«Околиці Торецька. Піхота, що боронить місто в умовах, в яких не воювала жодна армія світу в жодні часи.
Щоб дістатись сюди, разом із підрозділом 1004 у складі 28 бригади ми рушаємо єдиною дорогою, вздовж якої тягнуться кілометри напівпрозорих ниточок. Це - оптоволокно, яке ворог використовує для керування фпв дронами. Їх не можливо заглушити ребами, хіба що збити кулею, якщо встигнеш і влучиш. Ми проскакуємо і вивантажуємось на точці в момент, як позаду нас вибухає один з таких дронів.
Далі - біг руїнами, які колись були чиїмось життям, а зараз під ногами і навколо - лише смерть. Та й над головою не стихають ці кляті фпв і в якийсь момент я розумію, що вже сприймаю цей звук в фоновому режимі та не реагую на нього. У хлопців так само. Ти просто втомлюєшся постійно боятись.
- Війна - це фарт. А смерть - це доля, з посмішкою каже мені один з хлопців.
Війна змінилась та еволюціонувала. В порівнянні з 2022 роком - вже не зустріти довжелезних ліній окопів, бо їх просто неможливо вирити. Піхота тримається малими групами в тісних ямках, адже це єдине що можна викопати в умовах не стихаючих обстрілів та полюючих дронів.
З хорошого - росіяни виснажені не менше. Зі слів військових - артилерії стало менше, а от саморобних скидів - в рази більше. На інтенсивність боїв це не те, щоб сильно впливало, напрямок штурмують щодня по кілька разів, але це є доволі важливим показником.
Торецьк зруйновано вщент. Міста більше не існує. На другий день руїни накриває снігом. Я думаю про воїнів, що стоять там, вдивляюсь в їх обличчя, щоб назавжди відбити в памʼяті. Один з них каже:
- Найбільша нагорода на цій війні - вижити. Хоча б заради тих, хто вже віддав своє життя.
Вижити. Вистояти. Не впасти і не опустити руки. Це вже не просто слова, це обовʼязок. Після всіх цих болісних втрат. Після всього болю, що ми вже витримали, не зламавшись.»
Джерело: Костянтин Ліберов
📲 Підписуйся на 28 ОМБр в
Instagram |
X [Twitter] |
Facebook |
TikTok |
YouTube ➕
Наші вакансії