Печиво та водичка
Для тих, хто тільки приєднався до свята – починайте читати звідси.
Окрім всього затягнутого серед офісів є хіпстерські корівники. З кофейним автоматом, відносно вільним переміщенням по офісу, відносно неформальністю, відносно широкими можливостями. Відносно, відносно, відносно.
Потрібно розуміти, у всіх різний рівень допустимого. Комусь все це ну чесно підходить, тим більше, якщо вони комунікабельні, влучать в своє коло і взагалі з універу мріяли про атмосферу стартапного стартапу.
В кінці кінців, поглумитися над людиною можна по різному: посадити в тюрму фізично або змусити думати, що по іншому просто не буває, а в особливо витончених випадках – навіяти мрію про те, щоб сидіти в тюрмі, особливо якщо вона норвезького типу.
Те, що я пишу, направлено до людей, які принципово не можуть відчувати себе добре там, де будь-яким шляхом, жорстким, м’яким або дуже м’яким, в шахті або офісі, з печивом чи без, але обмежується свобода – і при цьому вони потрапляють в «тюрму в голові» та не бачать іншого виходу, окрім як залишити все як є.
Ок?
Я вам скажу стовідсотково, що в релаксно-хіпстерських, що в напряжно алькатрасних, енергія в мене висить на рівні 1-2 з 10, і я відчуваю себе немов у
трансі.
Саме в такий момент дупа на пару з головою починають безповоротно та остаточно вигадувати евакуацію. В цей чудовий момент підключаються всі енергетичні резерви. Все одно, що зробити квантовий стрибок в гіперпростір, коли ти знаєш, що пального залишилось як раз на один стрибок.
Кожен день перетворюється в відсторонене спостерігання, а мозок вирішує тільки одну задачу – де брати бабки, та куди їх жбурляти.
Варто віддати належне: братуха-мозок, непогано витягує ситуацію. Але потрібно бути чесним – його рішення базуються не на кофейній гущі, а на відчутному досвіді десятків граблів.
Що включає резерв(в моєму випадку так):
1. Розуміння, що мені по справжньому цікаво та чим хочу займатися. Навіть без довгострокового плану, тільки но з баченням найперших кроків. Для мене це виглядало так: почати писати, вкинути 10-15к в Телегу, дивитися що вийде, думати про наступний крок.
2. Чіткий термін шляху до світла – в моєму випадку два місяці до нового року, 30 з яких в «режимі скаженого бронепотягу», коли змінити рішення вже не можна.
3. Таємний інгредієнт, який робить все смачніше. Типу як в KFC. Він доволі хтонічний та про нього я вам якось ще розповім.
Був ще один дуже важливий момент, про який різні там «бізнес тренера» ніколи не говорять або дуже, дуже, ДУЖЕ сильно прикрашають, тому що правду дізнатися всю неможливо, а з нею все звучить не так переконливо.
Про це в наступній серії.
#зонаДискомфорту
#СеріалСловами
_
Для тих, хто тільки приєднався до свята – починайте читати звідси.
Окрім всього затягнутого серед офісів є хіпстерські корівники. З кофейним автоматом, відносно вільним переміщенням по офісу, відносно неформальністю, відносно широкими можливостями. Відносно, відносно, відносно.
Потрібно розуміти, у всіх різний рівень допустимого. Комусь все це ну чесно підходить, тим більше, якщо вони комунікабельні, влучать в своє коло і взагалі з універу мріяли про атмосферу стартапного стартапу.
В кінці кінців, поглумитися над людиною можна по різному: посадити в тюрму фізично або змусити думати, що по іншому просто не буває, а в особливо витончених випадках – навіяти мрію про те, щоб сидіти в тюрмі, особливо якщо вона норвезького типу.
Те, що я пишу, направлено до людей, які принципово не можуть відчувати себе добре там, де будь-яким шляхом, жорстким, м’яким або дуже м’яким, в шахті або офісі, з печивом чи без, але обмежується свобода – і при цьому вони потрапляють в «тюрму в голові» та не бачать іншого виходу, окрім як залишити все як є.
Ок?
Я вам скажу стовідсотково, що в релаксно-хіпстерських, що в напряжно алькатрасних, енергія в мене висить на рівні 1-2 з 10, і я відчуваю себе немов у
трансі.
Саме в такий момент дупа на пару з головою починають безповоротно та остаточно вигадувати евакуацію. В цей чудовий момент підключаються всі енергетичні резерви. Все одно, що зробити квантовий стрибок в гіперпростір, коли ти знаєш, що пального залишилось як раз на один стрибок.
Кожен день перетворюється в відсторонене спостерігання, а мозок вирішує тільки одну задачу – де брати бабки, та куди їх жбурляти.
Варто віддати належне: братуха-мозок, непогано витягує ситуацію. Але потрібно бути чесним – його рішення базуються не на кофейній гущі, а на відчутному досвіді десятків граблів.
Що включає резерв(в моєму випадку так):
1. Розуміння, що мені по справжньому цікаво та чим хочу займатися. Навіть без довгострокового плану, тільки но з баченням найперших кроків. Для мене це виглядало так: почати писати, вкинути 10-15к в Телегу, дивитися що вийде, думати про наступний крок.
2. Чіткий термін шляху до світла – в моєму випадку два місяці до нового року, 30 з яких в «режимі скаженого бронепотягу», коли змінити рішення вже не можна.
3. Таємний інгредієнт, який робить все смачніше. Типу як в KFC. Він доволі хтонічний та про нього я вам якось ще розповім.
Був ще один дуже важливий момент, про який різні там «бізнес тренера» ніколи не говорять або дуже, дуже, ДУЖЕ сильно прикрашають, тому що правду дізнатися всю неможливо, а з нею все звучить не так переконливо.
Про це в наступній серії.
#зонаДискомфорту
#СеріалСловами
_