Чому ми обираємо між злом та злом?
Вибір нації – це в першу чергу довгострокове важливе рішення, але чому тоді навколо кажуть, що треба обирати між злом та злом? Чи можна таке формулювання питання назвати вибором?
Чому так сталося, що цивілізація, яка єдина за тисячі років змогла закріпитися на цих землях та стати одним з найбільших народів Європи, просто зникає на очах? Може через те, що ми часто обирали між злом та злом?
Ах ця тьмяна, приваблива та солодка пропаганда легких рішень: «Це зло гірше за те зло, тому ми вимушені зробити вибір на користь меншого зла». Невже у зла в масштабах цивілізації є класифікація?
В таких умовах ми не обираємо, ми просто їмо те що дають і це продовжується систематично. Думаю, ніхто не зможе дати відповідь на питання: коли закінчиться цей вибір серед пустоти? на наступних виборах? чи через 10/20/30 років? Можу припустити, що, ніколи, якщо запит суспільства і далі буде вважати нормальним такі умови.
В 323 до н.е. помер Олександр Великий і греки опинилися перед вибором між одним злом та іншим злом в особі різних Діадохів (полководців), кожен з них обіцяв, що приведе цивілізацію до розквіту. Однак по своїй суті всі розуміли, що їх обіцянки це банальне прикриття їх егоїстичних амбіцій. В результаті понад п'ять війн Діадохів, кращі люди в землі, зруйновані міста та поступовий демографічний колапс.
Апогеєм краху найвеличнішої цивілізації стало тотальне вимирання та знищення греків на їх землях. Думаю, сьогодні мало хто знає про такі великі міста древності, як Антіохія, Селевкія, Олександрія Оксіанська (пс: грецькі міста сьогоднішнього Іраку та Афганістану).
Чи можуть сьогодні греки Бактрії або бакртрійці спитати себе, коли велич золотих міст Парапамісад знову засіяє на весь світ? Між яким більшим злом та меншим злом був правильний вибір і чи був він взагалі?
Дивлячись на руїни грецької цивілізації, чітко починаєш розуміти, що не буває поганих довгострокових рішень без руйнівних наслідків! Кожен раз обираючи зло, ми на крок наближаємося до остаточної катастрофи.
Що може стати нашою основою для змін? Відійти від біганини за особистостями та зосередитись на своїх скілах на власному розвитку. Звернути увагу на існування ідеологій, які спираються на ефективність, а саме на верховенство приватної власності, на недоторканість особистого простору, на автоматизацію чиновницької системи, і нарешті на повернення реальних грошей, а не цих фіатних фантиків!
Ми самі, кожен з нас, своєю позицією можемо наповнювати запит суспільства іншим сенсом, зокрема підняти питання трансформації української держави, в державу арбітра, а не регулятора.
Держава повинна захищати цивілізацію (армія) та підтримувати верховенство закону (суд), а не регулювати економіку збираючи драконівські податки на неефективні державні програми.
Нам необхідно усвідомити, що у ХХ столітті та особливо в ХХІ, сталася нова трансформація ролі европейської держави. Якщо раніше проходив процес становлення держав, які конкурували між собою в війнах за територію і вплив, то зараз конкуренція перейшла виключно в економіку. Відповідно змінилась і роль державного апарату, якщо раніше централізація і навіть планова система могла мати свої переваги в умовах військового конфлікту, то під час конкуренції економік, централізація і надмірна влада чиновників має тільки токсичні наслідки.
Один з лібертаріанських економістів сказав: «Заберіть у бюрократа владу розпоряджатися бюджетними потоками й ви не зможете знайти на його місце чиновника».
Вибір завжди в наших руках, і тільки від нас залежить, чи підемо ми за новим меншим злом, чи сконцентруємось на чітких ідеологічних принципах, які не потребують поводирів!
#лібертаріанство
Вибір нації – це в першу чергу довгострокове важливе рішення, але чому тоді навколо кажуть, що треба обирати між злом та злом? Чи можна таке формулювання питання назвати вибором?
Чому так сталося, що цивілізація, яка єдина за тисячі років змогла закріпитися на цих землях та стати одним з найбільших народів Європи, просто зникає на очах? Може через те, що ми часто обирали між злом та злом?
Ах ця тьмяна, приваблива та солодка пропаганда легких рішень: «Це зло гірше за те зло, тому ми вимушені зробити вибір на користь меншого зла». Невже у зла в масштабах цивілізації є класифікація?
В таких умовах ми не обираємо, ми просто їмо те що дають і це продовжується систематично. Думаю, ніхто не зможе дати відповідь на питання: коли закінчиться цей вибір серед пустоти? на наступних виборах? чи через 10/20/30 років? Можу припустити, що, ніколи, якщо запит суспільства і далі буде вважати нормальним такі умови.
В 323 до н.е. помер Олександр Великий і греки опинилися перед вибором між одним злом та іншим злом в особі різних Діадохів (полководців), кожен з них обіцяв, що приведе цивілізацію до розквіту. Однак по своїй суті всі розуміли, що їх обіцянки це банальне прикриття їх егоїстичних амбіцій. В результаті понад п'ять війн Діадохів, кращі люди в землі, зруйновані міста та поступовий демографічний колапс.
Апогеєм краху найвеличнішої цивілізації стало тотальне вимирання та знищення греків на їх землях. Думаю, сьогодні мало хто знає про такі великі міста древності, як Антіохія, Селевкія, Олександрія Оксіанська (пс: грецькі міста сьогоднішнього Іраку та Афганістану).
Чи можуть сьогодні греки Бактрії або бакртрійці спитати себе, коли велич золотих міст Парапамісад знову засіяє на весь світ? Між яким більшим злом та меншим злом був правильний вибір і чи був він взагалі?
Дивлячись на руїни грецької цивілізації, чітко починаєш розуміти, що не буває поганих довгострокових рішень без руйнівних наслідків! Кожен раз обираючи зло, ми на крок наближаємося до остаточної катастрофи.
Що може стати нашою основою для змін? Відійти від біганини за особистостями та зосередитись на своїх скілах на власному розвитку. Звернути увагу на існування ідеологій, які спираються на ефективність, а саме на верховенство приватної власності, на недоторканість особистого простору, на автоматизацію чиновницької системи, і нарешті на повернення реальних грошей, а не цих фіатних фантиків!
Ми самі, кожен з нас, своєю позицією можемо наповнювати запит суспільства іншим сенсом, зокрема підняти питання трансформації української держави, в державу арбітра, а не регулятора.
Держава повинна захищати цивілізацію (армія) та підтримувати верховенство закону (суд), а не регулювати економіку збираючи драконівські податки на неефективні державні програми.
Нам необхідно усвідомити, що у ХХ столітті та особливо в ХХІ, сталася нова трансформація ролі европейської держави. Якщо раніше проходив процес становлення держав, які конкурували між собою в війнах за територію і вплив, то зараз конкуренція перейшла виключно в економіку. Відповідно змінилась і роль державного апарату, якщо раніше централізація і навіть планова система могла мати свої переваги в умовах військового конфлікту, то під час конкуренції економік, централізація і надмірна влада чиновників має тільки токсичні наслідки.
Один з лібертаріанських економістів сказав: «Заберіть у бюрократа владу розпоряджатися бюджетними потоками й ви не зможете знайти на його місце чиновника».
Вибір завжди в наших руках, і тільки від нас залежить, чи підемо ми за новим меншим злом, чи сконцентруємось на чітких ідеологічних принципах, які не потребують поводирів!
#лібертаріанство