Як Ландау вибирав собі учнів
Система фізичної освіти в СРСР, яка заднім числом здається нам першокласною, у Ландау проходила по розряду «патології». Він мріяв написати наскрізний комплект підручників — від шкільних до університетських, але не встиг. Встиг тільки 7 томів «Курсу теоретичної фізики» у співавторстві з Євгенієм Ліфшицем (5300 сторінок і переклади у всіх країнах світу, яким ще потрібна фізика). Сам Ландау ніколи нічого не писав і надиктовував. (Недобромисники жартували, що в «Курсі» немає жодного слова Ландау і жодної думки Ліфшиця. А Ландау казав, що Ліфшиць — великий письменник, бо не вміє написати те, чого не розуміє. В кожному разі академік Ліфшиць довів справу до кінця і написав ще три томи уже після трагічної смерті Ландау.)
Так от в кінці 1930-х років ще в Харкові Ландау розробив окремий екзамен — т. зв. «теоретичний мінімум». Дві частини прикладної математики і сім частин фізики. Хочеш в аспірантуру до Ландау? Без проблем — здай теормінімум. Вхідних бар’єрів не існувало: прийти і складати міг будь-хто, незалежно від віку, освіти, статі і релігійних переконань. Тільки от планка стояла так високо, що за 27 років існування теормінімуму його склали всього 43 людини.
Екзамен у Ландау став легендарним. Медалі «За взяття теормінімума» на давали і в заліковку не записували, але складання теомінімуму вважалося пропуском у вищу лігу — тебе починали сприймати всерйоз. Ландау вважав, що при хорошій інститутській освіті на підготовку до теормінімуму людині треба місяці три. Інакше не менше року, якщо нічим більше не займатися. Кількість спроб не обмежувалася. Кандидату видавали список літератури — оригінальні статті німецькою і англійською мовою — і... порятунок потопельників діло рук самих потопельників.
Мало хто витримував. А ще й Ландау, як шаолінські вчителі, з новачками не церемонився. (На табличці свого харківського кабінету — «Професор Л. Д. Ландау» — він дописав «Обережно, кусається»).
Фізик Олексій Абриковов згадував: «Многие считали, что Дау мало заботился об учениках: не давал им тем для работ, отказывался находить у них ошибки (“это ваша работа, а не моя, так сами и ищите” или “ваше вранье представляет интерес лишь для вашей биографии”). Кстати, в ответ на “биографию” многие обижались и, если это были люди со стороны, никогда более не возвращались, а только поносили Дау на всех углах». Один колега після смерті Ландау влучно завважив, що тільки тепер зрозуміло, скільки «асенізаторської роботи» зробив Ландау в науці.
У спроможність жінок скласти теормінімум Ландау не вірив і казав, що якби йому дали третину звичних для жінки клопотів, то він узагалі про фізику думати не зміг би. Але складати жінкам не забороняв. Абрикосов наводить дотепний епізод:
Я решил доказать Дау, что из женщины может выйти теоретик. После сдачи теорминимума (как правило с третьего захода) я взял одну на диплом. Работу пришлось мне делать за нее, и, конечно, я не захотел брать ее в аспирантуру. Однако она была упрямой и настаивала. Я было сдался, но тут выяснилось, что в МГУ, где я был совместителем, мне не дают аспирантского места. Я обрадовался, но моя упрямая дипломница сказала: «Если Ландау захочет взять аспиранта, то ему дадут. Пусть он возьмет меня формально». Я поплелся к Дау и предложил ему взять ее для меня.
— Она ваша любовница? — спросил он.
— Нет.
— Но, может быть, вы надеетесь, что она ею станет?— переспросил он.
— Да что вы, Дау, у меня и в мыслях этого нет.
— Так, может быть, она — теоретический гений? — с весьма скептической миной спросил он.
— Вряд ли, — отвечал я, вспомнив, как делался диплом.
— Так я вас выручу, — сказал Дау, — я не возьму ее в аспирантуру, так ей и передайте.
*
Секрет теормінімума Ландау був дуже простий: його складали не тому, що мусили, а тому що хотіли. За 27 років існування цього неформального екзамену (1934–1961) його подужали всього 43 людини. 7 стануть академіками, 16 докторами наук, 1 отримає Нобелівську премію.
#дау110
Система фізичної освіти в СРСР, яка заднім числом здається нам першокласною, у Ландау проходила по розряду «патології». Він мріяв написати наскрізний комплект підручників — від шкільних до університетських, але не встиг. Встиг тільки 7 томів «Курсу теоретичної фізики» у співавторстві з Євгенієм Ліфшицем (5300 сторінок і переклади у всіх країнах світу, яким ще потрібна фізика). Сам Ландау ніколи нічого не писав і надиктовував. (Недобромисники жартували, що в «Курсі» немає жодного слова Ландау і жодної думки Ліфшиця. А Ландау казав, що Ліфшиць — великий письменник, бо не вміє написати те, чого не розуміє. В кожному разі академік Ліфшиць довів справу до кінця і написав ще три томи уже після трагічної смерті Ландау.)
Так от в кінці 1930-х років ще в Харкові Ландау розробив окремий екзамен — т. зв. «теоретичний мінімум». Дві частини прикладної математики і сім частин фізики. Хочеш в аспірантуру до Ландау? Без проблем — здай теормінімум. Вхідних бар’єрів не існувало: прийти і складати міг будь-хто, незалежно від віку, освіти, статі і релігійних переконань. Тільки от планка стояла так високо, що за 27 років існування теормінімуму його склали всього 43 людини.
Екзамен у Ландау став легендарним. Медалі «За взяття теормінімума» на давали і в заліковку не записували, але складання теомінімуму вважалося пропуском у вищу лігу — тебе починали сприймати всерйоз. Ландау вважав, що при хорошій інститутській освіті на підготовку до теормінімуму людині треба місяці три. Інакше не менше року, якщо нічим більше не займатися. Кількість спроб не обмежувалася. Кандидату видавали список літератури — оригінальні статті німецькою і англійською мовою — і... порятунок потопельників діло рук самих потопельників.
Мало хто витримував. А ще й Ландау, як шаолінські вчителі, з новачками не церемонився. (На табличці свого харківського кабінету — «Професор Л. Д. Ландау» — він дописав «Обережно, кусається»).
Фізик Олексій Абриковов згадував: «Многие считали, что Дау мало заботился об учениках: не давал им тем для работ, отказывался находить у них ошибки (“это ваша работа, а не моя, так сами и ищите” или “ваше вранье представляет интерес лишь для вашей биографии”). Кстати, в ответ на “биографию” многие обижались и, если это были люди со стороны, никогда более не возвращались, а только поносили Дау на всех углах». Один колега після смерті Ландау влучно завважив, що тільки тепер зрозуміло, скільки «асенізаторської роботи» зробив Ландау в науці.
У спроможність жінок скласти теормінімум Ландау не вірив і казав, що якби йому дали третину звичних для жінки клопотів, то він узагалі про фізику думати не зміг би. Але складати жінкам не забороняв. Абрикосов наводить дотепний епізод:
Я решил доказать Дау, что из женщины может выйти теоретик. После сдачи теорминимума (как правило с третьего захода) я взял одну на диплом. Работу пришлось мне делать за нее, и, конечно, я не захотел брать ее в аспирантуру. Однако она была упрямой и настаивала. Я было сдался, но тут выяснилось, что в МГУ, где я был совместителем, мне не дают аспирантского места. Я обрадовался, но моя упрямая дипломница сказала: «Если Ландау захочет взять аспиранта, то ему дадут. Пусть он возьмет меня формально». Я поплелся к Дау и предложил ему взять ее для меня.
— Она ваша любовница? — спросил он.
— Нет.
— Но, может быть, вы надеетесь, что она ею станет?— переспросил он.
— Да что вы, Дау, у меня и в мыслях этого нет.
— Так, может быть, она — теоретический гений? — с весьма скептической миной спросил он.
— Вряд ли, — отвечал я, вспомнив, как делался диплом.
— Так я вас выручу, — сказал Дау, — я не возьму ее в аспирантуру, так ей и передайте.
*
Секрет теормінімума Ландау був дуже простий: його складали не тому, що мусили, а тому що хотіли. За 27 років існування цього неформального екзамену (1934–1961) його подужали всього 43 людини. 7 стануть академіками, 16 докторами наук, 1 отримає Нобелівську премію.
#дау110