Осінню ми їздили з Павлом у невелику подорож. Та поїздка не вдалась. Пізно ввечері він отримав смс і почав шарпатись по квартирі. Побіг в іншу кімнату відзвонюватись. Мені якось було байдуже, хто там пише. Довіряла.
А він нервував-нервував. Пробував щось пояснювати, хоч я не просила. А потім я не зрозуміла навіть як це йому вдалось, але через кілька фраз він раптом зробив мене винуватою. Він образився і пішов спати на диван.
Тієї ночі я не змогла заснути. Мені поранила та маніпуляція і поведінка. А якраз загадкова есемеска мене чомусь абсолютно не хвилювала. Я спакувалась на перший же поїзд і поїхала додому із щирим бажанням припинити стосунки.
Коли сильні емоції, я виписую їх тексти. Тоді, на вокзалі, я написала:
«Кожен ковток повітря іде крізь силу. Камінь здавив груди. Тіло терпне. Біль немилосердно фізична.
Сама прийняла це рішення. Так як було – вже не можу. Але як жити без нього?
Хочеться наговорити гострих претензій, закидати його звинуваченнями, поранити своєю образою. І цим зменшити свою біль.
Але разом з тим хочеться захистити його від своєї люті. Вона погнала мене посеред ночі від нього. Не могла сперечатись, шукати правих і винуватих. Будувати правильну розмову. Не могла. Втікала від цього. І знаю, що цим зробила ще більш боляче. Не пояснивши, мовчки пішла.
Насправді боялась, що вкотре не витримаю. Вдихну запах Павла, обгорнусь голосом і розтану в ньому. Залишусь. І ми знову будемо ранитись одне об одного.
Болить.»
Того разу боліло. Того разу ми помирились.
==
А тепер, я почуваюсь інакше. Болі немає. Є злість на нього і водночас ейфорія. Я відчула себе ВІЛЬНОЮ.
А він нервував-нервував. Пробував щось пояснювати, хоч я не просила. А потім я не зрозуміла навіть як це йому вдалось, але через кілька фраз він раптом зробив мене винуватою. Він образився і пішов спати на диван.
Тієї ночі я не змогла заснути. Мені поранила та маніпуляція і поведінка. А якраз загадкова есемеска мене чомусь абсолютно не хвилювала. Я спакувалась на перший же поїзд і поїхала додому із щирим бажанням припинити стосунки.
Коли сильні емоції, я виписую їх тексти. Тоді, на вокзалі, я написала:
«Кожен ковток повітря іде крізь силу. Камінь здавив груди. Тіло терпне. Біль немилосердно фізична.
Сама прийняла це рішення. Так як було – вже не можу. Але як жити без нього?
Хочеться наговорити гострих претензій, закидати його звинуваченнями, поранити своєю образою. І цим зменшити свою біль.
Але разом з тим хочеться захистити його від своєї люті. Вона погнала мене посеред ночі від нього. Не могла сперечатись, шукати правих і винуватих. Будувати правильну розмову. Не могла. Втікала від цього. І знаю, що цим зробила ще більш боляче. Не пояснивши, мовчки пішла.
Насправді боялась, що вкотре не витримаю. Вдихну запах Павла, обгорнусь голосом і розтану в ньому. Залишусь. І ми знову будемо ранитись одне об одного.
Болить.»
Того разу боліло. Того разу ми помирились.
==
А тепер, я почуваюсь інакше. Болі немає. Є злість на нього і водночас ейфорія. Я відчула себе ВІЛЬНОЮ.