роздуми про інфантильність. Колись би писала про це допис. зараз в мене є телеграм)Останнім часом почала помічати за собою інфантильну поведінку.
До прикладу, коли визначила сильні сторони, то зрозуміла, що хочу користуватися усіма іншими сторонами. Усіма, крім тих сильних.
Або коли маю задачку і знаю, що з нею найкраще справлюся, бо розумію від А до Я. То одразу виникає бажання, щоб хтось інший це зробив. Лише не я. Я візьму нові та невідомі задачі.
Спочатку думала, що це тому що
люблю нове та незвідане. У школі погано знала математику, а добре — літературу. І пішла навчатися в фізико-математичний.
Ще думала, що можливо
не приймаю ці сильні сторони і, можливо, мені інше подобається. Можливо, я випадково затренувала ці сторони.
Ще думала, що
просто набридання бути в одному амплуа.
Загалом. Чому те, що найкраще вмію і найкраще виходить… я не хочу робити?
Почала гуглити. Перша стаття про
інфантильність підказала, що можу бути виснаженою. Стрес і велика кількість обовʼязків. Це виснажило, далі важко справлятися з тим самим стресом і можливе відчуття, що перевантажена дорослими обов’язками.
Тоді вмикається: я нічого не вмію (хоча вмію).
Просто цікава теми з якою вже можна йти до психолога.
Помічали за собою схожу поведінку? Що впливало на це?