GЛУЗД


Гео и язык канала: Украина, Украинский
Категория: Психология


Без банальностей про саморозвиток, психологію та близькі до цього теми 🇺🇦
Зв'язок: @D_Everyn

Связанные каналы

Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Психология
Статистика
Фильтр публикаций


Три книги про роботу

🔳 «Чому не всі люблять ходити на роботу», Патрік Ленсіоні
Незадоволеність роботою — проблема з якою стикався майже кожен. Як створити такі умови, щоб люди працювали з ентузіазмом? Автор розповідає про три ключові умови для створення атмосфери залучення, натхнення та результативності в команді.

🔳 «Емоційний інтелект. Чому він може цінуватися більше, ніж IQ», Деніел Гоулман
Як емоційний інтелект людини впливає на роботу й успіх в житті? У книзі можна дізнатись, яке значення має емоційний інтелект, з чого складається та як його розвинути.

🔳 «Почни з чому», Саймон Сінек
Книга про сенс і його головну роль у побудові глибокої мотивації людини. Компанії та команді важливо бачити сенс роботи та мати відповідь на запитання «Навіщо? Для чого? Заради чого ми існуємо? Яку цінність ми несемо у світ?».

tg: gluzd


Ієрархія планів

Суть методу: плани нижчого рівня мають працювати на плани верхнього рівня.

▪️Тобто ми повинні планувати день так, щоб виконувати тижневі плани, тиждень планувати так, щоб виконувати плани на місяць і так далі.

Цей принцип допомагає нам завжди залишатися цілеспрямованими та не
збиватися з наміченого курсу. Якщо ми повною мірою розуміємо, як співвідносяться наші
плани верхнього та нижнього рівня, то навіть у найменших і непомітних задачах
з'являється глибший та точніший зміст.

▪️Ми не просто виконуємо нудні вправи, а "здобуваємо вищу освіту". Ми не просто пишемо текст, а «стаємо професійними письменниками». Ми не просто налаштовуємо рекламу, а
"розширюємо свій бізнес".

Без чіткої ієрархії планів тайм-менеджмент перетворюється на планування
рутини, а життя — у нескінченний «День бабака», без шансів на покращення.


tg: gluzd


Трішки гумору

Кореспондент запитує директора психіатричної клініки, який тест є критерієм для виписки

- Ми наливаємо повну ванну води, кладемо поруч чайну ложку і велику склянку і пропонуємо звільнити ванну від води.

Кореспондент посміхається і каже:

— Ну, будь-яка нормальна людина візьме склянку.

— Ні, — каже директор, — нормальна людина витягне пробку 😁


tg: gluzd


Мозок та вибір

Ми постійно щось вибираємо: яку каву купити, як повестися в тій чи іншій ситуації. Здається, що чим багатший вибір - тим краще. Чи це правда?

▪️Сьогодні існує сотні брендів автомобілів, годинників, телефонів, одягу та всього іншого. Цікаво, що б ми робили, якби всі товари були безликими, ніяк не називалися б і були б без яскравих рекламних кампаній? Бо обравши для себе бренд, наш мозок практично моментально втрачає до нього критичність і починає шукати підтвердження правильності вибору.

Відомо, що наявність широкого вибору має як мінімум два негативні ефекти:

1. Він швидше паралізує, ніж звільняє. Маючи безліч варіантів, людям виявляється важко зробити взагалі будь-який вибір. Багато хто готовий скільки завгодно переносити завдання на "завтра", аби не мучитися з вибором сьогодні.

2. Навіть якщо нам вдається подолати параліч і зробити вибір, ми в результаті виявляємося менш задоволені результатами зробленого нами вибору, ніж якби ми мали менше варіантів.

▪️Тому є причини:

1. З таким величезним асортиментом товарів, якщо ви купите один і він виявиться не ідеальним, дуже легко уявити, що ви могли б зробити інший вибір, який був би кращим. Виходить, що уявна альтернатива змушує вас жалкувати за рішення, яке ви прийняли, і це зменшує задоволення, яке ви відчуваєте від свого вибору, навіть якщо це був насправді правильний вибір в даній ситуації.

2. Зростання очікувань. За наявності безлічі варіантів, очікування зростають настільки, що єдиний обраний варіант не приносить задоволення.

Може здатися, що раніше, коли все було гірше, було насправді краще – а причина цього полягає в тому, що люди мали можливість бути приємно здивованими. Зараз можна лише сподіватися на те, що речі будуть такі гарні, як ми того очікуємо.

А ще це створює відчуття провини: якщо ви вибираєте щось не дуже хороше – "винні" лише ви, оскільки за наявності величезного вибору у вас наче й немає виправдань для себе.

tg: gluzd


Як мозок вирішує, кому довіряти

На довірі у світі тримається дуже багато. Фактично – це одна з найважливіших і найцінніших наших якостей, якої завжди недостатньо.

▪️Говорячи про бізнес, доведено, що довіра — візитна картка найефективніших організацій. Співробітники компаній, які мають довіру до себе, більш продуктивні, задоволені роботою, старанні, менш схильні шукати іншу роботу. Якщо клієнти вірять компанії, вони залишаються відданими їй та забезпечують високі продажі. А найвигідніші угоди укладають перемовники, які вміють вселяти довіру іншим. І водночас найефективніші шахраї це теж майстри саме цієї навички.

Спрощено кажучи, людський мозок має дві особливості, які дозволяють нам довіряти людям за межами нашого найближчого оточення.

▪️Перша особливість - це здатність ставити себе на місце інших. По суті це здатність міркувати: «Якби я був цією людиною, я зробив би те». Вона дозволяє нам передбачати дії інших людей та узгоджувати з ними власну поведінку.

▪️Друга особливість - здатність до емпатії, або співпереживання емоціям інших людей. Численні дослідження підтверджують, що емпатія посилюється, коли мозок виробляє гормон окситоцин. У лобовій частці кори у людини зосереджена величезна кількість окситоцинових рецепторів (більше, ніж у всіх інших тварин). Таким чином, наша «соціальність» та довіра викликана нашою біологією. Спільна робота приносить нам задоволення.

Перш ніж ми довіримося сторонній людині, особливо незнайомцю, мозок оцінює, як той поведеться і чому. Іншими словами, при спільній діяльності ми щоразу залучаємо і модель психічного стану, і емпатію. Водночас інша людина також застосовує ті самі інструменти стосовно нас. Таким чином, люди безперервно залучені до двосторонньої гри: «Чи можна тобі довіряти?», «Чи ти довіряєш мені?».

tg: gluzd


Навіть колір зображення впливає на те, який висновок ми зробимо.

Більшість (не всі, але більшість) людей у білому зображенні побачать голуба, а чорному – вовка.

А що ви побачили?

tg: gluzd


Виявлення брехні по Полу Екману. Ідейний натхненник цієї методики – Пол Екман консультант серіалу «Обмани мене».

▪️Сама методика полягає у тому, що верифікатор практично відразу оцінює слова «підозрюваного», реагуючи ніби це правда чи брехня. Оцінка йде у чотирьох можливих варіантах реакції експерта на висловлювання «підозрюваного»:

1) Віра брехні: якщо верифікатор каже, що повірив, а це була брехня, то спостерігається емоція зневаги чи її аналоги (можливі елементи огиди). Брехун на несвідомому рівні, ніби каже собі: «Я переграв експерта».

2) Віра правді: Якщо сказане була правдою, то у непричетної людини у відповідь на ці слова виникає легка реакція задоволення та/або легкої радості, людина видихає з полегшенням.

3) Невіра брехні: Це викликає емоцію страху (можливо лише мікровираз), завмирання однієї позі, нейтралізацію всіх невербальних дій. Можливо прояв фальшивого подиву, який триває більше секунди, проявляється невчасно і згодом переходить у стан тривоги, що виявляється на обличчі виразом страху.

4) Невіра правді: Як правило, спочатку проявляється подив, який переростає в обурення, гнів. Емоція подиву найкоротша, вона триває значно менше секунди, потім слідує вираження неприйняття ситуації, яке може виражатися в гніві, спрямованому на людину, яка звинувачує. Підборіддя підняте вгору, людина дивиться на опонента як би зверхньо. Є безліч проявів, що демонструють заперечення.

tg: gluzd


Стратегії брехні (частина 2)

▪️Група - Творчо-фантазійна

5. Забовтування. Ось почав ти розмову з конкретного питання, а людина у відповідь стільки непотрібної інформації видала, що ти вже й забув про що запитати хотів. Бовтун активно жестикулює, розмовляє емоційно. Мета одна - не підпустити до перевірочних питань.

6. Фанат своєї справи. Для них брехня – це виклик. Замість докорів совісті, почуття провини, така людина відчуває задоволення від процесу обману та зневагу до учасників "дійства". Особливо, якщо йому вірять.

▪️Група - Комбінована брехня

7. Комплексний підхід. Цей рівень доступний не багатьом. Дозволяє стрибати з одного рівня брехні на інший. Наприклад почати з заперечення, потім перейти на легенду, або забалтування, дозволяючи брехуну максимально віддаляти себе від загрози викриття.

tg: gluzd


Стратегії брехні (частина 1)

▪️Група - Брехня непідготовлена

1. Заперечення. Класика жанру. Людина не готова прямо відповідати на конкретні питання, що можуть її викрити, і починає все заперечувати, відмовлятися від продовження розмови, перестає йти на контакт.

На уточнюючі питання на кшталт "Поліграф пройдеш? А хто це зробив?"? зазвичай звучить у відповідь: - "Ви мене ображаєте цим! Я вам нічого не скажу! Все, я не буду з вами розмовляти". У таких людей є великий (і виправданий) страх, що брехня буде розкрита.

2. Нейтралізація. Люди, які відчувають свою провину, або розуміють, що їм доведеться брехати, відчувають весь спектр негативних емоцій. І часто намагаються їх придушити. І тут можно побачити невідповідність між змістом (слова) і контекстом (жести, голос).

▪️Група - Брехня контрольована

Людина в цьому випадку не ухиляється від діалогу, і відповідає так, начебто питання їй зрозумілі. А зміст слів, голос та жести частково чи повністю відповідають змісту питань.

3. Легенда. Чітко опрацьована до дрібниць історія брехні, інша реальність, яку можна пред'явити. Ґрунтується як правило на певних фактах, тому важка для викриття. Ступінь залежить багатьох чинників.

4. Апроксимація. На один рівень вищий. Вміння зісковзувати з гачка дрібниць, які не вписані в легенду, справжнє мистецтво і доступне не багатьом.

Суть методу у заміні одних об'єктів іншими, у сенсі близькими до першоджерела, але простішими. Інакше кажучи, людина створює, або доповнює легенду в ситуації, що виникла, спираючись, у тому числі, і на поведінкові реакції оточуючих.

- Стій! Хто йде?
- Дощ, - швидко відповів Штірліц і забарабанив пальцями по склу.


tg: gluzd


Чому ми з підозрою ставимося до нових ідей і взагалі до всього нового? Відповідь здається очевидною — бо це нове та незрозуміле. Але вся справа не в тому, що думаємо ми, а в тому, що думають інші люди, стверджують вчені з університету Корнелла.

▪️Проведені ними дослідження показали: чим незвичніше новизна якоїсь ідеї, чим більш несподіваною вона виглядає, тим серйознішими розходяться думки про неї. І більшість людей схильні інтерпретувати таку розбіжність як сигнал ризику. І тому навіть ті, хто спочатку підтримували ідею, починають сумніватися та змінювати свою думку.

Таким чином, ми часто потрапляємо в пастку: чим більший контраст між думками про щось нове, тим вища ймовірність, що негативне ставлення до нього переважатиме.

«Дослідження креативності здебільшого зосереджені на тому, як генерувати ідеї. Але, на мою думку, відсутність ідей це не та проблема, яку треба вирішувати. Ідей нескінченна кількість, труднощі полягає в тому, щоб переконати людей підтримати чи схвалити ці ідеї», — каже співавтор дослідження Уейн Джонсон.

tg: gluzd


ПРИНЦИП КОНТРАСТУ

Хочемо ми того чи ні, але наш мозок автоматично і постійно сканує навколишню дійсність на «нормальність». Де б ми не знаходилися, у нас у більшості випадків є поняття норми для цього контексту. Все, що виходить за рамки цієї норми – привертає нашу увагу та, залежно від наших інтересів, отримує позитивну чи негативну оцінку. Найважливіший момент тут полягає в тому, що ми не можемо не звернути увагу на «ненорму», а от «норма» досить швидко стає просто фоном.

▪️Наприклад, ви завжди подивитеся на рекламний білборд, який принципово відрізняється від навколишнього візуального тла. Мало того, така реклама з більшою ймовірністю запам'ятається. Це саме стосується аудіального та голосового повідомлення. Кінестетичні чи тілесні контрасти мають на нас ще більший вплив, але менше усвідомлюються. Тілесні контрасти багато в чому визначають наше ставлення до здоров'я: наприклад, коли в нас щось болить, це є контрастом щодо норми – здоров'я. Нам важко визначати незначні тілесні контрасти – наша психіка і тіло переважно орієнтовані на те, щоб помічати великі контрасти. Зокрема, якщо у нас за суб'єктивною оцінкою болить зуб на 5 балів із 10 можливих, то ми не особливо помітимо і не оцінимо, якщо інтенсивність цього болю зменшиться до 4х балів. Звичайно, це приємно, але незначно. А ось якщо інтенсивність цього болю спаде до 1-го бала або взагалі зникне – це вже подія.

«Він не такий, як усі» або «Вона не така як усі» дуже цінне відчуття. Інтуїтивно ми розуміємо, що все, що відрізняється від середнього (на краще) є рідкісним і дефіцитним, а значить, ми це більше цінуємо і хочемо отримати.

Люди, які порівнюють невдачу з успіхом, використовують великі контрасти для формування своїх висновків та поведінки. Інші ж, які порівнюють менший успіх з більшим, схильні до поступових, еволюційних змін і плавного зростання.

tg: gluzd


#цитати

Якось шторм закінчиться, і ти не пригадаєш, як його пережив. Ти навіть не будеш упевнений у тому, чи закінчився він насправді. Але одна річ безперечна: коли ти вийдеш із шторму, ти ніколи не станеш тією людиною, яка увійшла до нього. Тому що в цьому і був увесь його сенс.

Харукі Муракамі

Гумор - це талант приходити в гарний настрій по власному бажанню.

Іммануїл Кант

Якщо в тебе вийшло обдурити людину, це не означає, що він дурень, це означає, що тобі довіряли більше, ніж ти цього заслуговуєш.

Чарльз Буковські

На самоті я шукаю спокою, але не відчаю.

Едгар Аллан По

Ніколи не втрачай терпіння - це останній ключ, що відчиняє двері.

Антуан де Сент-Екзюпері

Якщо можна уявити собі щось страшніше за пекло, де страждають, то це пекло, де нудьгують.

Віктор Гюго

Нормальність – це асфальтована дорога: нею зручно йти, але квіти на ній не ростуть.

Вінсент Ван Гог

Чим краще люди розуміють, чого від вас слід очікувати, тим більше це обмежує вашу свободу.

Карлос Кастанеда

tg: gluzd




Ален де Боттон, британський філософ і засновник School of Life, має чудову книгу The Art Against Despair, «Мистецтво проти відчаю». Тим, кому важко, у кого опустилися руки, варто погортати її.

Усередині — 95 робіт відомих художників або навіть просто об'єктів (на кшталт антикварного венеціанського келиха), до яких де Боттон додав по короткому есе.

▪️Ось, наприклад, він пише про «Розчаровані душі» (1892) швейцарського художника Фердинанда Ходлера (дивіться постом нижче):

«На картині зображено п'ять фігур у різних станах зневіри. Ми не знаємо, що саме пішло не так у їхньому житті... Але хоч би якими кошмарними були їхні особисті історії, справжній жах картини — у тому, що кожна криза розгортається у повній ізоляції.

Ходлер замислював цю роботу як алегорію сучасного суспільства в цілому, з його відсутністю єднання та самотністю міст. Але в цьому зображенні закладена і можливість спокутування. Ми почнемо зцілюватися, коли усвідомимо, що насправді завжди знаходимося в безпосередній близькості від когось, хто страждає так само, як і ми. Отже, ми повинні бути спроможними хоча б горювати в унісон.

Неможливо, щоб ми були такими самотніми, якими здаємося собі. Біологія не виготовляє абсолютних унікальностей. Серед семи мільярдів представників нашого виду є однодумці. Вони десь там, але ми повністю втратили віру у можливість їх знайти. Нам потрібно мати сміливість вірити, що поруч із нами на лавці прямо зараз сидить ще одна розчарована душа, яка чекає, щоб ми подали знак».


tg: gluzd


Мене це не стосується

Якось миша помітила, що господар ферми поставив мишоловку. Вона розповіла про це змії, курці, вівці та корові. Але всі вони відповіли:

— Мишоловка – це твої проблеми, нас це не хвилює!

Трохи пізніше в мишоловку потрапила змія - і вкусила дружину фермера. Лікуючи її, дружині приготували суп із курки. Потім зарізали вівцю, щоб нагодувати всіх, хто приїхав відвідати хвору. І, нарешті, закололи корову, щоб гідно нагодувати гостей на похоронах.


tg: gluzd




Нижче відомий пранк який ґрунтується на цікавому психологічному феномені – праймінгу.

▪️У паніці людина, що вибігає з-за кута і тікає кудись далі, формує настороженість і істотно посилює подальшу реакцію страху на динозавра. Суть праймінгу полягає в тому, що попередні події та стимули суттєво впливають на те, що ми відчуваємо і які рішення приймаємо зараз.

Класична історія, яку використовують як приклад. На початку XX століття воротар чеської футбольної збірної Франтішек Планічка славився вмінням відбивати пенальті. Коли в його ворота призначали одинадцятиметровий удар, він ніби у розпачі зривав з голови кепку, жбурляв її у ворота і займав свою позицію. Дев'ять із десяти футболістів били саме у той кут воріт, куди він кидав кепку. ,

tg: gluzd


Дуже бідні, але щасливі. Так можна описати далекі від цивілізації племена та села, які потрапили в нове дослідження. Подивіться на діаграму: між багатством країни (сині точки) та рівнем задоволеності життям є очевидний зв'язок. Але якщо виділити малі спільноти в окрему категорію (помаранчеві точки), то помітна аномалія: доходи близькі до нуля, а рівень щастя часом зашкалює.

Дослідники пишуть: це зайвий доказ того, що соціальна підтримка, довіра, відсутність корупції (справедливість) та близькість до природи роблять великий внесок у задоволеність життям.

▪️Це дослідження нагадало мені про сучасні «трайби» (племена), про які почали говорити в епоху соцмереж. Сет Годін, автор однойменної книги, пояснює: «Людина не може нічого з цим зробити: вона потребує відчуття причетності. Один із найсильніших механізмів виживання — бути частиною племені, віддавати щось і отримувати щось замість».

tg: gluzd


Один із найвідоміших і найскандальніших експериментів соціальної психології — це йєльський експеримент Стенлі Мілгрема. Пройшло 60 років, а він актуальний як ніколи.

У своєму експерименті С. Мілгрем намагався прояснити питання: скільки страждань готові заподіяти звичайні люди іншим, абсолютно безневинним людям, якщо подібне заподіяння болю входить до їхніх робочих обов'язків? У ньому було продемонстровано нездатність піддослідних відкрито протистояти «начальнику» (досліднику, одягненому в лабораторний халат), який наказував їм виконувати завдання, попри нібито сильні страждання, завдані іншому учаснику експерименту (насправді підсадному актору).

▪️Учасникам експерименту пропонувалося взяти участь у дослідженні впливу болю на пам'ять. Добровольцям пояснювали, що їм необхідно контролювати запам'ятовування учнями випадкових наборів слів. За кожну помилку «учня» «вчитель» повинен покарати його за допомогою удару струмом, причому після кожної помилки напруга підвищувалася на 15 вольт. Керував експериментом чоловік у білому халаті, який представлявся лікарем. Якщо «учні» вагалися, чи збільшувати напругу, то «лікар» послідовно говорив 4 стандартні фрази, просив не зривати дослідження, всіляко пояснював, що треба продовжувати. Водночас «учень» недвозначно демонстрував, що зазнає сильного болю, кричить, просив припинити.

Роль "лікаря" виконував сам С. Мілгрем, "учня" - актор, а розряди струмом теж були не справжні, хоч і максимально натуралістично зіграні. В результаті близько 90% учасників були готові підвищувати напругу до небезпечної позначки для «покарання» учня.

▪️26 із 40 учасників експерименту дали іншому піддослідному (підсадному, звичайно ж) максимальний удар струму в 450 вольт, незважаючи на те, що людина кричала, билася об стіни і просила милосердя. Всі ці люди слухалися експериментатора, який при кожному висловленні сумніву та незгоди спокійно і твердо говорив їм: ви повинні продовжувати.

tg: gluzd

2k 0 16 2 40

Трохи цікавих фактів із криміналістики. Географічний портрет

Географічне портретування ґрунтується на низці закономірностей поведінки злочинця у просторі. Наприклад:

▪️Несподівано, але більшість кримінальних діянь відбуваються у відносній близькості від будинку злочинця. Зловмисники вважають за краще чинити свої злочини в добре знайомій місцевості, тому вибирають для цих цілей місця, де вони народилися чи довго жили. Багато правопорушників повторно вчиняють злочини в одній і тій же місцевості. Це підтверджується результатами проведених досліджень: 85,9% серійних сексуальних злочинів скоєно злочинцями на відстані менше 1 км від свого дому, 12,6% - від 1 до 5 км, і лише 1,5% - понад 5 км від місця проживання ґвалтівника.

▪️Місце проживання серійного злочинця можна встановити з допомогою «гіпотези кола» Д. Кантера. Суть гіпотези в тому, що, якщо в серії злочинів, помічених на географічній карті, взяти два найвіддаленіших один від одного, то з великою ймовірністю правопорушник повинен проживати всередині, між ними. Відомий англійський психолог Д. Кантер та його співробітники шляхом вибіркового вивчення 45 серійних ґвалтівників встановили, що 87% злочинців проживали всередині спрогнозованого за допомогою гіпотези кола регіону.

tg: gluzd

Показано 20 последних публикаций.