До ейфорії кохати
Бо хто кохає по-справжньому,
Кохає, немов весь світ,
В душі все так прекрасно,
В душі бузковий цвіт.
Бо тільки погляд твій легкий,
Безмежно-ніжний закохає,
І шлях по долі не легкий,
Кохання тілу полегшає.
В твоїх очах тонули кораблі,
Кохались пристрасно амури,
Серця все бились у вікні,
А ти лиш будувала кругом себе мури.
Кохання — це немов війна,
Що розпочати надто легко,
Та завершити — це біда,
Коли почалася вже вона.
Бо тільки твої очі-книги таємниць,
Безмежних мрій, надій, та доброти.
Належиш ти до ряду жриць.
Душа твоя — відтінок краси.
Лише частинка цього світу,
Здавалось так дрібна,
Та в серці ти замінила весь світ,
І вже, здається, в морі тонуть небеса.
Лише з тобою, серце, хоче танцювати,
І битись гучно, мозок наскрізь вражати,
Лише з тобою, нові мрії, в думах будувати,
З тобою пристрасно, до ейфорії кохати.
Тарас ТМ
@poetrytm22
