Я міг померти в горах, але цього не сталося.
В 2015 році я працював гідом на Кіліманджаро в Танзанії: то був період довгої реабілітації після травм війни. ⚔️
Я покинув Україну аби знов навчитись засинати та не лякатись новорічних салютів.
В Танзанії одразу потрапив працювати гірським гідом до моїх друзів в місцеву туристичну компанію. Але під час першого ж сходження я ледь не помер...
Моє перше сходження було у складі експедиції від Red Bull та National Geographic.
В той рік відомий на весь світ бейс джампер (парашутист) Валерій Розов мав першим в історії зробити стрибок з вершини вулкана Кібо масива Кіліманджаро. В цій експедіції я мав бути лідером групи супроводження, яка складалась з місцевих гідів та портерів.
За деякий час до цієї експедиції я проходив обстеження у військовому шпиталі після контузії та травми голови. Лікар, який обстежив мене, заборонив підніматись в гори, тому що він не міг передбачити моє самопочуття на висоті. Але спробуйте сказати 22 річному хлопцю, який все життя мріяв потрапити в команду Red Bull та має немалий високогірний досвід сходжень, що йому заборонено йти в гори. Впевнений, ви не зможете його втримати вдома 😆
Я приховував лікарський висновок та погодився супровождувати цю експедицію.
Висотний штурмовий табір знаходиться на висоті близько 5,000 метрів. В цьому таборі треба було провести 6 годин та опівночі вийти на штурм найвищої гори Африки. Всі прокинулись та почали неспішно готуватись до штурму, збирати речі та снідати. Лише за деякий час хтось з гідів помітив, що мене немає серед членів експедиції.
Вночі, через висотну хворобу та мою травму, почався набряк мозку. Це остання стадія висотної хвороби, що призводить до смерті. Нажаль, я знаю багато випадків, коли альпіністів з симптомами набряку мозку не встигали врятувати. Мені пощастило трохи більше: в групі був досвідчений лікар-альпініст, який дав команду спускати мене вниз якомога швидше.
Людина з гірською хворобою, яку спускають вниз, нагадує пияку, який дуже швидко проходить всі стадії сп'яніння, але у зворотньому напрямку. З кожним метром висоти мені ставало все краще: спочатку розплющив очі, потім почав ворушити головую та руками, трохи пізніше починається ейфорія.
Відчуття ейфорії може бути дуже небезпечним. Тобі здається, що ти знов народився, або ж помер навпаки і відпочиваєш під пальмовими листями. Тобі не хочеться ворушитись, тобі дуже добре і ти благаєш залишити тебе тут під камінням трохи відпочити...
Я вижив.
Після того сходженя я ступав на вершину Кілімандажаро з клієнтами ще 5 разів. Але я назавжди вивчив для себе урок: "Гори стоять вже тисячі років і будуть стояти тут і надалі. А твоє життя одне, тому не бійся не дійти до вершини, розвернутись вниз та повернутись потім ще раз."
Мій героїчний порятунок потрапив в тізер фільму від Red Bull. Подивись, я там кумедний ☺️
В 2015 році я працював гідом на Кіліманджаро в Танзанії: то був період довгої реабілітації після травм війни. ⚔️
Я покинув Україну аби знов навчитись засинати та не лякатись новорічних салютів.
В Танзанії одразу потрапив працювати гірським гідом до моїх друзів в місцеву туристичну компанію. Але під час першого ж сходження я ледь не помер...
Моє перше сходження було у складі експедиції від Red Bull та National Geographic.
В той рік відомий на весь світ бейс джампер (парашутист) Валерій Розов мав першим в історії зробити стрибок з вершини вулкана Кібо масива Кіліманджаро. В цій експедіції я мав бути лідером групи супроводження, яка складалась з місцевих гідів та портерів.
За деякий час до цієї експедиції я проходив обстеження у військовому шпиталі після контузії та травми голови. Лікар, який обстежив мене, заборонив підніматись в гори, тому що він не міг передбачити моє самопочуття на висоті. Але спробуйте сказати 22 річному хлопцю, який все життя мріяв потрапити в команду Red Bull та має немалий високогірний досвід сходжень, що йому заборонено йти в гори. Впевнений, ви не зможете його втримати вдома 😆
Я приховував лікарський висновок та погодився супровождувати цю експедицію.
Висотний штурмовий табір знаходиться на висоті близько 5,000 метрів. В цьому таборі треба було провести 6 годин та опівночі вийти на штурм найвищої гори Африки. Всі прокинулись та почали неспішно готуватись до штурму, збирати речі та снідати. Лише за деякий час хтось з гідів помітив, що мене немає серед членів експедиції.
Вночі, через висотну хворобу та мою травму, почався набряк мозку. Це остання стадія висотної хвороби, що призводить до смерті. Нажаль, я знаю багато випадків, коли альпіністів з симптомами набряку мозку не встигали врятувати. Мені пощастило трохи більше: в групі був досвідчений лікар-альпініст, який дав команду спускати мене вниз якомога швидше.
Людина з гірською хворобою, яку спускають вниз, нагадує пияку, який дуже швидко проходить всі стадії сп'яніння, але у зворотньому напрямку. З кожним метром висоти мені ставало все краще: спочатку розплющив очі, потім почав ворушити головую та руками, трохи пізніше починається ейфорія.
Відчуття ейфорії може бути дуже небезпечним. Тобі здається, що ти знов народився, або ж помер навпаки і відпочиваєш під пальмовими листями. Тобі не хочеться ворушитись, тобі дуже добре і ти благаєш залишити тебе тут під камінням трохи відпочити...
Я вижив.
Після того сходженя я ступав на вершину Кілімандажаро з клієнтами ще 5 разів. Але я назавжди вивчив для себе урок: "Гори стоять вже тисячі років і будуть стояти тут і надалі. А твоє життя одне, тому не бійся не дійти до вершини, розвернутись вниз та повернутись потім ще раз."
Мій героїчний порятунок потрапив в тізер фільму від Red Bull. Подивись, я там кумедний ☺️