Офісний тріп
Ловіть новий допис з серіалу про зону дискомфорту.
Обмовлюсь: коли я говорю «офісна креветка» – я не ображаю і не роздуваю своє его. Я розумію, як це бути креветкою і пишу зі всією відповідальністю.
Майже всі офісні креветки живуть у потужнішому, але практично несвідомому стресі.
Вони схожі на кішку в дикому затупі, яку посадили на кактус та обвели крейдою довкола. Всередині цього кола кішка п’є пивас по п’ятницях, репостить меми про понеділок та начальника, обирає «все включено» в Турції, страждає, але з кактуса не вилазить. Тому що це крейдове коло довкола здається мордорською стіною.
Можна по різному опинитися в такій ситуації…
Знаючи, що на роботі можна заробити швидше та точно надійніше, аніж в бізнесі (це правда) – спокійно піти на роботу. Залежить від людини, але для когось це буде найтемніший час у житті.
Є доволі м’які робочі місця, є більш традиційні: обід за розпорядком, пильна увага начальника, скрипти продаж, лапша на вуха, вискакування зі стулу з натягнутої либою при появі клієнта та інша йухня.
В конвульсивних спробах ще тренуватися тілом паралельно, вичерпуються всі бичі запаси фізичної та психічної енергії, які залишились з розслаблених часів – і салати з майонезом.
В такому стані, навіть смикатись в сторону бізнесу за якимось там хитрожопими схемами «Садовод» немає ні сил, ні запалу. Думки про те, що потрібно їхати декілька годин на ринок у вихідні, ааааа, вихіднііі-і.
Протриматись місяць, після чого психіка скаже «Дякую, достатньо» і захворіти. А на третій день лікарняної, з пачкою пілюль думати про вихід на роботу.
Якщо коротко – про прогул.
Знайти нову роботу, можливо з іншими «хіпстерськими» умовами. І, можливо, буде здаватися, що це вже не «кішка на кактусі», але це просто трансформація, яка не допоможе вибратись.
Я пропав останнім часом тож будемо виправляти це. Завтра продовжу про «хіпстерські» офіси та енергію на квантовий стрибок у вихід до стратосфери
#зонаДискомфорту
#серіалСловами
_
Ловіть новий допис з серіалу про зону дискомфорту.
Обмовлюсь: коли я говорю «офісна креветка» – я не ображаю і не роздуваю своє его. Я розумію, як це бути креветкою і пишу зі всією відповідальністю.
Майже всі офісні креветки живуть у потужнішому, але практично несвідомому стресі.
Вони схожі на кішку в дикому затупі, яку посадили на кактус та обвели крейдою довкола. Всередині цього кола кішка п’є пивас по п’ятницях, репостить меми про понеділок та начальника, обирає «все включено» в Турції, страждає, але з кактуса не вилазить. Тому що це крейдове коло довкола здається мордорською стіною.
Можна по різному опинитися в такій ситуації…
Знаючи, що на роботі можна заробити швидше та точно надійніше, аніж в бізнесі (це правда) – спокійно піти на роботу. Залежить від людини, але для когось це буде найтемніший час у житті.
Є доволі м’які робочі місця, є більш традиційні: обід за розпорядком, пильна увага начальника, скрипти продаж, лапша на вуха, вискакування зі стулу з натягнутої либою при появі клієнта та інша йухня.
В конвульсивних спробах ще тренуватися тілом паралельно, вичерпуються всі бичі запаси фізичної та психічної енергії, які залишились з розслаблених часів – і салати з майонезом.
В такому стані, навіть смикатись в сторону бізнесу за якимось там хитрожопими схемами «Садовод» немає ні сил, ні запалу. Думки про те, що потрібно їхати декілька годин на ринок у вихідні, ааааа, вихіднііі-і.
Протриматись місяць, після чого психіка скаже «Дякую, достатньо» і захворіти. А на третій день лікарняної, з пачкою пілюль думати про вихід на роботу.
Якщо коротко – про прогул.
Знайти нову роботу, можливо з іншими «хіпстерськими» умовами. І, можливо, буде здаватися, що це вже не «кішка на кактусі», але це просто трансформація, яка не допоможе вибратись.
Я пропав останнім часом тож будемо виправляти це. Завтра продовжу про «хіпстерські» офіси та енергію на квантовий стрибок у вихід до стратосфери
#зонаДискомфорту
#серіалСловами
_