Судова практика

@judicial_practice Нравится 0
Это ваш канал? Подтвердите владение для дополнительных возможностей

Ваша щоденна добірка цікавих судових рішень, актуальних правових позицій Верховного Суду та свіжих новин функціонування судової гілки влади України.
Побажання, пропозиції - @andrii9
Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Блоги


Гео канала
Украина
Язык канала
Украинский
Категория
Блоги
Добавлен в индекс
22.02.2018 19:09
реклама
Telegram Analytics
Подписывайся, чтобы быть в курсе новостей TGStat.
TGAlertsBot
Мониторинг упоминаний ключевых слов в каналах и чатах.
SearcheeBot
Ваш гид в мире Telegram-каналов
2 862
подписчиков
~1.3k
охват 1 публикации
~409
дневной охват
~2
постов / нед.
45%
ERR %
1.32
индекс цитирования
Репосты и упоминания канала
10 упоминаний канала
0 упоминаний публикаций
0 репостов
Criminal Law Upgrade
Перец
Блог юриста
ТВІЙ ТЕЛЕГРАМ
ТВІЙ ТЕЛЕГРАМ
Crosser Live
Я и ЗАКОН
Правила Чо
Правовий Ракурс
Каналы, которые цитирует @judicial_practice
Tax Time!
WOW Гаджет
Перец
Податки інкогніто
Я и ЗАКОН
Правовий Ракурс
Последние публикации
Удалённые
С упоминаниями
Репосты
Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування рішення у кримінальному провадженні

КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.

Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості і призначення покарання.

Вирішення питання про розподіл процесуальних витрат полягає у висновку суду про стягнення або відмову у стягненні певної грошової суми, яка є процесуальними витратами у розумінні КПК. Залишення клопотання учасника провадження про розподіл процесуальних витрат без розгляду не є вирішенням судом питання про розподіл процесуальних витрат. Це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5 ст. 534 КПК суд, який виніс рішення без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89977787?from=%20598%2F1781%2F17
Читать полностью
Якщо застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим, діяння не може кваліфікуватись як хуліганство

Безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК України є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК України визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.

Хоч хуліганські дії нерідко супроводжуються фізичним насильством і заподіянням тілесних ушкоджень, головною їх рушійною силою є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Якщо хуліганству передує конфлікт винного з потерпілим (потерпілими), такий конфлікт провокується самим винним як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція інших на провокуючі дії, в тому числі спроба їх припинити, стають приводом для подальшого насильства.

З урахуванням зазначеного дії, що супроводжувалися погрозами вбивства, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, обумовлені особистими неприязними стосунками, підлягають кваліфікації за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК України обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.

За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89903926?from=720%2F990%2F18
Читать полностью
Межа між істотним (фундаментальним) процедурним порушенням та неістотним

Верховний Суд зазначає, що порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).

Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.

Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Суд наголошує, що, у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.

Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89396394?from=825%2F2328%2F16
Читать полностью
Конституційний Суд України визнав неконституційними положення ч. 3 ст. 307 КПК України

Автор клопотання стверджував, що передбачена окремими положеннями частини третьої статті 307 Кодексу заборона оскарження ухвали слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, порушує його конституційне право щодо оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, яке закріплене положеннями частини другої статті 55 Основного Закону України.

Конституційний Суд, ухвалюючи рішення, вказував на закріплені в Основному Законі України принципи верховенства права та захисту прав людини. До того ж, у нормах Конституції України визначено право особи на судовий захист, який передбачає не тільки можливість звернення особи до суду, а й, зокрема, право на обґрунтоване судове рішення, у тому числі можливість виправлення судової помилки судом другої інстанції. Апеляційний перегляд рішення, ухваленого судом першої інстанції, є важливим для утвердження та забезпечення прав і свобод людини, що, відповідно до частини першої статті 3 Конституції України, є головним обов’язком держави.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що реалізація конституційного права на судовий захист передбачає можливе оскарження в суді рішень і дій (бездіяльності) державних органів. Тому законодавець при встановленні системи судоустрою, процедури оскарження, підстав для скасування або зміни судових рішень судами вищих інстанцій має виходити з конституційних принципів і цінностей та відповідних міжнародних зобов’язань України, зокрема щодо ефективного судового захисту прав і свобод людини і громадянина.

📎 http://www.ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/4rii.pdf
Читать полностью
Витрати на правову допомогу не є збитками чи шкодою та не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні

Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених ним за послуги адвоката згідно з договором про надання правової допомоги у зв'язку із розглядом адміністративної справи № 640/20808/18 та під час виконання рішення суду в адміністративній справі.

Згідно зі статтею 143 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо судових витрат вирішується адміністративним судом у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на правову допомогу, що ґрунтуються на договірних відносинах, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89577839?from=910%2F12945%2F19
Читать полностью
Негативні емоції через тривале невиконання органом ДВС рішення суду завдають моральної шкоди

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров'я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.

Зважаючи на ці обставини, Верховний Суд дійшов висновку про те, що негативні емоції позивача внаслідок тривалого та умисного не розгляду його звернення перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із діями відповідача, а відтак завдали йому моральної шкоди. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивачу була завдана моральна шкода шляхом тривалого невиконання судового рішення відповідачем, є правильним та обґрунтованим.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88385320?from=818%2F607%2F17
Читать полностью
Особа, яка спровокувала насильство не може перебувати у стані необхідної оборони

Вирішення питання, чи перебував засуджений у стані необхідної оборони, залежить від сукупності обставин, установлених під час розгляду справи. Зокрема, має бути встановлено, чи зазнала особа посягання та чи були її дії зумовлені захистом від такого посягання. Особа, що завдала шкоду, не може посилатися на стан необхідної оборони, якщо саме насильство було спровоковано нею ж самою, тобто було передбачуваним наслідком її власної поведінки. Окремим випадком такого спровокованого насильства є бійка, під час якої учасники застосовують один до одного насильство певного ступеня. Таке спровоковане насильство не можна вважати «посяганням» у тому значенні, яке цьому терміну надається статтею 36 КК.

Це не виключає можливості, що особа, яка спровокувала насильство, опиниться в ситуації необхідної оброни, якщо ступінь спровокованого насильства очевидно перевищить той, який особа могла передбачити, наприклад, якщо в ситуації обопільної бійки один з учасників застосує або виявить намір застосувати значно вищий ступінь насильства, зброю або до його насильницьких дій приєднаються інші особи. У таких випадках насильство може перетворитися в «посягання», що дає право на необхідну оборону.

У цій справі суди першої і апеляційної інстанцій взяли до уваги той факт, що удару ножем з боку засудженого передувала обопільна бійка, спровокована, у тому числі, і ним самим. Було встановлено, що під час бійки засуджений і потерпілий завдали один одному ударів кулаками та після втручання інших осіб припинили бійку. Сторона захисту і потерпілий не погоджувалися щодо подальших подій: захист стверджував, що потерпілий кинувся з кулаками на засудженого, а потерпілий казав, що він просто йшов у сторону засудженого, оскільки його покликали. Навіть якщо спиратися на версію сторони захисту і припустити, що потерпілий мав намір продовжити бійку, обставини цієї справи не свідчать про те, що той мав намір застосувати більший ступінь насильства, ніж те, що застосовувалося у попередньому епізоді бійки, і, таким чином, засуджений опинився в стані необхідної оборони.

Тому Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності стану необхідної оборони в засудженого за обставин, які склалися під час подій, і з правовою оцінкою обставин, установлених судом першої інстанції.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89479787?from=748%2F1226%2F18
Читать полностью
Потерпілий не має права звертатися до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів

У випадках, передбачених ст. 338 і ст. 340 КПК, потерпілий є стороною кримінального провадження і користується всіма правами сторони обвинувачення лише під час судового розгляду.

В усіх інших випадках потерпілий не є стороною кримінального провадження і займає самостійну позицію як учасник кримінального провадження.

Вичерпний перелік прав і обов'язків потерпілого передбачено статтями 56 і 57 КПК.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 КПК України потерпілий має право, зокрема, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження; подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду; заявляти відводи та клопотання; а також користуватися іншими правами, передбаченими КПК.

Отже, потерпілий не має права звертатися до слідчого судді з клопотанням про надання тимчасового доступу до речей і документів, оскільки під час досудового розслідування він не є стороною кримінального провадження, а слідчий суддя відповідно не має права надавати такий дозвіл.

Водночас потерпілий має право ініціювати питання про тимчасовий доступ до речей і документів перед слідчим або прокурором шляхом подання відповідного клопотання в порядку, передбаченому ст. 220 КПК.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88739861?from=161%2F19398%2F17
Читать полностью
Продаж орендованого авто без згоди власника не вважається незаконним заволодінням

За змістом п. 1 примітки до ст. 289 КК України, незаконним заволодінням транспортним засобом вважається умисне протиправне вилучення транспортного засобу з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі.

Дійсно, таке заволодіння може бути вчинене таємно чи відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства чи погроз. Разом з тим, закінченим злочин вважається з моменту, коли транспортний засіб почав рухатися унаслідок запуску двигуна чи буксирування або ж перевезення на іншому транспортному засобі, а якщо заволодіння відбувається під час руху такого засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Проте, всупереч наведеним вище приписам закону, кваліфікуючи дії засудженого за ч. 2 ст. 289 КК України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що факт незаконного заволодіння ОСОБА2 транспортним засобом відбувся саме в момент реалізації останнім цього автомобіля іншій особі.

Водночас поза увагою судів залишилося те, що автомобіль був переданий власницею ОСОБА2 відповідно до договору оренди з можливістю його експлуатації за цільовим призначенням і перебував у останнього з листопада 2012 року по лютий 2013 року. Також ОСОБА2 добровільно були передані реєстраційні документи на цей автомобіль та ключі від нього. Ці обставини ніким із учасників кримінального провадження не заперечуються.

Отже, автомобіль не був протиправно або поза волею власника вилучений ОСОБА2 . Натомість засуджений отримав цей автомобіль у тимчасове користування на підставі договору оренди, після чого транспортний засіб перебував у нього протягом декількох місяців за згодою власника. Проте в подальшому ОСОБА2 , не маючи права розпоряджатися цим автомобілем, таємно від власника продав його та отримав за нього гроші.

Викладені обставини свідчать про те, що ОСОБА2 не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки він мав право на користування належним потерпілій автомобілем, однак може бути суб'єктом злочину проти власності.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88232446?from=755%2F16101%2F16-%D0%BA%20
Читать полностью
До нових власників будівлі право власності на земельну ділянку не переходить, якщо воно не було зареєстровано продавцем

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об'єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об'єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім'я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об'єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об'єкта нерухомості розташованого на ній.

Cпірна земельна ділянка має кадастровий номер, визначену площу, однак будь-яке право на неї (власності, користування тощо) не зареєстровано.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що з набуттям позивачами права власності на комплекс будівель та споруд, які розташовані на спірній земельній ділянці, до них, як до нових власників цього нерухомого майна, в силу положень статей 120 ЗК України та 377 ЦК України, не перейшло право власності на спірну земельну ділянку так як продавець на момент укладення договору купівлі - продажу не мав права власності на цю земельну ділянку.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89345588?from=127%2F10011%2F18
Читать полностью
Огляд автомобіля є незаконним, якщо після його проведення прокурор чи слідчий не звернулися до слідчого судді

Слідчий, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину. У такому випадку прокурор, слідчий за погодженням із прокурором зобов'язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

Обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді місцевого загального суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування (ч. 2 ст. 234 КПК).

З матеріалів справи видно, що під час огляду місця події було проведено огляд, а фактично обшук автомобіля, який належав ОСОБА1 , за його добровільною згодою, та вилучено грошові кошти в сумі 2100 грн.

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки цю слідчу дію проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

На обґрунтування своїх висновків суд вірно зазначив, що одразу після проведення огляду належного ОСОБА1 автомобіля, під час якого було вилучено грошові кошти, прокурор чи слідчий не звернулися з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді, чим порушили вимоги ч. 3 ст. 233, ч. 2 ст. 234, ч. 2 ст. 237 КПК.

У рішенні у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89251506?from=591%2F6423%2F15-%D0%BA
Читать полностью
Рапорт працівника поліції не може слугувати доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень

Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна ця особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Суд відхиляє доводи скаржника про правомірність оскаржуваної постанови, у зв'язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, будь-яких інших належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП, відповідачем не надано.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89325656?from=%D0%9A%2F9901%2F33786%2F18
Читать полностью
Верховний Суд роз'яснив, за яких умов рішення ЄСПЛ вважається повністю виконаним

Державний виконавець, всупереч вимогам п. 9 Порядку № 1989/5, у місячний строк з дня отримання автентичного перекладу рішення ЄСПЛ не організував перевірки стану виконання рішення національного суду, не вжив заходів щодо його виконання, не повідомив Секретаріату Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ про неможливість виконання рішення національного суду. Отже, вжиті державним виконавцем заходи не призвели до виконання рішення ЄСПЛ в частині виконання рішень національних судів, оскільки кошти на підставі вказаних судових рішень на користь позивача не виплачені.

Таким чином, державний виконавець не вчинив дій, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вимогами Порядку № 408 та Порядку № 1989/5, а відповідач, як Орган представництва, не здійснив належним чином координації виконання рішення ЄСПЛ у справі «Віталій Іванович Кулик проти України та 191 інша заява» в частині виконання вищезазначених рішень національних судів на користь позивача.

Щодо доводів касаційної скарги відповідача про те, що рішення ЄСПЛ є виконаним у зв’язку з тим, що позивачеві проведено виплату відшкодування за цим рішенням, то колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що виконанням Рішення є не лише виплата стягувачеві відшкодування, а й вжиття додаткових заходів індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні (ст. 1, ч. 2 ст. 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Виконанням додаткових заходів індивідуального характеру на виконання рішень ЄСПЛ є, у тому числі, виконання рішень національних судів, невиконання яких стало підставою для звернення до ЄСПЛ (п. 12 Порядку № 1989/5 та підпункт 8 п. 2 Порядку № 408).

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88245781?from=820%2F4832%2F17
Читать полностью
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/89316277?from=420%2F1753%2F18
Читать полностью
Інформація від мобільного оператора може бути доказом порушення ПДР

Відповідно до вимог п. 2.9 «д» Правил Дорожнього руху України водієві забороняється під час руху транспортного засобу користуватися засобами зв'язку, тримаючи їх у руці (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання).

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Щодо тверджень скаржника про недоведеність відповідачем під час розгляду цієї справи обставин ведення ним телефонних розмов під час керування транспортним засобом, що слугувало підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності, Суд зазначає, що надаючи оцінку інформації оператора мобільного зв'язку ПрАТ «Київстар», за якою час здійсненого вихідного з'єднання з телефону позивача складав з 9 год 21 хв по 9 год 22 хв в сукупності з наявними відео матеріалами, за якими час зупинки позивача працівниками поліції відбувся у 9 год 22 хв, суди дійшли обґрунтованого висновку про доведеність того факту, що ОСОБА1 під час руху транспортним засобом користувався засобом мобільного зв'язку.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88810585?from=296%2F5527%2F16-%D0%B0
Читать полностью
Одноразова несплата орендної плати не є підставою для розірвання договору оренди

За правилами статті 651 ЦК України умовою розірвання договору в односторонньому порядку є істотне порушення умов договору та інші випадки, встановлені договором та законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

Апеляційний суд установив, що дійсно мала місце одноразова несплата відповідачем, у визначений договором строк, орендної плати позивачу за 2017 рік.

Сплату орендної плати за 2017-2018 роки відповідач здійснив 30 листопада 2018 року на загальну суму 11 552,00 грн, надіславши вказані кошти грошовим переказом на адресу позивача, однак остання відмовилася від отримання зазначених коштів.

Систематичної (два та більше випадків) несплати відповідачем орендної плати, передбаченої договором, позивач не довела та судом не встановлено.

Одноразова несплата орендної плати, передбаченої договором, не є підставою для розірвання договору оренди відповідно до пункту «д» статті 141 ЗК України та частини другої статті 651 ЦК України.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88337889?from=371%2F628%2F18
Читать полностью
Особа, яка не брала участі у розгляді справи, але її права порушені, не може оскаржити рішення за нововиявленими обставинами

Відповідно до положень статті 424 ЦПК Українизаяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подано учасниками справи протягом тридцяти днів з дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про існування обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення.

Із змісту пунктів 1, 2 частини другої статті 426 ЦПК України випливає, що у заяві про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами зазначаються ім'я ( найменування) особи, яка подає заяву та інші учасники справи.

Частиною першою статті 42 ЦПК України передбачено, що у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Перелік учасників справи позовного провадження є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, з аналізу змісту вказаних норм можна дійти висновку, що заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами можуть бути подані учасниками справи, тобто сторонами та третіми особами, які були залучені до участі у справі в суді першої інстанції до ухвалення рішення.

Відповідно до частини третьої статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.

Аналогічне положення міститься й у главі 2 розділу V ЦПК України «Касаційне провадження» (частина четверта статті 389 ЦПК України).

ОСОБА2 є особою, яка не брала участі у справі і яка внаслідок відкриття за її апеляційною скаргою апеляційного провадження користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи, однак у розумінні статті 42 ЦПК України не є учасником справи, оскільки не є стороною чи третьою особою у цій справі.

Доводи касаційної скарги, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм ЦПК України та порушено процесуальне право особи, яка не була залучена до участі у справі, але суд вирішив питання про її права, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки ОСОБА2 , у розумінні статті 42 ЦПК України не є особою, яка має право на подачу заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, оскільки не була учасником цієї справи.

📎 https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/88834134?from=2018%2F2-3638%2F11
Читать полностью
Хуліганство

Норми, передбачені ч. 1 ст. 296 КК, - хуліганство (основний склад злочину) та ч. 4 цієї самої статті, з-поміж інших ознак, - хуліганство, вчинене із застосуванням вогнепальної зброї (кваліфікований склад злочину), визначають обсяг (стан, зміст, певну сукупність) суспільних відносин, які охороняються їх дією, і водночас визначають умови, характер, підстави застосування заходів примусу до суб'єктів, які порушили встановлений ними обов'язок утримуватися від учинення дій певного змісту.

Об'єктом захисту цих норм є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, що виник, сформувався, змінюється та існує під впливом дії правових норм (значною мірою), моральних засад, звичаїв, етичних правил, традицій, інших позаюридичних чинників і знаходить свій вияв (відображається) у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у повазі та ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Посягання на ці відносини здійснюються в активній формі, в основному з ініціативи правопорушника або через використання незначного (нікчемного) приводу. Хуліганські дії, як правило, відбуваються в публічних (громадських, людних) місцях. Водночас громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, у квартирі). Хуліганські дії можуть супроводжуватися ненормативною (брутальною, нецензурною) лексикою та/або фізичним насильством, зокрема із використанням травмуючих властивостей таких предметів, як вогнепальна зброя, і призводять до заподіяння моральної та матеріальної шкоди.

За зовнішнім виявом (набором фактів) хуліганство певним чином схоже на ряд інших діянь, зокрема найбільше на ті з них, які посягають на здоров'я, честь та гідність людини, її майно.

Разом із тим, надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об'єктом злочину і такою ознакою суб'єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені вище об'єкти захисту. Особливість мотиву хуліганства (явна неповага до суспільства) полягає у причинній зумовленості. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.

📎 http://reyestr.court.gov.ua/Review/86241508?fbclid=IwAR1Acnx-Ogj11dujsNw5uI8Vj-zQy-hcKm_KikAhmVKT2QDuyyyotZbUOxQ
Читать полностью
Розмір виконавчого збору обчислюється із суми, що підлягає примусовому стягненню, а не з фактично стягнутої суми

На момент прийняття спірної постанови, редакція статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року, передбачала, що виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга статті 27 Закону зі змінами, внесеними Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII).

З вказаних правових норм слідує, що виконавчий збір є обов'язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Розмір якого становить 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом, а не з фактично стягнутої суми, як вважає позивач.

Відтак, визначення державним виконавцем виконавчого збору з суми, що підлягала до примусового стягнення, є законним, таким, що узгоджується з положеннями норм Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII.

📎 http://reyestr.court.gov.ua/Review/88986263?fbclid=IwAR3AEA068WQyEFh2_jINSlT6YQbrTpjP5Kc0nJ5E4uApofZ6TwUrPlXaFBs
Читать полностью
Отримання гонорару адвокатом може підтверджуватись складеним в довільній формі документом (квитанція, довідка, тощо)

З вимог статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судами встановлено, що позивачем до суду подано заяву про відшкодування судових витрат до судових дебатів, надано додаток №1 до Договору про надання правничої допомоги від 18.04.2019, укладеного з адвокатом Вакарчуком В. І., акт виконаних робіт №1 від 24.06.2019, в якому детально описано всі наданні послуги. Також позивачем подано квитанцію від 24.06.2019 на суму 5000 грн, відповідно до якої адвокатом Вакарчуком В.І. одержано від ОСОБА1 5000 грн. за надання правничої допомоги. Вказана квитанція підписана адвокатом та на ній проставлено печатку адвоката Вакарчука В. І.

Верховний Суд зазначає, що, відповідно до положень статті 14 ПК України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення "Про форму та зміст розрахункових документів" та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність.

Тобто, аналіз спеціального законодавства, щодо діяльності адвоката, дає право зробити висновок, про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа.

Враховуючи наведене та той факт, що відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, Верховний Суд доходить висновку, що адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо) який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.

📎 http://reyestr.court.gov.ua/Review/88832652
Читать полностью