паличку для письма; Кліо (муза історії) — великий сувій папірусу; Евтерпа (покровителька ліричної поезії та музики) — флейту; Терпсихора (муза танцю й хорового співу) — велику ліру; Ерато (муза любовної поезії) — малу ліру; Мельпомена (муза трагедії) — трагічну маску; Талія (муза комедії) — комічну маску; Полігімнія (муза релігійної поезії) мала покривало на голові; Уранія (муза астрономії та геометрії) тримала кулю й циркуль. Керував музами бог Аполлон.

Музи повинні були сповнювати митців натхненням, тому, коли немає натхнення, митці кажуть: «Мене покинула муза».

"Друг пізнається в біді"

У байці Езопа «Подорожні і Ведмідь» йдеться про двох приятелів, які подорожували разом. Коли їм зустрівся Ведмідь, один із них швидко видерся на дерево і там сховався. А інший упав на землю і вдав із себе мертвого, затамувавши подих. Ведмідь схилився над ним, але звірі не займають мертвих. Коли Ведмідь відійшов, той, що сидів на дереві, спустившись, спитав товариша, що нашепотів йому звір на вухо, коли обнюхував. У відповідь почув: «Щоб я надалі не подорожував з такими друзями, які тікають при небезпеці».

Байка і стала джерелом вислову «друг пізнається в біді».

"Гріш ціна. Ціна — мідний гріш"

За історію грошових відносин на території України існувало чимало грошових одиниць, які мали різні назви та номінали. Слово «гроші» запозичене в українську мову з польської в часи середньовіччя для називання дрібної розмінної монети. Велику срібну монету дрібнили на шматочки, які ставали маленькими монетками — грошами. Сума гроша мізерна, дорівнювала півкопійки.

Значення виразу «гріш ціна» або «ціна — мідний гріш» — нічого не вартий, нікуди не годиться, не має жодної цінності.

"Глуха тетеря"

Цей вислів пов’язаний із лісовим птахом тетеруком (у народі — тетеря), який опинився під загрозою знищення через полювання. Найвразливішим для мисливців тетерук стає у шлюбний період. Під час виконання шлюбної пісні особлива складочка у його вусі набухає кров’ю, і в момент, коли птах розтуляє дзьоб, він нічого не бачить і не чує, навіть пострілу рушниці.

З цієї самої причини отримав свою назву інший птах, подібний до тетерука, — глухар, а людину, яка дуже зайнята справами і не чує, що до неї звертаються, називають глухою тетерею.

"Віра горами рухає"

У Євангелії від Матвія (14:14—21) є епізод із життя Ісуса Христа про зцілення юнака, хворого на сноходіння. Ісус вигнав із нього демона, і хлопець одужав. Тоді апостоли спитали в Сина Божого, чому їм не вдавалося це зробити. Спаситель відповів: «Через ваше невірство. Бо по правді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: “Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого”».

Фразеологізм «віра горами рухає» тепер вживають для характеристики непохитної переконаності в потрібності, правильності певної справи, що допомагає подолати всі труднощі й випробування.