Українська баталістика й історії про дві битви.
«Битва під Оршею» стала поразкою війська московського князя Василія ІІІ, який в 1512 році сам і пішов війною проти Великого князівства Литовського, де битву проти царя очолив Костянтин Острозький. Князь Острозький створив нову тактику, що передбачала взаємодію кінноти та піхоти, а також використання маневру швидкого фальш-наступу на військо ворога, а тоді різкого відступу, що передбачав заманювання ворога у заздалегідь приготовану артилерійську пастку, де перед цим князь розмістив гармати вздовж лінії відступу. У неї ж московити і потрапили і це повністю дезорганізувало військо ворога. Уже після цього Острозький почав справжній наступ, а московити почали хаотичний відступ, що призвів до величезних втрат живої сили. Битва стала не лише військовою, а й політичною перемогою, оскільки після поразки імператор Священної Римської імперії Максиміліан І відмовився від союзу з московським князем.
«Битва під Дорогочином»Дивно, інформацію про цю битву знайти важко, про неї мало згадують, втім про неї нас інформує Галицько-Волинський літопис. Саме звідти слова Данила Галицького, якими він описує своїх противників, і це дає краще розуміння — кого ж виграв король. А ось і ці рядки:
«Коли ж настала весна, рушили вони удвох на Ятвягів. І прийшли вони до Берестія, але ріки наводнилися, і не змогли вони йти на Ятвягів. Данило сказав:
«Не гоже є держати отчину нашу крижевникам-темпличам, тобто соломоничам» . І пішли вони на них із великою силою, узяли город [Дорогичин] місяця березня, і старійшину їх Бруна схопили, і воїв захопили, і вернулися обидва у Володимир».Тут згадано про «крижевників», «темпличів», «соломоничів», але треба розібратися детальніше, чому взагалі відбулася ця битва у 1238 році, у якій Данило Галицький переміг лицарів Тевтонського ордену, на чолі із магістром Бруно.
Варто почати з того, що волинське місто Дорогочин на той час було перетином важливих торгівельних шляхів — між Європою, Балтійськими і Чорноморськими регіонами. Отже, це перша причина, місто було стратегічно важливим. Друге — це головна ціль «крижевників-темпличів» — заснування власної держави на територіях захоплених держав, саме Дорогожич і навколишній простір чітко підходив. Отже, «крижевники-темпличі» — це Добжинський орден, із яким воював король Данило, а орден був відгалуженням від Тамплієрів, які і є «темпличами».
Щодо перебігу бою — то почався він з інформаційної атаки, оскільки спершу Данило та його брат повідомили, що мають йти на ятвягів. Насправді ж, організували блискавичний штурм укріпленого міста, підвівши до нього піхоту («пішців»), яких хрестоносці вважали не дуже вмілими бійцями, оскільки самі воювали на конях. «Крижевники», не вагаючись, вирішили піти наступом на цюпіхоту, яку натомість прикривали лучники та власна кіннота, тому лицарі спершу потрапили під стіну стріл, після якої на них вже рушили вершники. Хрестоносці почали тікати в бік міста, а військо ж Данила слідувало за ними, таким чином потрапивши у місто і захопивши його. Отже, саме так у битві під Дорогочином король Данило Галицький переміг Тамплієрів. Ця битва менш популярна за історії поразок, ми рідко згадуємо перемоги, але вони були, є і будуть.