ЮрСюр


Гео и язык канала: Украина, Русский
Категория: Право


Думки роздратованого адвоката
Зв'язок: stanislav@kuniansky.com.ua

Связанные каналы

Гео и язык канала
Украина, Русский
Категория
Право
Статистика
Фильтр публикаций


Вбиральне право

У Львівському окружному адміністративному суді мав такий діалог з працівником апарату:

— Не підкажете, де в вас туалет?

(Пауза, уважний погляд) Як учасник процесу, ви маєте право скористатися нашим службовим туалетом. (Глибока пауза) Він не кращий за звичайний, але ви маєте таке право...

Ще ніколи відчуття власної привілейованості не розпалялося і не згасало в мені настільки швидко.


Еволюцію не спинити

Для судді-активіста (консеквенціаліста) тлумачення закону — це поїздка до наперед визначеного пункту призначення.

Сама ця подорож для судді — прикра формальність та гаяння часу, якщо мета здається йому правильною.

В останній статті писав про те, як Верховний Суд додає до закону слова, яких там немає.

Про це ж писав і тут, коли згадував позицію шановної судді ВС Яновської, яку можна звести до того, що нам, позитивістам і буквоїдам, «виграти справу на комах і тире вже не вийде».

Я наочно показував, як у практиці ВС «істотне порушення прав та свобод людини» перетворилося на «порушення фундаментальних прав та свобод людини». Або як «права та свободи людини, гарантовані Конституцією та законами» перетворилися на «конвенційні або конституційні права людини».

Проблема з суддівським активізмом полягає у тому, що з цієї стежки складно зійти.

В момент, коли суддя припиняє обмежувати себе задушливими і «поганими» формулюваннями закону, він руйнує сакральну стіну і починає керуватися виключно власним сумлінням і світосприйняттям. Це дещо суперечить ролі судді як виконувача обов'язків неупереджених і фахових вуст закону.

І от нещодавно «еволюція змагальності» взяла нову висоту. ВС у складі суддів Стефанів, Антонюк і Яновської вказав:
... не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час кримінального провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів, і не будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання його недопустимим.

Тобто для того, аби суд почав опікуватися порушенням процесу, йому треба було спочатку угледіти фундаментальність прав, які були порушені. Але тепер навіть цього замало, оскільки не усі навіть фундаментальні права є такими вже й важливими, щоб вони руйнували всю справу.

Звісно ж, ВС не уточнює, а як саме суди мають встановлювати градус «фундаментальності» порушених прав і ступінь «формальності» недотримання вимог закону.

З якого моменту «прості» права трансформуються у «фундаментальні», а «формальне» порушення закону перетворюється на «серйозне», схоже, знають лише судді-активісти.

Не втомлююся повторювати. Наскільки б сильно хтось не вірив у праведність досягнутого результату, це розмиває обов'язковість процесуальних норм.

Такий підхід спонукає сторону обвинувачення думати не про те, чи варто взагалі порушувати закон, а про те, наскільки серйозно можна його порушувати.

Віщую такі наступні витки еволюції змагальності:
— Необхідність дотримання гарантій справедливого судового розгляду не є абсолютною...

— Саме лише суттєве порушення фундаментальних прав і свобод людини не свідчить про несправедливість судового розгляду...

2k 2 43 4 45

По одёжке

У Росії помер голова їх верховного суду. Він був головою близько 34 років, якщо що.

Я почав гуглити його фотки і не міг збагнути, чому мені постійно видає добірки з якихось прокурорських заходів.

Хоча ні. Чекайте.

Це ж фотки з «пленарного заседания Совета судей РФ 23.05.2023».

І це не жарт, в них, схоже, дійсно така форма. Наскільки розумію, мантія там — вбрання для судових засідань. А от поза залою, суддя має відчувати себе «сотрудником», «частью системы», «штабс-унтер-чиновникомъ», але в жодному разі не самостійною юридичною особистістю.

Саме так може виглядати кінцева зупинка у формуванні наполегливого і сумлінного колективу.

Всі як один. Від колективу не відбиваються. До прохань керівництва ставляться «с пониманием».

Ну а про наші суддівські обладунки вже писав, думка не змінилася. Нагрудний знак варто було б давно прибрати.


Last Week Tonight

Тим, у кого норм з англійською, варто переглянути випуск Джона Олівера про етику у Верховному Суді США.

Там здебільшого про суддю Клеренса Томаса, в якого є заможні друзі, які чомусь зацікавлені балувати його коштовними подарунками.

Спойлер — у кінці випуску ведучий офіційно пропонує судді Томасу піти у відставку в обмін на довічну виплату в мільйон доларів на рік та лакшері автобус в якості подарунку від Олівера особисто.

А ще переглянути це можна задля осягнення глибини, в якій засіла наша суб'єктивна журналістика.

Джон Олівер півгодини сидить за столом і розмовляє з глядачем. Розмова ілюструється слайдами і короткими відео.

Тема дуже серйозна, а погляди Олівера і його політична орієнтація зрозумілі. Але всі ці півгодини дивишся майже на одному диханні. І смієшся.

Чи бачив хтось Михайла Ткача, який посміхається? До повномасштабного вторгнення, зокрема?

Чи бачив хтось Дениса Бігуса, який розмовляє з глядачем без пафосу, зверхньості і напускної втоми?

Звичайно, це справа смаку. Але здається, що журналістика — це не про красиві кадри, де ти:
— Гуляєш Києвом і задумливо дивишся в далечінь.

— На лютому саспенсі їдеш на авто за чиїмось авто, під музику наче з саундтреку до якогось детективу з Нетфліксу.

— Сидиш в кафе за ноутбуком, дивишся в екран і зосереджено стучиш по клавіатурі, демонструючи ідеальні навички сліпого набору.

— Розкладаєш перед собою купу паперів і починаєш щось на них обводити маркером, складати схеми.

Чому інформування суспільства має відбуватися не так, щоб це було цікаво, а так, щоб журналіст виглядав героєм?

Чому так важливо створювати навколо своєї роботи ореол серйозності, непогрішності і повчальності?

Боже, бережи УТ-Торонто.


Два роки законності

У новому кабмінівському законопроекті щодо мобілізації є дуже цікавий момент.

Вперше з запровадження воєнного стану пропонується внести зміни до Закону «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».

Кабмін зможе обмежувати право громадянина на виїзд з України і встановлювати перелік документів для перетинання кордону.

А що ж трапилося? Навіщо це запроваджувати?

В нас же й без того все було законно, чи не так?

Вже майже як два роки обмеження конституційного права на виїзд з України успішно тримається на урядових актах, а не на законах чи рішеннях військового командування.

Але ж відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 8 Закону «Про правовий режим воєнного стану», обмежувати свободу пересування може лише військове командування, до якого Кабмін не належить.

Указ Президента про запровадження воєнного стану лише окреслює рамки обмежень прав громадян, а не безпосередньо їх обмежує. Ба більше, в Указі Президента Зеленського йдеться про те, що права можуть обмежуватися, а не обмежуються.

Виглядає так, що проект цього указу взагалі заздалегіть не готувався, адже його чи не повністю переписано з Указу Президента Порошенка 2018 року, який я так само критикував 6 років тому, з тих самих причин. Але все ж тоді обставини були, м'яко кажучи, іншими.

В судових процесах, де доводилося брати участь, прикордонники жодного разу не могли пояснити, яким саме законом або рішенням військового командування встановлено заборону на виїзд чоловіків з України.

Ще у 2022 році НАЗК видало ціле дослідження, в якому йшлося про невідповідність заборони чоловікам 18-60 років на виїзд за межі України положенням Конституції та законів України.

Писав про це дослідження і Верховний Суд, зазначаючи, про «недосконале нормативно-правове регулювання» цієї заборони. Однак, сам ВС у цих питаннях, схоже, поки керується «першочерговим пріорітетом публічного інтересу» (п. 87 постанови ВС від 17.08.2023).

Дірку в законі, звісно, залатати можна. А от як залатати серденько нашого духу верховенства права — невідомо.


Господа офицеры

Сына Гринкевича задержали при попытке выехать за границу.

Граница, видимо, пролегает в Одессе. Именно там, по словам Генпрокурора, была предпринята попытка «организации пересечения гос. границы».

Господи, какой же кайф, наслаждаться силой государевой.

Положить человека с голым торсом лицом в пол, руки за голову. Включить камеру и снимать его.

Только в такой позиции он может правильно ответить на вопросы украинского правоохранителя. Озвученные на чистом звеняще-властном русском «Фамилия-имя-отчество? Дата рождения?».

Самим быть в бронежилетах, балаклавах, капюшонах, с максимально оперативным видом властно возвышаться впритык к распластанному по полу «преступнику».

Потом поднять его, надеть наручники, но все равно оставить с голым торсом.

А затем выставить эти фотки и видео в интернет, с издевательски-формальным заблюриванием лиц, но при этом прямо озвучив имя задержанного.

С большим опозданием, но поздравляю всех с годовщиной Революции Достоинства.

Для тех, кто думает, что такое возможно только во время военного положения, см. Немного о достоинстве


Двостороння партнерскість

Вчора мені дивом вдалося втриматися і не псувати свято підписання безпрецедентної безпекової Угоди зі Сполученим Королівством.

Але прем'єр Денис Шмигаль просто змушує:
«Дуже важливо, що це справедлива угода і вона двостороння, партнерська. (...)
І не лише Велика Британія має протягом 24 годин зреагувати, якщо відбудеться агресія проти України, Україна також буде захищати свого союзника і партнера протягом 24 годин, реагувати в той або інший спосіб для підтримки Великої Британії у разі, якщо Росія захоче атакувати нашого друга, партнера і союзника.
»

Ну добре. За традицією, відкриваємо першоджерело, пункти 2, 3 Частини VIII Угоди:
2. У разі збройного нападу Росії на Україну, на запит будь-якого з Учасників Учасники проведуть консультації протягом 24 годин для визначення заходів, необхідних для протидії або стримування агресії.

3. Сполучене Королівство зобов'язується, що за таких обставин, діючи відповідно до своїх правових та конституційних вимог, надасть Україні швидку та сталу допомогу у сфері безпеки, сучасну військову техніку в усіх необхідних сферах, а також економічну допомогу; накладе на Росію економічні та інші обтяження; консультуватиметься з Україною щодо її потреб, коли вона здійснює своє право на самооборону, закріплене у статті 51 Статуту ООН.

Тобто про сценарій нападу Росії на Сполучене Королівство в Угоді ані слова.

Звісно, в історії України ще не було випадків, коли б керівництво сказало неправду. Тому вірю, що це прикре непорозуміння.

Не може ж бути такого, щоб голова уряду не брав участі в підготовці цієї Угоди. Або принаймні не ознайомився з її змістом, перш ніж робити заяви, які спростовуються за 15 секунд.

Взагалі мені важко позбутися деякого скептицизму щодо міжнародних документів, які не підлягають ратифікації.

І в яких підписанти здебільшого «підтверджують свою відданість/прихильність», «визнають», «розроблятимуть заходи».

І де найважливіше зобов'язання сформульовано із застереженням про необхідність дотримання внутрішньобританських «правових та конституційних вимог» під час надання нам військової техніки.

Ну і великий привіт спеціалістам, які досі плутають поняття «термін» і «строк» у документах такого рівня.

2.1k 0 21 11 64

Спікерські вправи

Що мене надихає, так це чиновницькі пояснення того, чому вони завжди все роблять правильно.

Зазвичай це дуже впевнена категоричність, з домішком повчань. Чиновник не може помилятися. Це інші — тупі і не розуміють всієї глибини проблеми.

Але найцікавіше, що такі пояснення часто спрацьовують. Тому що 99% їх адресатів ніколи не полізе хоча б поверхнево перевірити фактаж.

От сьогодні спікер парламенту Руслан Стефанчук видав журналістам справжнє докторсько-юридичне обґрунтування того, чому він закрив засідання Ради, замість того, аби поставити на голосування питання про відкликання Мар'яни Безуглої з посади заступника голови Комітету з питань нацбезпеки.

Далі без коментарів.

1. Доктор юридичних наук Стефанчук: «Порядок денний кожного пленарного засідання формує погоджувальна рада. Колективно. Представниками кожної фракції»

Ч. 1 ст. 25 Регламенту ВР: Порядок денний пленарних засідань Верховної Ради на кожний день пленарного тижня готується Апаратом Верховної Ради на підставі затвердженого розкладу пленарних засідань сесії Верховної Ради...

2. Професор Стефанчук: «Голова Верховної Ради України не бере участі в цих голосуваннях»

Ч. 2 ст. 73 Регламенту ВР: До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України, (...) з правом ухвального голосу

3. Академік Національної академії правових наук Стефанчук: «Тому коли на погоджувальній раді буде ухвалено рішення внести це або будь-яке інше питання до порядку денного, його буде винесено на розгляд. Тільки так»

Ч. 4 ст. 7 закону «Про комітети ВРУ», ч. 2 ст. 83 Регламенту ВР: (...) Пропозиція про відкликання (...) може бути внесена Головою Верховної Ради України або відповідним комітетом. Рішення щодо включення до порядку денного (...) пропозиції про відкликання (...) заступника голови та секретаря комітету зі своїх посад приймається на наступному пленарному засіданні Верховної Ради після дня внесення такої пропозиції.


Кохання, зізнання і розрахунок

Прикордонна служба повідомляє товаришам-трудящим, про ганебний випадок на пункті пропуску «Краківець».

На кордоні з Польщею прикордонники викрили 57-річну жительку Черкаської області, яка сприяла чоловіку призовного віку незаконно виїхати за кордон. Для реалізації незаконного трансферу жінка та 44-річний хмельничанин уклали шлюб.

Молодята прямували до сусідньої країни через пункт пропуску «Краківець». ... В ході додаткової перевірки оперативні співробітники Львівського загону встановили, що горе-наречені уклали шлюб, аби чоловік міг виїхати за кордон .... Надалі новоспечена сім’я все ж таки зізналась, що їх шлюб було украдено за розрахунком.


Як добре, що оперативні співробітники в ході «додаткової перевірки» змогли відчути, що між горе-молодятами немає іскри кохання. І так переконливо відчули, що ті молодята самі зізнались у «шлюбі за розрахунком».

І чхати, що відповідно до ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу, фіктивний шлюб визнається недійсним лише за рішенням суду.

Взагалі, новина — просто чиновницьке smm-бінго:
1. Радянський стиль подачі, з присмаком засідання товариського суду.

2. Принизливі і «дотепні» кліше накшталт «горе-наречені» чи «новоспечена сім’я».

3. Обов'язкове правове невігластво — «шлюб за розрахунком», замість «фіктивний шлюб».

4. Публікація фотографій «злочинців» та їх документів, з дуже слабеньким замазуванням облич і персональних даних.

Ну і, зрештою, зізнання, як «царица доказательств».

2k 0 28 3 89

2023

Я не можу пригадати жодної дійсно позитивної юридичної новини за це рік.

Адвокатура продовжує бути монолітною і континуїтетною.

Прокурори доволі мерзенно святкують професійне свято і за ту зухвалість нікому нічого не прилітає.

Судова система здебільшого тремтить перед керівництвом і не виявляє ініціативи у здобутті власної суб'єктності.

Правоохоронці продовжують робити, що хочуть, хвалять самі себе, і вимагають ще більше повноважень.

Чиновництво втрачає зв'язок з реальністю, відкрито зневажає закон, та ще й каже про «чітке дотримання законодавства».

* * *

Цього року ЮрСюру виповнилося п'ять років.

За цей час я не видалив жодного посту.

Примудрився жодного разу суттєво не сісти в калюжу, щоб потім вибачатися.

Ніколи ні з ким не узгоджував жодного тексту, крім випадків, коли йшлося про клієнтські справи.

Тут було і буде саме лише авторське душніння. Дякую, що читаєте.

Вітчизняному ж юрсюру виповнилося набагато більше 5-ти років.

Бажаю всім нам дожити до тих часів, коли фраза «ви можете оскаржити це рішення до суду» не буде сприйматися як ввічлива форма прокльону.


Фаховість і гідність

Суддя Верховного Суду Іван Міщенко звернув увагу на стиль рішення Верховного Суду Колорадо, яким Дональда Трампа виключено з бюлетеня президентський праймеріз.

Важливо, що у зацитованому фрагменті судді фактично заперечують консеквенціалізм, як спосіб тлумачення правових норм. Вони прямо написали про важливість застосування закону, без озирання на реакцію суспільства.

Що ж стосується «людсько-фахового» стилю рішень американських суддів, то він зустрічається не лише у таких резонансних історичних справах.

Раджу подивитися матеріали однієї справи Окружного суду західного округу штату Теннессі.

Відповідач поскаржився, що позивач порушив локальні правила суду, коли написав один з документів не подвійним, а більш щільним міжрядковим інтервалом. Мовляв, через таке шахрайство, позивач зміг втулити 27 рядків на сторінці замість «законних» 23-х.

Суддя терпляче вивчила близько 60-ти сторінок наданих сторонами матеріалів щодо терміну «міжрядковий інтервал». Так само як і фотографії документів із дбайливою прикладеною до них лінієчкою, для наочності відстані між рядками.

І відмовила відповідачу у клопотанні, завершивши таким:
... останнє, що потрібно будь-якій стороні — це більша кількість слів на сторінці. Довжина аргументу не є гарантією його успіху, і дійсно може призвести до більшої плутанини, ніж до ясності. ... сторонам рекомендується витрачати свій дорогоцінний час, зосереджуючись на суті справи, а не на з'ясуванні того, скільки іноді непотрібних слів може поміститися на сторінці.

Насправді, дванадцять сторінок тексту від позивача, два пояснення та численні інші докази, подані на противагу цьому клопотанню, хоч і є цікавими, але демонструють схильність обох сторін до перегибів.


Професійні пакунки

«Українська правда» вразила сюжетом про нескінчений потік пакунків до будівлі Офісу Генпрокурора у день професійного свята.

А що ще можна очікувати від усіх цих незаконних свят?

Чи не для того вони й випрошені свого часу у влади, як для офіційного прикриття ярмарку марнославства, з відтінком підмаслювання чиновників і приводом «підтримувати зв'язки»?

Запрошую тих самих журналістів 15 грудня, в День працівників суду, завітати до будь-якого районного суду — постояти перед входом і побродити коридорами.

Професіоналам професійні свята не потрібні.

В тій самій Америці немає дня юриста, судді, адвоката, прокурора, державного виконавця тощо.

Їм якось вистачає формального Law Day, який присвячений праву як цінності, а не різним кастам юристів.

Можливо, саме тому складно уявити чергу пакунконесунів біля U.S. Department of Justice.


«Порошенко програв суд Зеленському»

— Чи дійсно генерал виграв у лотерею мільйон?
— Ну, не генерал, а майор. Не мільйон, а 100 тисяч. Не в лотерею, а в казино. І не виграв, а програв.


«Укрінформ» глибинно вивчив Постанову Великої Палати Верховного Суду у справі за позовом Петра Порошенка до Президента Зеленського про оприлюднення суспільно необхідної інформації.

Пише, що ВП ВС змінила рішення суду першої інстанції «лише» у мотивувальній частині, а в іншій частині негативне рішення було залишено без змін.

Я брав участь у цій справі як один з представників Петра Порошенка і навіть раніше записував ціле відео з цієї теми.

Так, свого часу Президент Зеленський в інтерв'ю сказав, що Віктор Медведчук «з терористами, сепаратистами торгував, заробляв разом з п'ятим президентом».

І що про це «було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки».

Ми просили суд, зокрема, зобов'язати Президента оприлюднити наявну в нього публічну інформацію від СБУ, розвідувальних органів України або будь-яких інших осіб щодо Петра Порошенка, на підставі якої Президент робив зазначені твердження.

Суд першої інстанції відмовив у позові, зокрема, через те, що це було сказано в інтерв'ю, що «не є виконанням саме публічно-владних управлінських функцій».

Велика Палата натомість, частково погодилася з нашими аргументами і фактично зазначила, що інтерв'ю посадовця вважається формою оприлюднення публічної інформації. А отже, на таку інформацію поширюються вимоги щодо її достовірності, точності та повноти.

Водночас ВП ВС зазначила:
У матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що згадана у прохальній частині адміністративного позову інформація є задокументованою. Відповідач не підтвердив таку її ознаку, а зі змісту його інтерв'ю неможливо встановити ні те, що вона була задокументованою, ні те, що респондент отримав її після обрання на пост Президента України. Тому на підставі оцінки наданих сторонами доказів неможливо виснувати, що слова відповідача «було багато різної інформації від Служби безпеки, розвідки» в інтерв'ю стосуються публічної інформації, тобто такої, яка є задокументованою й отримана відповідачем у зв'язку з виконанням його обов`язків чи знаходиться у його володінні як суб'єкта владних повноважень.

Якщо спростити, Велика Палата констатувала, що сторона Президента Зеленського просто не довела, що у нього дійсно є задокументована інформація про оце все «заробляння на війні».

А якщо чогось немає, то не можна зобов'язати це оприлюднити, про що ми власне й просили.

Така от поразка.


Поправки Лозового

Слідству завжди хтось заважає.

Повільні суди. Хитрі адвокати. І, авжеж, погані закони.

Хто ніколи не винен у проблемах досудового розслідування — це самі органи досудового розслідування.

От і зараз силова машина скаржиться на «поправки Лозового». Їх у цьому підтримують депутати, які внесли законопроект 10100.

Давід Арахамія, один з авторів законопроекту, сказав, що:
... цей законопроект скасовує ухвалені минулим скликанням так звані «правки Лозового», завдяки яким корупціонери продовжують уникати покарання і зараз. Все це завдяки тому, що чинний закон встановлює строки, в які правоохоронці мають вкластися, розслідуючи справу до повідомлення підозри. Суди ж потім просто закривають провадження, посилаючись на закінчення таких строків. (...)

Тобто сценарій, за яким правоохоронці мали б просто вкладатися у встановлені законом строки — не розглядається.

А тому, вочевидь, слід навіть не продовжити ці строки, а взагалі їх скасувати, аби не бентежити правоохоронців оцим виснажливим часовим пресингом.

Також показово, що через «просідання показників» саме у корупційних злочинах, нам пропонують змінити правила гри для одразу всіх інших злочинів.

Громадські активісти в особі Центру протидії корупції поширюють клікбейтний заголовок «Звіт Єврокомісії: Україна має скасувати “правки Лозового”».

Ну добре, відкриваємо відповідний Звіт, сторінки 31-32:
In the coming year, Ukraine should in particular:
(...)
→ revise the Criminal Procedure Code and the Criminal Code to enable higher efficiency and outcomes in high-level corruption cases, e.g. by preventing procedural delays, introducing reasonable time limits for pre-trial investigations,...


Але в перекладі цього уривку на сайті ЦПК частина про запровадження розумних строків досудових розслідувань чомусь не згадується.

Натомість у законопроекті 10100 розумні строки досудового розслідування не лише не запроваджуються, а фактично скасовуються. З КПК навіть хочуть викинути норму про те, що строк, що закінчився, поновленню не підлягає.

Пропонується також встановити для підозрюваного максимум у п'ять адвокатів не лише під час судового розгляду, але й у досудовому розслідуванні. Наче з цим зараз є якась системна проблема.

В ідеалі, завдання закону в цій частині — поставити сторону обвинувачення у максимально незручну і обтяжливу позицію. Створювати для неї той самий часовий і процедурний пресинг.

Робиться це не для того щоб «відпустити побільше корупціонерів». А тому, що в обвинувачення є набір дуже небезпечних інструментів, що обмежують права людини. І якось так виходить, що правоохоронці цими інструментами іноді дещо зловживають.

Усі ці скарги на «закони, що заважають» можна читати як «Дайте нам робити що вважаємо за потрібне, скільки вважатимемо необхідним, і без будь-яких негативних для нас наслідків».


Права рука

В сюжеті «Стоп Корупції» про суддю Господарського суду м. Києва Вадима Босого є цікавий момент, на який, звісно, ніхто уваги не зверне.

В судовому засіданні праворуч від судді сидить пані. Є відчуття, що ця пані суддею не є, і під час відправлення правосуддя поряд з суддею знаходитись не може.

Моє відчуття підкріплюється тим, що років 5 тому я був в судовому засіданні під головуванням судді Босого і пригадую, як поряд з ним так само сиділа невідома мені особа.

Особливо яскраво пригадую, як під час розгляду одного з моїх клопотань, ця особа мовчки відкрила перед суддею кодекс і тицнула пальцем в якусь статтю.

Можна скільки завгодно копирсатися у статках суддів. Дуже рідко там можна знайти щось оригінальне.

Поки ж можна лише мріяти, аби суспільство почала також хвилювати компетентність і процесуальна самостійність суддів.


№ 3836-VIII від 30.05.1975

Делегація з Верховного Суду Естонії відвідала наші Верховний Суд і Київський апеляційний.

В апеляційному суді іноземних колег, здається, пустили до святеє святих — зали, де на тлі прапорів України та Естонії гостей зустрів величезний УКАЗ Президії Верховної Ради Української РСР «Про утворення Київського міського суду та відділу юстиції виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих».

Показово, що попри тренд на дерадянизацію, хтось у Київському апеляційному суді так фетишизує власні установчі документи.

Це ж дуже важливо — бути заснованим одночасно з відділом юстиції виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих.

Виглядає так, що суду вкрай потрібно нести крізь роки оце нагадування про місце судів у радянській системі державного управління.

Добре хоч радянський герб не залишили.


Career assistant?

Прочитав міні-інтерв'ю «Мертвих юристів» з суддею Вищого анитикорупційного суду Маркіяном Галабалою. Говорили здебільшого про помічників суддів.

Одне із запитань стосувалося «кар'єрної» природи наших помічників суддів, про що я писав неодноразово (тут і отут).

Суддя Галабала:
На Заході є два поняття помічників – “temporary assistant” та “career assistant”. Так звані помічники на тимчасовій основі працюють з суддею десь до п’яти років, а кар’єрні можуть працювати протягом усього трудового шляху судді.

Звичайно, що наявність у помічника іншого професійного досвіду окрім досвіду помічника — це плюс. Думаю, що добре, коли помічники стають суддями. Але це має бути справжній помічник, а не той, який лише по булочки для судді в магазин ходив…


Так, у тій самій Америці є кар'єрні помічники — career law clerk. Але, по-перше, таких вакансій незрівнянно менше, ніж для тимчасових помічників. А, по-друге, вимоги там бувають такі, що зі студентської лави потрапити складно.

В нас ситуація шкереберть: помічник може залишатися на цій роботі, допоки він влаштовує суддю. Отже мета такого спеціаліста — влаштовувати суддю, допоки не набереться потрібний стаж.

Тобто все сконструйовано так, що помічництво — не старт кар'єри і навіть не її віха, а трамплін чи коротка стежка до суддівства.

Продовжую вважати цю конструкцію хибною, адже суддя — не середньовічний майстер, якого «вирощують» з підмайстра. Без тривалого досвіду роботи по інший бік юридичних барикад, майбутній суддя ризикує залишитися з дещо однобоким і викривленим професійним світоглядом.

Пересісти з приймальні судді одразу до суддівського кабінету — занадто короткий, спокусливий і легкий шлях.


Божественна комунікація

Міноборони:
— Ми не коментуємо чутки.

Міноборони у наступному абзаці:
коментує чутки


Фаріон, Лубінець і закон

Омбудсмен Дмитро Лубінець звернувся до СБУ у зв’язку із тим, що пані Фаріон опублікувала скріншот листа з персональними даними студента з Криму. Хлопця росіяни потім знайшли і змусили вибачатися на камеру.

До пані Фаріон питань немає — нічого нового цей ганебний вчинок до її образу не додав.

А от до Уповноваженого з прав людини питання є.

По-перше, він написав, що пані Фаріон «з одного боку вчиняла кримінальний злочин, з іншого боку, підіграла окупантам».

Відрадно, що наш омбудсмен не соромиться і по-народному відкидає усі ці набридлі презумпції невинуватості. Нащо той ваш суд з його нудним процесом, коли і так все зрозуміло.

Ще відрадніше від того, що омбудсмен не соромиться вживати словосполучення «кримінальний злочин». Це підкреслює його сміливість, адже за таке на першому курсі юрфаку можуть жбурнути підручником з теорії права.

По-друге, дуже показовими є акценти, з якими пан Лубінець зтригерився на вчинки Ірини Дмитрівни.

Мовляв, вона посміла «в умовах воєнного стану розголосити персональні дані хлопця».

Але незаконне поширення конфіденційної інформації про особу жодним чином не залежить від наявності чи відсутності воєнного стану.

І взагалі, що в нас трапилося із старим-добрим конституційний правом на таємницю листування?

У тг-каналі пані Фаріон викладено безліч скрінів листів. Деякі з них містять імена авторів і навіть їх фотографії.

Хіба в нас значущість прав на приватне життя і на таємницю листування якось залежить від наслідків їх порушення?

Якби окупаційні органи нікого б не мордували, то можна б було не засуджувати публікацію особистої переписки?

Можливо, якщо б наші уповноважені з прав людини трохи більше займалися правами людини, і трохи менше — реакційним пропрацюванням порядку денного, такого сорому було б менше.


Куточок душних чіплянь

Мінцифри оголосило про нову послугу:
Батьки зможуть у декілька кліків отримати тимчасовий дозвіл на виїзд дитини за кордон у Дії. (...)
Уявіть, не треба буде носитися по всій квартирі, щоб знайти той чи той документ, знаходити вільний час в обох батьків, щоб фізично оформити дозвіл.
Зовсім скоро достатньо буде обом батькам завантажити Дію й одному з них надати згоду через застосунок.

Поїхали:
1. «У декілька кліків». Мова про застосунок у смартфоні, а не сайт. Там не клікають, а торкаються/тапають.

2. «Тимчасовий дозвіл на виїзд дитини». Немає в нас таких дозволів, є заяви-згоди.

3. «Не треба буде носитися по всій квартирі». Не «по квартирі», а «квартирою».

4. «Щоб знайти той чи той документ». Кепські справи, якщо вам треба носитися квартирою щоб знайти аж цілий паспорт, ІПН та свідоцтво про народження дитини. Більше нічого не треба.

5. «Знаходити вільний час в обох батьків». Заяву-згоду підписує лише один з батьків, присутність другого ніколи не була обов'язковою.

6. Зараз, під час воєнного стану, жодних згод другого з батьків взагалі не вимагається. А тому було б правильним вказати, що це послуга на майбутнє і зараз вона ні на що не впливатиме.

Така от якість комунікації і глибинне розуміння процесів, що реформуються.

Вибач, Мінцифро, але в нас старі рахунки: ти вже третій рік не виправляєш пошук «по назві» на пошук «за назвою».

Показано 20 последних публикаций.