⏳Про переваги й недоліки тайм-трекінгуУже кілька років я детально відстежую, скільки часу у мене йде на кожне робоче завдання і скільки часу я витрачаю на роботу щодня.
Виглядає це як
ексель-табличка, у якій на кожен тиждень року відведений окремий аркуш. В аркуші біля 30 рядків на різні проєкти і завдання, якими я займаюся, і 7 колонок на кожен день тижня.
Перед початком кожного тижня я планую загальні завдання і прикидаю, скільки часу на що піде. Потім протягом кожного дня регулярно записую, скільки часу на що пішло. Оцінюю з точністю до 15 хвилин, але заповнюю рідше. (Потрібно лише поставити цифру у відповідному рядку відповідної колонки, тому це не займає багато часу. Щоб згадати, коли над чим працював, можна поглянути в календар або історію браузера).
Важливо, що враховується лише реальна робота, а не фізичне перебування в офісі чи сидіння за комп’ютером.
Формула підраховує, скільки часу я загалом пропрацював за день і скільки часу витратив на кожне завдання за тиждень. Наприклад, минулого четверга я працював 9 годин загалом, а у другий тиждень січня — 55 годин. На дописування
цієї статті (на основі транскрипту інтерв'ю і плану, які в мене вже були раніше) пішло 2,5 години, а на написання допису, який ви зараз читаєте — 45 хвилин.
Велика перевага такого підходу — це зробило мене більш організованим і допомагає менше прокрастинувати. Якщо я просиджу дві години перед комп’ютером, але половину з цього часу буду скролити у твіттері, у робочий час буде зарахована лише одна година. Тому
short-term temptation посидіти в соцмережах заміняється на
short-term incentive поставити собі красивішу цифру в табличку :)
Інша перевага — починаєш реалістичніше оцінювати, скільки часу йде на яке завдання. При плануванні ми часто переоцінюємо свої сили і недооцінюємо, скільки часу потрібно на які справи; у підсумку робочий імейл, на який виділив собі 10 хвилин, займає півгодини. Якщо відстежувати і занотовувати, скільки часу йде на яке завдання, з часом починаєш планувати свою роботу реалістичніше.
Додатковий бонус — краще розумієш ціну свого часу: як фінансову, так і метафоричну.
Звичайно, тут є й
обмеження. Якщо фокусуватися на відстеженні робочого часу, можна забути про те, що деколи треба попрацювати не довше, а розумніше — а деколи треба загалом відпочити. Тому в роботі намагаюся балансувати тайм-трекінг з іншими особистими метриками, які складніше підрахувати. Поза роботою — залишати неструктурований час, «продуктивність» якого ніяк не вимірюється.
Зображення: DALL·E 3 / ChatGPT