Christian family❤️‍🔥

«Як не конфліктно висловлювати свою не згоду.»

Коли у домашніх різна думка на питання, що обговорюється, виникає незгода. Висловлювати свою відмінну від інших думку можна по-різному, покращуючи стосунки чи руйнуючи їх.

Нижче кілька порад для тих, хто хоче навчитися не конфліктно висловлювати свою незгоду.

I. Зупиніться і помоліться – при розбіжностях почніть молитися від щирого серця просячи у Бога, мудрості спокою, шанобливого ставлення та розуміння всіх сторін.

ІІ. Не підвищуйте голос – «Коротка відповідь відвертає гнів… »
(Книга Приповістей 15:1а)

ІІІ. Не валіть все в одну купу – Розберіться з одним питанням, з якого виникли розбіжності, не чіпляючись у роздратуванні за інші.

IV. Не ворушіть старі образи – згадуючи всі прикрощі та гріхи співрозмовників, ви не розв'яжете миром нинішні розбіжності.

V. Не обзивайтесь і не ображайте – це зачіпає особистість і завдає глибоких душевних ран.**

VI. Уникайте узагальнень і перебільшень – це вирази типу: «ти завжди», «ти ніколи», «так ніхто не робить, крім тебе».

VII. Намагайтеся закінчувати розмову – не починайте ридати, грюкати дверима, вибігати на вулицю, йти на час до мами, грати в мовчанку і т.п. ***

VIII. Підтверджуйте любов один до одного, закінчуючи обговорення розбіжностей у атмосфері ніжності та прощення.

«Нехай гіркота, гнів, лють, лайка, наклеп покинуть вас разом із всяким злом. Будьте співчутливі один до одного і прощайте один одного, як Бог пробачив вас через Христа.
(Новий Завіт, Послання до Ефесян 4:31,32 Сучасні переклади)

* Якова 1:5, 1Петра 3:9, *Ефесянам. 4:26.

ЖИТТЯ – це неймовірно цінний дар, який ми отримуємо лише один раз. Воно яскраве, різноманітне, сповнене можливостей та сюрпризів. Незважаючи на його тимчасовий характер, ми часто забуваємо, наскільки воно унікальне та вразливе. У своїй публікації я хочу наголосити, наскільки важливо цінувати кожен момент, наш досвід та стосунки з оточуючими.

🖥 Часто ми захоплюємося повсякденною метушнею, прагнемо успіху, кар'єрного зростання, матеріального благополуччя. І в цьому немає нічого поганого. Але ми забуваємо про те, що все це – лише засоби досягнення гармонії в житті.
❤Не давайте метушні заглушити ту дивовижну мелодію, яку грає кожен момент вашого існування.

Ми відповідаємо за власне щастя. Цінуйте своє здоров'я, дбайте про свою душу, спілкуйтеся з близькими, знаходьте радість у дрібницях. Зупиніться, щоби насолодитися запахом свіжого повітря, сходом сонця, теплом людського спілкування. Життя – це не лише мета, а й шлях, яким ми йдемо щодня.

Не забувайте, що кожен момент, який ви витрачаєте на негативні емоції: розчарування чи образи, – це втрачена можливість бути щасливою/щасливим. Минуле не повернути, але можна по-новому поглянути на сьогодення та створити своє майбутнє.

🎁Так що давайте цінувати життя, як найцінніший подарунок, який ми будь-коли отримаємо. Давайте робити своє життя насиченим, яскравим і значущим. Пам'ятайте, що воно всього одне, і кожен момент цієї дивовижної подорожі заслуговує на нашу увагу, любов і подяку.

👇Не забувайте реагувати!

У світі, де вибір є нашим найбільшим даром і викликом, вірність у стосунках залишається не лише обіцянкою, а вираженням нашого вибору та пріоритету. Коли мова заходить про любов та відносини, вірність стає виміром нашої відданості та цінностей.

Вірність – це не просто відсутність зради; це активне, щоденне рішення обирати свого партнера, знову та знову, незалежно від спокус, обставин чи змін у житті. Вона говорить: «Ти – мій свідомий вибір. Ти – мій пріоритет.»

Цей вибір стає основою, на якій будуються довіра, повага та глибока емоційна близькість. Вірність означає взяти на себе відповідальність за власні дії, визнати свою роль у підтримці здоров'я та міцності стосунків, і постійно працювати над тим, щоб ваша половинка відчувала себе цінною, любленою та безпечною.

🔒 Вірність – це більше, ніж зобов'язання. Це свідчення глибини наших почуттів та здатності бути відданими, не тільки коли все добре, але й тоді, коли випробування ставлять нас перед вибором.

Пам'ятайте, що справжні стосунки вимагають більше, ніж просто "не зраджувати". Вони вимагають від нас бути присутніми, уважними, та вибирати один одного кожен день, цінуючи спільно створені моменти та спогади.

Ваші стосунки – це скарбниця спільних моментів, обіцянок та мрій. Бережіть її, обираючи бути вірними – серцем, думками, та діями.

Місцевість може бути пустельною. Поруч може вирувати океан. Навколо може не бути нічого, окрім безрадісного і одноманітного пейзажу. Проте всі справді важливі дороги ведуть до нашого будинку.

Дім – це оазис, де ми знаходимо мирний притулок серед ворожих обставин.

Будинок дає нам відчуття спокою, якого ми так потребуємо, коли здається, що все навколо тоне в жорстокості і ненависті.

Будинок — це місце, де ми знаходимо їжу і воду як для тіла, так і для душі.
Будинок — наш рай посеред пустелі.

Багато людей живуть у пустелі самотності, стомлені боротьбою з хвилями розбурханого океану, який не дає їм передиху. У них немає справжнього будинку, щоб сховатися.

Сім'я має бути притулком для стомлених сердець, місцем, де відпочиває душа і де ми можемо відновити сили, щоб вийти і знову продовжувати життєву боротьбу.

Подружжя є відповідальним за те, щоб зробити свій дім притулком. Коли чоловік поводиться з дружиною, як з людиною, гідною всілякої поваги, чемно, люб'язно, з розумінням і добротою, він створює атмосферу, до якої діти захочуть повертатися, — не важливо, як далеко вони підуть. Коли дружина ставиться до чоловіка так само, створюється притулок любові, який рятує сім'ю від жорстокості цього світу.

Не перешкоджати — це не означає тільки, щоб не ставити бар'єри, але також означає стимулювати дитячий інтерес до духовного і спрямовувати юний розум до вічних істин.

Не заважати дітям приходити до Ісуса — це також навчання їх небесним принципам життя. Бог співпрацює з віруючими батьками і особливим способом доносить до свідомості та совісті дитини багато того, що батьки не можуть дати. Коли ми бачимо, як наша дочка просить у нас прощення за ті вчинки, які нам не відомі, то ми розуміємо, що це відбувається дія Святого Духа в її серці і вона не в силах чинити опір цьому викриттю і з покаянням приходить із цим до нас, а потім до Бога.

Коли навчаєш дітей про те, що Бог чує їхні молитви і відповідає на них, то вони не сперечаються і не вимагають зайвих доказів. Вони просто йдуть і моляться. Чомусь вони навчаються з молитов своїх батьків, повторюючи те, що прийнято говорити в їхньому домі, але найцікавіше відбувається тоді, коли їхні серця відкриваються під впливом Святого Духа і вони починають просити велике та багато чого, вірячи в те, що отримають.

У завдання батьків також входить і навчання дітей тому, які молитви мають швидкі відповіді, а на які Господь не одразу відповідає, а десь Бог каже ні, а в чомусь Він просить зачекати. Діти швидко засвоюють цю науку і Господь винагороджує їхню віру Своїми чудовими відповідями.

Не заважати дитині приходити до Христа — це читати і розповідати юному творінню про життя Ісуса, запевняючи, що Господь дуже любить маленьких дітей, та й дорослих теж. Дітям дуже подобається слухати Бога, який так любить дітей, що віддав за їх спасіння Свого любого Сина. Вони вірять у те, що цей Бог любить і їх і природно відповідають Йому тим самим.

Діти дуже швидко закохуються в Ісуса і приймають Його, благословляючи у всіх інших сферах життя. Благо тим батькам, які розуміють і приводять своїх дітей до Ісуса.

Найголовніше і важливіше, що батьки можуть і повинні зробити для своєї дитини — це особисто познайомити її з Ісусом і навчити свою дитину мати особисті стосунки зі Спасителем. Коли цей процес буде запущений, це буде найміцнішою основою для всіх подальших чеснот.

Візьміть будь-яку, найдобрішу рису характеру, яку ви бажаєте бачити у своїй дитині і спробуйте уявити її без Христа в серці. Що ми матимемо? Духа злості піднебесної. Запалі ангели прекрасні за своєю зовнішністю і мають добрі манери, але їхні серця сповнені смертоносної отрути, вони вірують у Бога, але тремтять від Його сили та влади.
Віра в Бога і дружні стосунки з Творцем навчають багатьох корисних речей, які закладають міцну основу для праведного життя. Передати свою віру, любов і праведність своїм дітям ми ніяк не зможемо, але своїм особистим прикладом, наполегливими настановами та невтомними молитвами ми можемо привести членів своєї сім'ї до Христа, познайомити з основами віри, показати, як ця віра допомагає нам і спостерігати, який Вибір зробить молодий розум.

Діти унікальні тим, що батьки можуть вписувати в їхні серця все, що завгодно і ліпити з маленьких людей те, ким вони мають стати невдовзі.
Вкладаючи у дитину ті чи інші якості душі, батько і мати формують певну особистість, яка стає частиною їхньої культури, розуміє їхню мову і стає дуже схожою на них у своєму світогляді.

Кожному з нас хочеться мати у своєму домі слухняних, терплячих, посидючих, дбайливих, уважних, розумних та вихованих дітей. І все це знаходиться в нашій владі, ми самі, своїми руками, створюємо цей шедевр і потім, все життя, що залишилося, пожинаємо те, що сіяли в дитячі серця.

Подібне виховання робить дитину законослухняним громадянином будь-якої країни, яка з дитинства навчена культурі гідної поведінки і може самостійно влаштовувати своє особисте життя. Але, якою б гарною не була ця людина, всі її добрі манери та правильна поведінка не дають їй право на Небо, на життя серед святих ангелів, на Вічність, яка незабаром розпочнеться.

Є лише одна умова отримання права на Вічне Життя – це віра в Ісуса Христа. Ця віра відрізняється від усіх інших вір, тому що особисто знайомить мене з моїм Творцем, Який є моїм Спасителем, через Якого все почало бути.

З якого віку потрібно починати виховання духовності? Що раніше, то краще. А ще краще робити це до народження і просити Бога про особливу мудрість та благословення на це завдання. Поки маленька людина знаходиться ще в утробі матері, то вона вже сприйнятлива до всього, що відбувається навколо неї і для неї, і ми не знаємо, який вплив роблять молитви на плід, що розвивається, але відсутність молитов, точно, не справляє нічого хорошого.

А коли дитина народжена, то вона вже вміє чути і відчувати атмосферу навколо себе. Хоч дитина і не розуміє значення і змісту молитов батька і матері, але вона відчуває тепло і любов у цих словах. Може їй, в цей час молитов, відкриваються Небеса і дитина бачить те, що не може нам переказати? І як їй буде легко зрозуміти любов Бога Отця, коли вона бачитиме і чутиме цю любов у своїх земних батьках.

Я можу навчити дитину біблійним принципам, вона знатиме всі Божі заповіді та закони, у певний час вона навіть зможе стати членом правильної церкви, але якщо, при всьому цьому, вона не буде особисто знати Христа і не буде мати з Ним особистих довірчих стосунків, то всі її знання і правильна поведінка не принесуть істотної користі її душі і не дадуть дитині право на життя в Небесному Царстві. А не досягти Вічності і не потрапити в цю мету, при достатку світла та можливостей – це гріх.

Але як я можу дати комусь те, що я не маю сама? Якщо у мене та мого чоловіка немає особистих стосунків з Ісусом, то чому ми зможемо навчити свою дитину? Тому, що ми не маємо. «Учень не вищий за вчителя свого» (Матв.10:24).

Можливо, що не знаючи іноземної мови, я зможу навчити моїх дітей, за підручниками, розуміти цю мову і говорити нею. Але, якщо вони з нею не народилися, то це буде не їхня мова серця.

Для життя з Богом необхідно народитися для Нього. І ми, батьки, не можемо цього зробити самотужки, але в нашій владі є засоби, щоб підвести наших дітей до цього рішення і передати це завдання Богові.
Ісус навчав, щоб ми не перешкоджали дітям приходити до Нього (Матв.19:14). І в цьому наказі закладена надія для всіх батьків у тому, що діти створені для Бога і природно тягнуться до Нього, і якщо їм не заважати, то вони із задоволенням приходитимуть до Ісуса і навчатимуться у Нього.

Багато з виправдань, що висуваються подружніми парами в кризі, стосуються управління гнівом. Ми схильні вважати, що сердитися і гніватися — мимовільні і не передбачувані емоції. Багато хто виправдовує свої дії, стверджуючи, що, розсердившись, вони були не в собі і не відповідали за свої дії. Я не можу з цим погодитися. Невдоволення, роздратування чи прикрість не виникають без нашої волі. Ми сердимося, бо хочемо сердитися.

Гнів — це лише реакція, яку ми обираємо свідомо. Правильно, що є ситуації, в яких гнів цілком виправданий, — коли це відповідь на не справедливість, прояв жорстокості, на агресію по відношенню до того, хто не може захиститися.

У чому проблема? Не в самій емоції гніву, але в тому, як ми, відштовхуючись від неї, вирішуємо діяти і що ми намагаємося виправдати, прикриваючись гнівом.

У мене є право дратуватися на те, що мені заважає. Іншими словами, я можу вирішити розсердитися на те, що мені не подобається. Питання в тому, як я вчиню після.

Якщо я, гніваючись, переходжу до насильства, то гнів — лише надумане виправдання.

Якщо, розгнівавшись, я ламаю речі, лаюся, б'ю когось або напиваюся, то гнів тут ні до чого, що робити в гніві — це мій вибір.
Ісус гнівався, мабуть. Але що Його відрізняє від нас?

Христос нікого не ображав, ні на кого не нападав. Він не сказав ні одного грубого слова у відповідь на те, що Йому не подобалося. Він не проявляв насильства. Він не руйнував світ.

А що ж щодо того епізоду, коли Він увійшов у Храм? Так, Він перекинув столи змінював, але навіть тоді Він виявив повагу до людей.Він не нападав на них, і враження, зроблене Його діями, було таким, що ніхто ніколи не назвав Його агресивним. Навпаки, в результаті того, що

Він зробив, знать почала боятися Його, а люди потягнулися до Нього (див. Мф.11: 18). Ісус сердився, але продовжував любити. На відміну від Христа ми швидко переходимо від гніву до ненависті.

Мудрий Соломон виражається ще категоричніше, стверджуючи, що «сердитися властиво дурням» (див. Еккл. 7:9). Очевидно, що це не похвала.

Нам треба припинити виправдовувати нашу поведінку гнівом і просто прийняти, що те, як ми поводимося, гніваючись — це наша повна відповідальність, і більше звинувачувати нема кого.

Чи контролюєш ти свої дії в стані гніву?

Багато хто відчуває розчарування через відсутність справедливого балансу в подружніх відносинах. Вони відчувають, що дають багато, а у відповідь отримують мало. Пари, в яких стосунки підтримує тільки одна сторона, тоді як інша приймає все як належне і не віддає нічого у відповідь, приречені на нещастя і розчарування. Багато хто говорить, що шлюб — це договір, дотримуючись ідеї, яка вкоренилася на заході завдяки Жан-Жаку Руссо. У певному сенсі це так. Це зобов'язання, в якому обидві сторони обіцяють взаємно робити один одного щасливими.

Взявши шлюб, пара укладає обітницю, умови якої однакові для обох. Подружні відносини ґрунтуються не на односторонньому зобов'язанні, а на спільній угоді, яка тримається на трьох основних положеннях спільного життя.

П. Аллен і С. Гармон пишуть у книзі «Як жити разом і насолоджуватися»: «Шлюб за взаємною згодою поєднує в собі;
❤️ хімію (сексуальне бажання),

❤️сумісність (розумова привабливість)

❤️і здатність повідомляти відкрито і ясно про те, чого людина хоче або що відкидає».

Якщо одного з цих елементів не вистачає, то шлюб, як стільчик з двома ніжками, не встоїть.

У книзі Пісня пісней чоловік і дружина хвалять один одного рівною мірою, без підпорядкування один одному. Це дві людини, які вирішили любити одна одну, і відносини будуються на взаємності.

Щоб отримати, треба дати, а не навпаки. Багато шлюбів побудовано на егоїзмі. Бажання отримати призводить до того, що в кінці кінців один з двох втомлюється і не хоче далі продовжувати гру з односторонніми зобов'язаннями.

Навіть у божого терпіння є межа.

У Біблії Бог багаторазово представлений як Чоловік обраного народу. Бог робить все, що залежить від Нього, але настає момент, коли навіть Він зупиняється і говорить: «Все, достатньо, це не може продовжуватися далі». Цей момент, окрім есхатологічного тлумачення, означає також, що Бог не може вічно підтримувати стосунки, в яких немає взаємності.

Ми щодня повинні замислюватися про те, чи ґрунтуються наші стосунки на взаємній віддачі. Якщо це не так, то рано чи пізно той, хто не отримує у відповідь того ж, що віддає, відвернеться.

Чи побудовані ваші стосунки на принципі взаємності? Чи відчуваєш ти, що отримуєш тією мірою, що віддаєш? Що ти можеш зробити, щоб покращити ситуацію?

Жінко! Перед входом у Телеграм дотримуйся трьох золотих правил:
1. Відключи плиту!
2. Закрий воду у ванній кімнаті!
3. Забери дитину з дитячого садка!

🔸Жарт🔸

Ваш шлюб – це відображення ваших стосунків із Богом. Якщо ви не можете любити того, кого бачите поруч із собою, якщо ви не можете поважати того, хто поряд з вами, як тоді ви можете говорити, що любите Бога?

Синів та дочок не можна виховувати однаково. Коли народжується син, народжується вже маленький, але чоловік, у нього вже чоловічий характер, у ньому Господь заклав опір жіночої влади над собою. Тому навіть маленького хлопчика треба виховувати як чоловіка — шляхетного, мужнього, відповідального, вміючого захистити інших. А дівчинку як жінку, господиню, яка вміє помити підлогу, накрити на стіл, приготувати суп, помити посуд.

І тому сестра не повинна розрізняти старший брат чи молодший. І в сестрі, і в браті вже з дитинства має бути Богом призначене служіння. Сестра повинна допомагати своєму братові так само, як допомагає мама татові. Їй треба доглядати брата, стежити за його охайним виглядом, нагодувати його, на браті вона вчиться навичкам майбутньої дружини та матері.

А брат завжди повинен захищати свою сестричку і вчитися робити чоловічу роботу: полагодити кран, зробити щось, поміняти лампочку... Відносини братів і сестер залежать від того, наскільки правильно виховують хлопчика .

Шлюб – це єдине християнське поле, де людина постійно перевіряється на любов. У будь-якому іншому місці людина може здійснювати якісь окремі справи любові, відгукуватися час від часу на окремі позиви для того, щоб раптом стати милосердною, щоб раптом стати смиренною, щоб іноді бути якоюсь жертовною. Тобто, це якісь окремі вчинки у нашому християнському житті, за які ми себе, християни, дуже цінуємо.

А шлюб – це коли тобі треба любити постійно. І вранці, і ввечері, і вдень. Любити, коли ти втомлений, і коли відпочив, і коли ти ситий, і коли голодний, і коли в тебе є проблеми, і коли їх немає, коли в тебе в сім'ї відбуваються якісь важкі переживання, і навпаки, коли все легко. Тобто, тобі треба бути завжди в стані любові...

⚡️Ну, все! Терпіла-терпіла, дивилася, слухала і вирішила висловитись. «Кохання – це не про почуття. Кохання – це рішення!» Як часто ви чуєте ці слова? Я ДУЖЕ часто. Особливо у християнських колах. Все частіше я чую, що почуття взагалі не важливі. Мовляв, прийми рішення й кохай, а решта не така вже й важлива. І часто наводять приклад Любов Бога до нас.

Але скажіть, будь ласка, а звідки виникла ідея, що Бог просто ВИРІШИВ нас полюбити? Ще спочатку, коли Бог створив весь всесвіт, землю та людей. Він визначив Своє ставлення і Свої "почуття" до створеного, як "добре дуже" (Буття 1:31)

У багатьох уривках Біблії простежується емоційна сторона Божої любові. Так, на відміну від людини, Бог не керується "емоціями" і "почуттями" Ним не керують, але Бог не байдужий Творець. У 1-й заповіді Бог говорить, ЯКОЇ любові Він бажає.

"І люби Господа, Бога твого, усім серцем твоїм, і всією душею твоєю та всіма силами твоїми." (Втор 6:5)

Це не тільки про рішення, але й про все устремління серця людини. Коли любов до Бога охоплює всю людину, всі її складові: і розум, і почуття, і бажання, і устремління.

Отже Бог не проти почуттів та емоцій. Він за них. Він Сам наділив нас ними (за Своїм образом та подобою).

І, коли я чую, як багато хто говорить, що в шлюбі важливе РІШЕННЯ і абсолютно не важливі почуття, то мені стає сумно і по-справжньому шкода таких людей. Так, рішення любити незалежно від почуттів важливо в моменти, коли у відносинах виникають розбіжності та непорозуміння. Це рішення важливо, щоб шлюб був довгим та міцним. Це рішення – показник нашої серйозності та відповідальності у шлюбі.

Але щоб шлюб був по-справжньому близьким і щасливим, щоб він був радістю і задоволенням, а не тільки обов'язком і тягарем з почуття обов'язку, потрібні почуття: і ніжність, і "метелики в животі", і трепет, і "дух захоплює" , і голова паморочиться. І, так, це все можливо навіть через багато років і навіть десятиліття шлюбу. Перевірено на собі!)А якщо почуттів вже немає?

– Запитайте ви. Поверніть їх! Наші почуття багато в чому залежать від НАШОГО погляду та НАШОГО сприйняття чоловіка/жінки. Повернутись буває непросто, але НЕ неможливо. Запитання: чи хочете? Адже колись почуття у вас точно були.
Інакше, нащо ви виходили заміж ( одружувалися).?

Найбільша помилка, яку роблять люди, які одружуються, — це початковий хибний вибір, коли в цих людей взагалі немає нічого спільного, — ні релігії, ні культури, ні ідеалів, ні виховання.

Якщо все ж таки вони цілком підходять один одному, то жахлива помилка – "показувати характер", "йти на принцип", влаштовувати бойкот і робити щось на зло, тобто вести війну.

Помилка – змагатися між собою, хто головніший, хтось успішніший, хто талановитіший, хто більше заробляє, і тримати різні гаманці.

Помилка – провокувати ревнощі.

Брехати.

Принижувати.

Я вже не говорю – зраджувати…

Секрет сімейного щастя полягає в тому, щоб радіти одне одному. Берегти, не розплескати цю радість, не спустити її дешево, за льодяник самолюбства.

Кожен чоловік хотів би більше брати участь у житті своїх дітей і страждає від почуття провини, якщо робота забирає в нього багато часу. Зрозуміло, чоловік зобов'язаний працювати та утримувати сім'ю. І це чудово. Хоча часто зусилля чоловіків та їх турбота про благо сім'ї не оцінюються належним чином. Суспільство чинить сильний тиск на чоловіка, примушуючи його прагнути успіху, а якщо він не досягає успіху, його осягає глибоке розчарування, і він починає вважати себе невдахою, нездатним виправдати надії своїх близьких та інших людей… … я хочу підбадьорити вас як батька сімейства і сказати, що ваша присутність у домі життєво необхідна. Ви набагато важливіші, ніж ви думаєте. Коли ви вдома, ваші близькі почуваються в безпеці, в оточенні кохання та турботи. А якщо ви ще знайдете час, щоб побути з дітьми, зазирнути їм у вічі, поговорити з ними про їхні проблеми та підбадьорити їх, вони відчують себе потрібними та коханими. Ви не уявляєте, якою великою підтримкою для ваших дітей є ваша участь у їхньому житті. Існує засіб, який може допомогти вам зблизитися з дітьми, стати учасником їхніх щоденних справ та одночасно задовольняти їхні потреби так, як ви хочете. Цей засіб – ваша молитва за них.

Звичайно, молитва не замінить вашого особистого спілкування з дітьми, тому що дітям батько потрібен більше, ніж будь-що інше. Їм також потрібно, щоб ви молилися разом із ними. Якщо ж ви змушені поїхати, скажіть кожній дитині, що ви молитиметеся за неї і поцікавтеся у неї, про що вам варто помолитися. Моліться за кожну свою дитину кілька разів протягом дня, і вони будуть відчувати вашу і Божу присутність у своєму житті. У цьому полягає велика сила. Дуже добре, якщо ви молитеся за своїх дітей разом із дружиною. Попросіть дружину розповісти вам, що вона думає про кожну вашу дитину, оскільки їй відкрито те, що ви в метушні днів просто не помічаєте. Думка про те, що ви молитеся за своїх дітей, принесе вашій дружині мир та радість. Якою б високою не була винагорода за вашу роботу, час, пожертвуваний вами на молитву за дружину і дітей, коштує набагато більше.

БУДЬ ЛАСКА, МОЛІТЬСЯ ЗА СВОЮ ДРУЖИНУ, ЩОБ:
• Бог керував нею у вихованні дітей;

• вона була терплячою, виховуючи дітей;

• вона була мудрою, виховуючи дітей;

• вона навчала дітей пізнати Господа,

• вона знала, як молитися за кожну дитину;

• навчила дітей слухатися та поважати її;

• її діти, коли виростуть, стали для неї благословенням.

«Чоловіки, старанно моліться за ваше батьківство, материнство дружини та дітей.»

Для жінок найскладнішим завданням у вихованні дітей є необхідність знайти золоту середину між умінням бути доброю матір'ю та вмінням бути доброю дружиною. Боротьбу за цю золоту середину доводиться щодня вести майже кожній матері. Говорить вона про це вголос чи ні, вона все одно почувається винною в тому, що не приділяє належної уваги або чоловікові, або дітям. І справа навіть не в порівнянні кількості часу, що їм приділяється, тому що не можна порівнювати самостійну дорослу людину, якою є чоловік, з дитиною, яка абсолютно безпорадна.

Жінка знає, що її чоловік може одягнутися, поснідати та піти на роботу. Він здатний самостійно приймати рішення.

Дітям же вона потрібна постійно, причому чим вони молодші, тим гостріша їхня потреба в материнській турботі. На відміну від більшості інших обов'язків, обов'язки матері не можуть бути перекладені на чужі плечі.

Ваша дружина потребує ваших молитов, які допоможуть їй набути гармонії. Якщо їй це вдається, у виграші, причому дуже суттєвому, виявляється вся ваша родина. Ваші молитви можуть полегшити тяжкість у справі виховання дітей, що лежить на її плечах, перш ніж ця гігантська праця стане для неї непосильною ношею.

Найголовніше — це те, що через ваші молитви діятиме Бог, завдяки чому виховання дітей стане для вашої дружини радісним заняттям, а в її серці настане мир. Їй необхідно, щоб у її серці постійно був Божий мир, допоки вона зайнята дітьми, бо без нього вона не зможе пережити той момент, коли вони виростуть і покинуть рідний дім.

Від ваших молитов безпосередньо залежить те, чим стане для неї материнство — безрадісним і виснажливим обов'язком чи справою всього життя, що приносить радість…

…У будь-якому випадку з народженням дітей у вашої дружини з'являється комплекс провини («Чи зробила я все, що могла?», «Чи не перестаралася я?»). Але якщо ваша дружина працює ще й поза домом, почуття провини переслідуватиме її постійно. З моменту народження або появи дітей у її житті частина її душі завжди з ними. Тому їй так боляче переносити довгу розлуку з ними. Не мати можливості зустрічати дітей зі школи, не бути поруч, коли вони вчаться і пізнають щось нове, не «сидіти на лікарняному», коли дитина хвора, і не відвідувати разом із нею спортивні змагання, заходи, спектаклі, ігри, не ходити разом з ними у походи і при цьому турбуватися про те, чи достатньо добре виконує свої обов'язки людина, якій доручено піклуватися про її дитину, знаючи, що ніхто не зробить цього краще за неї, — все це не може не завдавати болю матері і не викликати в неї почуття провини. Якою б доброю і відданою матір'ю жінка не була, як би добре вона не справлялася із завданням виховання дітей, вона потребує молитви про те, щоб стати ще більш досконалою матір'ю. Працюючі матері відчайдушно потребують таких молитв, бо їхній тягар важчий, а часу у них менше.

Якщо ваша дружина працює, моліться, щоб вона зуміла більше часу проводити з дітьми. Просіть Бога дати їй можливість працювати менше або зовсім залишити роботу; моліться, щоб вона могла повністю звільнитися від гніту самоосуду.