"Топтати ряст"
Ряст іздавна вважали провісником весни. Люди поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж, пританцьовуючи, накликати: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!». Це означало, що людина, котра доторкнеться до живої природи, оздоровиться, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни.
З часом обряд відійшов у минуле, а фразеологізм набув значення: жити, ходити по землі, тобто діждатися того дня, коли можна буде «топтати ряст». А про того, хто помирав, казали: йому вже не топтати рясту.
Ряст іздавна вважали провісником весни. Люди поспішали на узлісся, де ріс ряст, щоб босоніж, пританцьовуючи, накликати: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати і ряст потоптати!». Це означало, що людина, котра доторкнеться до живої природи, оздоровиться, набереться життєвої сили, щоб дожити до наступної весни.
З часом обряд відійшов у минуле, а фразеологізм набув значення: жити, ходити по землі, тобто діждатися того дня, коли можна буде «топтати ряст». А про того, хто помирав, казали: йому вже не топтати рясту.