Репост из: моrський
сміх ранить непомітно і вогнерозстрільно
на тобі у живіт радістю
тримай сарказмом наскрізне ключиць
постіронія в спину
постіронія в спину
цілунки шмагають на відстані
стрілами самонаведення
в голову краковів
по гомілках львовів
і трошки вище у надто м'яке стегно крехівських
твої пальці печуть прямо тут
залишають опіки на долонях
згадую нащо кохала з першого звуку
тобі досить лише почати читати свої вічнопрекрасні тексти
шкода що старі
шкода що півроку уже як не пишеш
очі твої жбурляють каміння крізь стіни міста
отримуй за те що пішла
отримуй за те що зосталася
і за одне і за інше
пробач пробач пробач
голоси зливаються в неприпинний ґвалт в голові
усі плутаються усе плутаю
полі не вміщує стільки
не витримує лускає
осколкові поранення зі швидкістю підігрітих атомів вгризаються в стінки грудини
ти просто почни писати тоді відпустиш
ти просто закинь говорити до мене тоді відпущу
ти заїбав вже з'являтися щораз на три роки
ти ти ти
й я потроху всихаюся
повільно зкоцюрблююсь
сміх ранить розстрільно
цілунки шмагають
пальці печуть
очі жбурляють каміння
а
я
ніц
не вловлюю
мовчки пришпилена до повітря розкинувши руки і ноги
:
ну давайте свої кохання любові захоплення
що там іще
гамсельте гамсельте гамсельте
може хтось із вас врешті згадає що лежачих не б'ють
особливо якщо вони мертві
#зминулого
на тобі у живіт радістю
тримай сарказмом наскрізне ключиць
постіронія в спину
постіронія в спину
цілунки шмагають на відстані
стрілами самонаведення
в голову краковів
по гомілках львовів
і трошки вище у надто м'яке стегно крехівських
твої пальці печуть прямо тут
залишають опіки на долонях
згадую нащо кохала з першого звуку
тобі досить лише почати читати свої вічнопрекрасні тексти
шкода що старі
шкода що півроку уже як не пишеш
очі твої жбурляють каміння крізь стіни міста
отримуй за те що пішла
отримуй за те що зосталася
і за одне і за інше
пробач пробач пробач
голоси зливаються в неприпинний ґвалт в голові
усі плутаються усе плутаю
полі не вміщує стільки
не витримує лускає
осколкові поранення зі швидкістю підігрітих атомів вгризаються в стінки грудини
ти просто почни писати тоді відпустиш
ти просто закинь говорити до мене тоді відпущу
ти заїбав вже з'являтися щораз на три роки
ти ти ти
й я потроху всихаюся
повільно зкоцюрблююсь
сміх ранить розстрільно
цілунки шмагають
пальці печуть
очі жбурляють каміння
а
я
ніц
не вловлюю
мовчки пришпилена до повітря розкинувши руки і ноги
:
ну давайте свої кохання любові захоплення
що там іще
гамсельте гамсельте гамсельте
може хтось із вас врешті згадає що лежачих не б'ють
особливо якщо вони мертві
#зминулого