Репост из: Гіпертелія
Фільм Нарімана Алієва «Додому» справді такий неймовірний, як усі говорять (або мовчать, і правильно роблять). Чудово написаний, міцно зіграний, з об’ємними персонажами і кайфовою візуалкою. А ще, пробачте мою патріархальність, дуже чоловічий.
Батько везе тіло старшого сина з Києва у Крим, щоб похоронити його на рідній землі. На пасажирському сидінні — молодший син, у якого складні стосунки і з батьком, і з Кримом. Ось, власне, і весь сюжет, особливих твістів і несподіванок там не буде. Сім’я — кримсько-татарська, Крим — окупований, мрець — загинув на війні.
З подібними темами і настроями працює Жадан в романі «Інтернат». Але якщо герої Жадана виявляються безпорадними перед колесами Історії, то тут все навпаки: ніяка Історія не здатна зупинити відчайдушного батька; особисте перемагає політичне. Врешті, перемагає навіть саму смерть. Молодий Алієв (йому лише 26) зі своїм дебютним фільмом застрибує в такі глибини, до яких і близько не добирався талановитий фігляр Жадан.
При густій соціальній проблематиці (російська агресія, травматична депортація; кордони між країнами, етносами і релігіями) фільм виявився інтимним і людським. При цьому тут немає чорнухи і тупого вижимання емпатії (на відміну від «Донбасу» і «Племені», наприклад). Це страшне і жорстоке кіно, але в той же час надиво добре і піднесене, в невульгарному сенсі сімейне. Дуже важке і нестерпно легке — як грудка землі, яку кидаєш на труну близької людини.
Подивіться обов’язково. В прокаті з 7 листопада.
https://www.youtube.com/watch?v=HOGt6HqV3OQ
Батько везе тіло старшого сина з Києва у Крим, щоб похоронити його на рідній землі. На пасажирському сидінні — молодший син, у якого складні стосунки і з батьком, і з Кримом. Ось, власне, і весь сюжет, особливих твістів і несподіванок там не буде. Сім’я — кримсько-татарська, Крим — окупований, мрець — загинув на війні.
З подібними темами і настроями працює Жадан в романі «Інтернат». Але якщо герої Жадана виявляються безпорадними перед колесами Історії, то тут все навпаки: ніяка Історія не здатна зупинити відчайдушного батька; особисте перемагає політичне. Врешті, перемагає навіть саму смерть. Молодий Алієв (йому лише 26) зі своїм дебютним фільмом застрибує в такі глибини, до яких і близько не добирався талановитий фігляр Жадан.
При густій соціальній проблематиці (російська агресія, травматична депортація; кордони між країнами, етносами і релігіями) фільм виявився інтимним і людським. При цьому тут немає чорнухи і тупого вижимання емпатії (на відміну від «Донбасу» і «Племені», наприклад). Це страшне і жорстоке кіно, але в той же час надиво добре і піднесене, в невульгарному сенсі сімейне. Дуже важке і нестерпно легке — як грудка землі, яку кидаєш на труну близької людини.
Подивіться обов’язково. В прокаті з 7 листопада.
https://www.youtube.com/watch?v=HOGt6HqV3OQ