Сучасний світ тоне в інфантильності, слабкості та страху перед відповідальністю. Покоління, яке мало б бути найсильнішим, найсвідомішим, найвільнішим, перетворилося на натовп дорослих дітей, які не вміють долати труднощі, будувати щось більше, ніж власне его.📢 «Живи для себе!»
📢 «Йди за своїми бажаннями!»
📢 «Якщо не подобається – кидай!»
Ці гасла звучать красиво, поки за ними не ховається втеча від відповідальності. Поки «не хочу» не замінює «мушу». Поки будь-який дискомфорт не стає «травмою», а зусилля працювати над собою – «насильством».
🔺 Токсичні люди? – Всюди!
🔺 Маніпулятори? – Оточують!
🔺 Відповідальність за свої рішення? – Ні, дякую, краще звинуватити батьків, державу, партнера, начальника, важке дитинство… кого завгодно, тільки не себе.
🙃 Найіронічніше?
Ті, хто голосніше за всіх кричать «ніхто нікому нічого не винен», самі вимагають безумовного прийняття, любові, підтримки, розуміння та обслуговування своїх потреб. А якщо ні – ти токсик і аб’юзер.
⚠️ Культ інфантильності та псевдотравматизації
Всі лікують внутрішню дитину, але ніхто не хоче вирости. Бо дорослість – це про рішення, відповідальність, баланс між хочу і мушу.
А що роблять інфантильні люди? Вони просто біжать – від складнощів, від роботи над собою, від стосунків, від будь-якого вибору, де є ризик провалу та відповідальності.
😡 Зрілість оголошена «аб’юзом».
😡 Труднощі – злом.
😡 Дискомфорт – насильством.
Люди не розуміють головного: Свобода – це не вседозволеність.
Свобода починається там, де ти добровільно береш відповідальність за своє життя, а не очікуєш, що тобі хтось дасть все на блюдечку.
✅ Хочеш жити в кайф? Створюй цей кайф сам.
✅ Хочеш бути вільним? Приймай реальність та працюй над нею.
✅ Не шукай винних. Не чекай рятівника. Не топай ніжкою «дай». Бери і роби.
💡 Дорослість – це баланс між «хочу» і «мушу».
Відповідальність – це здатність будувати, а не руйнувати.
І поки суспільство не зрозуміє цього, воно залишиться натовпом травмованих дітей, які чекають, що їх врятують від самих себе.
Взято у Марії Бондаренко ❤️
