Еволюцію не спинити
Для судді-активіста (консеквенціаліста) тлумачення закону — це поїздка до наперед визначеного пункту призначення.
Сама ця подорож для судді — прикра формальність та гаяння часу, якщо мета здається йому правильною.
В
останній статті писав про те, як Верховний Суд додає до закону слова, яких там немає.
Про це ж писав і тут, коли
згадував позицію шановної судді ВС Яновської, яку можна звести до того, що нам, позитивістам і буквоїдам, «виграти справу на комах і тире вже не вийде».
Я наочно показував, як у практиці ВС «істотне порушення прав та свобод людини» перетворилося на «порушення
фундаментальних прав та свобод людини». Або як «права та свободи людини, гарантовані Конституцією та
законами» перетворилися на
«конвенційні або
конституційні права людини».
Проблема з суддівським активізмом полягає у тому, що з цієї стежки складно зійти.
В момент, коли суддя припиняє обмежувати себе задушливими і «поганими» формулюваннями закону, він руйнує сакральну стіну і починає керуватися виключно власним сумлінням і світосприйняттям. Це дещо суперечить ролі судді як виконувача обов'язків неупереджених і фахових вуст закону.
І от нещодавно «еволюція змагальності» взяла нову висоту. ВС у складі суддів Стефанів, Антонюк і Яновської
вказав:
... не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів, і не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим.Тобто для того, аби суд почав опікуватися порушенням процесу, йому треба було спочатку угледіти фундаментальність прав, які були порушені. Але тепер навіть цього замало, оскільки не усі навіть фундаментальні права є такими вже й важливими, щоб вони руйнували всю справу.
Звісно ж, ВС не уточнює, а як саме суди мають встановлювати градус «фундаментальності» порушених прав і ступінь «формальності» недотримання вимог закону.
З якого моменту «прості» права трансформуються у «фундаментальні», а «формальне» порушення закону перетворюється на «серйозне», схоже, знають лише судді-активісти.
Не втомлююся повторювати. Наскільки б сильно хтось не вірив у праведність досягнутого результату, це розмиває обов'язковість процесуальних норм.
Такий підхід спонукає сторону обвинувачення думати не про те, чи варто взагалі порушувати закон, а про те, наскільки серйозно можна його порушувати.
Віщую такі наступні витки еволюції змагальності:
— Необхідність дотримання гарантій справедливого судового розгляду не є абсолютною...
— Саме лише суттєве порушення фундаментальних прав і свобод людини не свідчить про несправедливість судового розгляду...