Цікаво, чи побачимо ми при житті квітучу Україну? Без війн та всякої іншої неприємної фігні.
В моменті зловив себе на думці, що в нас і гімн доволі бойовий настрій має, ніби як закликає нас до постійної боротьби. І все там вказано у якомусь примарному та абстрактному майбутньому. Доля усміхнеться, а вороженьки згинуть і запануєм, але десь потім. Потім, потім, потім. А перед тим доведеться покласти душу й тіло. Втім, процес покладання душ та тіл, на превеликий жаль, вже триває більш, ніж 10 років. Питання лиш чи настане все те, про що співається.
От дійсно, коли ми у своїй історії жили незалежно і без війн? От щоб розквітати та розвиватись, а не думати, як захиститись, аби просто вижити. Можливо я просто не знаю якоїсь частини історії, але, здається, українці завжди були вимушені боротись за своє існування.
І от чому так? І коли доля, нарешті, усміхнеться, а ми дійсно запануєм без всякої хуйні?
