пост про мову 🌾я багато думала про мовне питання протягом війни. до повномасштабного вторгнення я була серед тих людей, хто дотримувався позиції найменшого супротиву — розмовляти так, як зручно, і так, як звик.
мені важко щось робити за примусом або через відчуття боргу, тому коли на початку війни усі масово почали переходити на українську я спостерігала за цим зі сторони.
с серпня я почала працювати в проекті від ООН, де виявилось, що більшість клієнтів є україномовними, і я, сама того не помічаючи і списуючи на роботу, почала свій плавний перехід. остаточно я перейшла на українську мову після нового року, а до цього, в побутовому спілкуванні, за звичкою, ще використовувала російську.
останнім, і одним з найголовніших пунктів в процесі зміни мов для мене був перехід на українську у роботі зі своїм психоаналітиком.
4 роки тому, коли я вивчала психотерапію в Лондоні, я звернула увагу на те, як мова впливає на суть розмови та на наше сприйняття себе під час неї.
протягом навчання, раз на тиждень, ми розподілялись на пари, де одна людина грала роль терапевта, а інша роль клієнта та відтворювали ситуацію терапії, де терапевт уважно слухає, а клієнт ділиться тим, що в нього болить.
у той час я мала свій аналіз, ще з моїм першим аналітиком, і день цієї вправи як раз припадав на день моєї аналітичної сессії.
і я помітила дивовижну річ — розмовляючи про одне й те ж саме спочатку російською з аналітиком, а потім англійською з колегами, я насправді казала зовсім різні речі.
і причина цього ховалася у мові.
Лакан стверджував, що наше несвідоме структуровано як мова, а отже саме мова та мовлення напряму впливають на наше сприйняття навколишнього світу та на нашу взаємодію з ним.
зміна мови приводить до зміни зв’язків між акустичним образом та поняттям — означенням та означуваваним — та змушує увесь психічний апарат працювати трошечки інакше. саме тому, перехід на постійній основі на іншу мову може привести до нових сенсів і розуміннь.
про це важливо говорити, бо багато хто недооцінює вплив мови спілкування на нашу свідомість та думає, що відмінність чисто формальна.
але якщо спробувати бути уважним до себе ви помітите величезну різницю. деякі люди навіть кажуть, що при спілкуванні різними мовами в них ніби вмикаються різні особистості (і тут не про патологію).
тому, наприклад, однією з мотивацією для перехіду може бути бажання подосліджувати та краще дізнатись себе.
а ще для мене мова — це спосіб зв’язку з чимось архаїчним, з колективним несвідомим нашої нації, з нашими предками та нашою культурою.
саме мова домагає мені відчувати свою приналежність та саме на мову я можу спиратися у моменти печалі та страху, які викликані війною.
отже, перехід на мову має бути виключно свідомим рішенням та бажанням.
я зовсім не підтримую ідею примусу, тому що розумію, які психічні наслідки це може мати.
але, в одночас, вірю, що пройде зовсім небагато часу і наша мова стане для усіх українців величезним скарбом, котрий не захочеться міняти ні на що у світі.
