Мандри сірого вовка

@siryivovk Нравится 0

Авторський канал @pritula про подорожі із передачою атмосфери. Спостереження людей і деталей, роздуми, зміни, мандрівки в середину себе. Каяк, сноуборд, фрірайд, походи, поїздки в мусульманські країни.
Світ занадто великий, щоб вигадувати собі рамки!
Гео и язык канала
Украина, Украинский
Категория
Блоги


Гео канала
Украина
Язык канала
Украинский
Категория
Блоги
Добавлен в индекс
25.10.2018 16:59
реклама
Новый Робот Гена
Быстрая покупка/продажа рекламы в Телеграм-каналах!
Ваше настроение - наша задача!
Канал кат@так вливайся!
TGStat Bot
Бот для получения статистики каналов не выходя из Telegram
1 252
подписчиков
~1.3k
охват 1 публикации
~222
дневной охват
~24
постов / месяц
101.3%
ERR %
8.92
индекс цитирования
Репосты и упоминания канала
20 упоминаний канала
9 упоминаний публикаций
0 репостов
МОЖЛИВОСТІ
Дешеві авіаквитки
BACKPACKERS|UA
Все Путем
Палітурка
Про Мандри
Про Мандри
Територія
Почни Щось!
Тук-тук. Хто там?
НЕ ЗДАВАЙСЯ
ТВІЙ ТЕЛЕГРАМ
ТВІЙ ТЕЛЕГРАМ
Робота за кордоном
Навігатор по ТГ
Карпатський волоцюга
Львів
Каналы, которые цитирует @siryivovk
Упоминаний и репостов не обнаружено
Последние публикации
Удалённые
С упоминаниями
Репосты
Дякую всім, хто відписав, що збирається бути в неділю на моєму виступі! Хто не відписав і ще не впевнений чи зможе - на Вас я теж чекаю! Хочеться бачити і знайомі обличчя і нові, які знають про що я пишу.

Безкоштовні квитки отримують:
1. Борисова Яна
2. Чуйко Юлія

В неділю шукайте мене у великому куполі, посередині Скворечника. Великий. Білий. Одразу побачите.

До зустрічі в неділю на 15.30!

https://www.facebook.com/events/2319789178339176/
Читать полностью
Маю два вільні входи на неділю на весь день і на мій виступ в тому числі(2 червня, 15.30, Скворечник - міський екопростір, метро Гідропарк, м. Київ). Хочу розіграти їх за допомогою сили великого рандому. Щоб взяти участь треба написати мені в приватні повідомлення "Буду" (пишіть в телеграм ось сюди @pritula). Написати треба до п'ятниці до 17.00. О 18.00 в п'ятницю опублікую імена переможців.

В неділю шукайте мене у великому куполі, посередині Скворечника. Великий. Білий. Одразу побачите.

https://www.facebook.com/events/2319789178339176/

Вартість входу: 150 грн на весь день
(програма всього дня - ось тут https://www.facebook.com/events/2996959073710650/)

p.s. Виступаю я безкоштовно, бо маю за мету допомогти цій локації й не готовий я брати гроші за свої виступи.
Читать полностью
Ми прокинулися на березі океану і не зрозуміли, яка година. Сонце було в тій самій точці, білі ночі володіли навколишнім на повну силу.
З води дув прохолодний вітер, ми швидко спакували намети й тікати. Ночували в національному парку біля найпівнічнішого маяка материка. Такий смугастий з хатинкою поруч, як на дитячих пазлах на 1000 штук із 200 відтінками моря. Принесли рибу, хтось з місцевих пригостив. Поки дивлюсь їй в очі, намагаюся загадати три бажання, а раптом збудуться. Судячи з чарівності навколо, тут і риба могла говорити. Здавалося, що ми на острові, а справжня Норвегія там, на Великій землі.

Зробивши імпровізований соус зі знайдених спецій в бусі, і поки думав з якої сторони підходити до приготування, один з наших вдягає гідру, вмовляє себе і пробує скупатися. Здається пісню "По ком звонят колокола" Ленінград міг писати тут, так сильно було чути дзенькіт бубонців хлопця. Ну а чого б і так? Всі починають з Атлантики в Іспанії, а ми почали тут. Хардкор, мать його. Ніжне м'ясо океанічного лосося так надихнуло і додало сил, що вирішуємо пройтись в найближче місто. Навколо лише каміння, наче пофарбоване в зелене низькою травою. Напевно, Марс був таким, коли на ньому було життя.

Пробуємо підходити до оленів, але вони дикі і не такі ручні, як ті, що живуть на заправках. Кожен раз нас зустрічав вождь зграї, і своїми рогами показував, хто тут татко і куди нам йти. Як діти на будівництві, що варять гудрон, залазимо на залишки дзоту, намагаючись зрозуміти, він був для фашистів, чи проти них. І чи були тут "наші"? І чи не стирається це поняття в цих широтах? Тут би не забути хто ти. Знаходимо залишки риби-джокера(такої певно не існує, але ширина щелепи нагадувала персонажа коміксів DC). Хтось каже, що зробить намисто з її зубів, але віз й досі там.

Фіо́рд обіймав місто в якому жило 300 чоловік. При чому, не той попсовий з листівок, на який їдуть всі фотографуватися. А справжній, з характером і на якому не зробиш маркетинг. На карті в нього не було назви, і ми вирішили називати його Український. Містечко Мехамн ховало в собі маленьку ратушу, музей, сільпо і купа різних кольорових будинків. Невеликий порт, який годував жителів і не дозволяв життю забути про ці краї. Липень, найпівнічніша точка Європи, але спека обпалювала, не гірше, ніж на 9 лінії Фонтана в Одесі. Зустрічаємо машину на польських номерах, пару слів і виявляється, що "польський сантехнік" стало загальною назвою не лише в Лондоні, а і тут.

Купуємо пиво по 7 євро, продовжуючи жартувати про колишніх. Всідаємося за дубовий стіл. Відчуття було, що ми в якомусь off-road кафе з американського серіалу, не вистачало лише перекоти-поля. Під'їжджають два пікапи Dodge, виходять нордичні гладко вибриті хлопці й зникають в прохолоді магазину. Граємося з пітбулем одного з них, поки пес не показує, що і він потомок вікінгів. Виходить кожен з них з тетрапаком алкоголю. Порахувавши в голові вартість, питаємо в продавчині, може у місті свято якесь чи хлопці виставляються за щось? "Та ні, звичайний день". Норвежці може і суровий північний народ, але і вони знають, що середа, то маленька п'ятниця. Випивши за єдність націй у простих речах, вальяжно збираємося назад.

По ходу починаю підспівувати та чую: "Не допомагай солісту, він і так справляється" (дійсно, я не співаю від слова зовсім. Щось середнє між співом в душі й ревінням кита). В нас було 5 км дороги назад, 6 закешованих треків, і купа чорного гумору. Крім нас тишу порушували лише чайки, лінивий шум прибою і лисиця, яка йшла з нами, час від часу стрибаючи й роблячи своє "фир-фир-фир". В нас не було з собою інтернету, але була жива розмова. Виявляється в неї теж є душа. Хм, може це вона закарбовується в пам'ять і стає тим самим спогадом? Тоді ми ще не знали, що можемо стати кращими друзями, але хто про те тоді думав. Важливим же був саме момент, бо ми були на краю світу в обіймах вітру з океану. А в середині звучало: "Головне не ціль. Головне процес". Правда усвідомлю суть цього я лише через 3 роки.

Дата: 22 липня 2016
В навушниках: Сергей Шнуров - Свобода
Відстань до Львова: півроку
Читать полностью
Сірий вовк збирає друзів, знайомих і читачів! І нарешті намагається усвідомити, що "я у мами блогер"(і мене починають читати). Правда, збираю поки лише у Києві! Сидиш ти такий в потязі, а тобі пишуть, що знайшли твій канал і пропонують виступити на новій event-локації, як автор текстів і філософ-мандрівник. Чесно, я думав про такі виступи, але вже певно після публікації книги. Бійтеся своїх бажань.

Отож, 2 червня, о 15.30 поговоримо про "Подорожі як шлях до себе". Не хочу це називати лекцією, бо це скоріше калейдоскоп спогадів і цікавих історій. Все ж 2016 року багато подолано кілометрів, а до цього я був ще пару років в туризмі. Історії будуть з каякінгу, сноубордингу, фрірайду, походів, трекінгу і поїздки в мусульманську країну. Спостереження людей і деталей, роздуми, що з собою ми привозимо не лише сувеніри, а нових себе.

- Що саме вважати подорожами?
- Чому подорожі вчать?
- На які думки наштовхують?
- Як прослідкувати зміни?
- Подорож = ресурс?
- Як знайти сили зазирнути в середину себе?

Посилання на мій виступ у facebook:
https://www.facebook.com/events/2319789178339176/ - то все буде в Гідропарку на Дніпрі. (згодом там з'явиться посилання на попередній продаж квитків). Вхід за попереднім продажем буде коштувати 100 грн на весь день, в день самої події - 150 грн. Подія — це відкриття локації, а мій виступ — як одна з частин програми. Докладніше про саме відкриття і програма ось тут(можете найти собі атракції до душі):
https://www.facebook.com/events/2996959073710650/

Піду готуватись, і думати про що говорити. Спробую зробити в форматі TedX, і не розчарувати за 40-60 хв. До зустрічі!

П.С. Якщо зайде, зроблю щось схоже у Львові літом.
Читать полностью
Ми їдемо дивитися нові світи, щоб потім вигадати власний наново. Ми їдемо побути в безпеці від власних обмежень і набратися сміливості не боятися самотності в перенасичених людьми містах. Яким би не був сильним духом, інколи, краще не бачити всієї правдивої картини, до якої можеш бути зараз не готовий. Їдемо собі нагадати, що яке б "нове і вражаюче" не споглядали — в середині нас все ті ж прості емоції й думки.

Австрія. Не відкрив для себе площу Шварценбергплац(Відень) чи Замок Фінстергрюн(Зальцбург). Але побачив, наче шоколадні й пудрою присипані, гори, біля Ліенцу. Зловив три сезони, переїжджаючи через хребет і напився "доломітської джерельної". Обійшов повністю австрійське село, заглядаючи за кожен тин. Нарахував 20 видів "анютіних глазок”(прям конкурс квітів). Побачив різницю між нашими і їхніми сільськими дідусями(наші ганяють на мотоблоках, їхні — підвозять на власному квадроциклі).

Дивив камбек Ліверпуля в "барухе", де тобі й пива наллють, й попросять не задирати стільцем коврик, бо не гарно. Забрав з собою звідти нікотиновий передоз, не маючи власних цигарок. Коли були в SPA на здоровенному озері в дощ, скористалися гостинністю голого австрійця. Він влаштував нам "парную" з лавадново-евкаліптовим маслом, давши жару на 110 градусів і не взявши за це ні євро(жартував при росіянах, що Україна — це трохи краще, ніж Росія. Красавчик!)

Італія. Прилетів в провінційний аеропорт, який би міг мати Житомир в іншому світі. Вдало інвестував 7.5 євро і відкрив собі Венецію за 3 години, катаючись на човні-автобусі по каналу. Зрозумів, що не тхне, немає купи людей, і немає чого їхати сюди в серпні й розчаровуватися. Перебігав із борту до борту, не вірячи, що воно все таке різне. Заглядав в рубку капітана на його штурвал, і очікування того, що там за поворотом. Два апероль-шпріц за 3 години і місцева шаурма, 4 км пішки назад, бажання заблукати там на 2-3 дні. Порив зібрати всі деталі цієї характерної панянки із неможливістю обрати, що краще, без бажання порівнювати.

Поглинав піцу в Теревізо на фоні напівмертвого регіону через відкриття кордонів Євросоюзу і слухав, як емоційно говорять італійці. Намагався вловити тональність, бо невідомо, що далі — суперечка чи вітання? (Дійсно розмовляють руками). Йдучи в кімнатку для хлопчиків, побачив прояв здорового фемінізму із самоіронією(напис на дверях - Men to the left, because women are always right!). Складав пальці поляроїдом,щоб зберегти у власний калейдоскоп спогадів різноманіття краєвидів, запахів і гри світла.

Словенія. Це як, скуштувати шматок великого штурделя і отримати естетичну прелюдію до Балкан, в які хочеться зануритися з головою. Не відчував кордонів при переїзді на швидкості через країни. Зустрів групу американців у віці, що читають один одному стендап в ресторані під поглядом полководців першої світової з картин. Не зрозумів традиційний десерт, схожий на цукровий вареник. Виїзджав під "ерон-дон-дон" з паркування із спробою наздогнати іншу машину на серпантині. Були атаковані нічним борсуком, що грає з вашим бусом у квача, двічі перебігаючи дорогу, щоб подивились, який він гарний у світлі фар. Плановість на березі й спонтанність в каяку, коли тобі потрібно бути потоком, щоб зрозуміти потік. Обов'язково надував щічки при кожному входженні в поріг, бо додає +100 до гребка.

Ми їдемо де-інде, щоб не відчувати тиску буденності. Тікаємо від того, що самі з собою робимо, щоб згадати: "Кайф — це отримувати просте задоволення від правильної виконаної однієї задачі в один момент." Не ускладнювати заради героїчного подолання для росту у власних очах. Прості задачі, прості рішення, а не "ось це все" і стан "я хочу на ручки". Їдемо, щоб знову собі нагадати задавлене тиском рутини: "Не виїдай собі мозок чайною ложечкою. Не намагайся шукати глибину там, де її не має від самого створення. Не мастурбуй собі свідомість." Просто спостерігай. Дихай. Відчувай. Наповнюйся. Вирішуй сам тут і зараз, що пускати в середину себе.

Дата: 12 травня 2019
В навушниках: Matthew Perryman Jones - Living in the Shadows (https://www.youtube.com/watch?v=dLB42B08N5k)
Відстань до Львова: 697 км
Читать полностью
​​Чим би ви не займалися — робіть все, що можете. Ніяких полумір, лінощів, допрацьовуйте до кінця. Інакше нащо ви витрачаєте себе на це? Внутрішній спокій важливий, а так у вас не буде запитань до себе, що не зробили, що вартувало. Помилки робить кожен. Особливо той, який збільшує кількість спроб. Лише через шрами, синці й гулі дійшло — перестати задирати планку так високо для себе одразу. Витискай 100%, але май бога в серці і видихай, бобер.

Словенія — країна, де гори обіймає небо. Маленька, але надзвичайно гарна. Горда і велична у своїй простоті, і не вимахується як Італія своєю вичурністю. Дуже не любить, коли думають про неї, що російською — це звучить, як Словаччина (а є люди, які думають, що Уругвай і Парагвай — одне й те саме). Думаєш: «А де це?» — лише коли наша збірна програє їм у футбол. В собі країна ховає справжнє природне диво — Соча. Перлина Доломітів. Найкрасивіша річка, де поки що був. Навіть якщо не лізти в пороги, ти просто отримуєш тут естетичне задоволення.

Певно бродити тут можна було б годинами, думаючи що це не річка, а чаклунське зілля із чистих людських душ. Барельєфи скельних виходів, бірюзова вода кольору моря на казковому Балі, візерунки водоспадів на берегах серед купи зелені. Втрачаєш візуальну грань між горами й туманним киселем. Від води враження, що хтось взяв пензлик, вмокнув в небо і розвів у річці акварель. Айвазовському було б тут чим зайнятись. Здається я можу розрізнити вже 5 відтінків синього, що грають на сонц..брвапвоарипвро..тьфу, знову "продовбав" лінію в порозі. Переворот.

Чекаю секунду, чи не втече шолом. Окей, на місці, погнали "ескімосити". Раз — не вийшло. Два — ноуп. Три — ніяк. Діагноз — переворот зламався. Буває таке в каякерів на початках, не смертельно. Ей, весло, куди ти? Ти образилося, що я правильно не гребу тобою? Ой всьо, вдома поговоримо. Як там вчили: «Не панікуй, хтось поруч». Подумки видихаю, виставляю руки з води й починаю ритмічно стукати по човну. Повітря вже немає, але ви тримайтеся і гарного вам настрою. Не хочу запливати, не хочу, чекаємо до останнього, і не здаємося. Удар в борт. Ось він мій твердий шанс побачити ввечері зорі.

Встаю від носа іншого човна, струшую з себе оксамитові іскри води. Озираюсь - о, а я ж ще в порозі. Не забуваю подихати таким смачним повітрям. Повсюди камені з маленький китайський автобус. Привіт action. Весла немає, пливе далеко поруч за іншим каяком. Опускаю руки в воду, розвертаю ніс по течії, і кричу гагарінське "Поехали!". Штовхаю сейфіті в бік, ставлю крен і стрибаю першу сходинку. Як потім виявиться, я не почув, що мені пропонували пройти борт в борт, як катамаран. Безпечніше ж, але кому це треба. Відштовхну, певно , рефлекторно, щоб не заважати. Коли перед тобою реве поріг, ввічливість, це ж перше про ще треба думати(Ніт!).

Бачили картинку: «А я що? А я нічого, в мене лапки» — от це була каякерська версія. Уявіть тюленя, одягніть на нього шолом і рятувальний жилет. Скажіть йому швидко-швидко гребти ластами вздовж човна. Мене окликають і кидають весло. Ловлю в повітрі, проходжу другу сходинку і зачалююсь. Вийти з зони комфорту? Ага, вийшов вже, тепер мені некомфортно. Дякую, досить. На річці, як на ігрових автоматах — головне вчасно зупинитися. Як завжди в такі моменти — ніхто це не зняв, і в самого GoPro була вимкнена.

Читаючи останні дві історії, може скластися враження, що каякінг — не моє. Знаєте скільки сам ловив цю думку і випльовував її із себе? Якщо чесно, я і сам поки не знаю. Поки вставляє і драйвить мені душу, спробую дізнатися. Даю собі рік на це. Навіть якщо вкінці експерименту зрозумію, що не йде, човна можна продати, а кайфу і пригод я отримаю по повній. Точно буду в виграші, бо отримаю ще один розібраний власний мотив і відповідь на одвічне питання "А може?". Не помиляється той, хто нічого не робить? Як на мене, він помиляється ще більше. І ціну на виході із супермаркету досвіду платить теж більшу. Особливо, коли знає чого хоче і не ризикує почати, зраджуючи справжнього себе.

9 травня 2019.
Читать полностью
​​Відчувати страх нормально. І перед неусвідомленим, і перед непроявленим, і особливо незрозумілим майбутнім. Перед висотою і складеними планами. Перед варіантом розкритися не тій людині й відчути біль. Перед почутим "Ні", коли підійдеш до неї (дівчини) знайомитися. Перед тим, що попросиш допомоги, а не отримаєш її. Страх — захисний механізм, який може показати тобі власні грані, і це нормально. Не нормально перекачувати себе емоціями в очікуванні чогось, додаючи фальшивої впевненості собі у власних силах, глушачи цей самий страх. Сьогодні я міг закінчити на тривалий час з каякінгом, з подорожами, з усім.

Величність гір навколо, зеленющі альпійські луки, задоволення від шуму річки і на цей раз холодна вода майже не обпекла лице. Кисню вистачало, як і спокою, що робити. Секунду назад не витримав лінію в порозі і мене перевернуло серед великого каміння. "Буває", - думаю собі, поки десь там з мене сміється та сама фіолетова корівка з реклами. Вмикається slow-motion, а значить адреналін робить свою справу. Спроба вивести весло, рух стегном, і ось я знову ковтну свіжого повітря. Успіх був так близько, але..але потоком тої самої цілющої води мені розщіпає шолом, і зриває його до біса.

Round one, fight. Я досі в човні, догори ногами, весла немає, де страховка не зрозуміти. Отримую удар в голову, і розумію, що "Х'юстон, у нас проблеми". Відчуття, що тебе б'ють ногами, а ти прикриваєшся м'яким-м'яким поролоном. Так само не можеш дати відсіч, так само в тебе повна дезорієнтації. Пропускаю ще удар і повітря починає закінчуватися. Хм, цікаво, на скільки мене вистачить? Ще удар, від болю якого відкривається ротяка, і я ковтаю води. Моршинська слабогазована краще. Може тепер я на 90% складаюся з неї? Бажання хотіти жити сильне зараз, як ніколи. В мене лише одна спроба, головне обрати момент. Раз, два, три..ривок.

Зриваю спідницю з човна, отримую ще один удар по макітрі, але ноги вільні, і можу спливати. Чую, що поруч сейфіті-каякер, виставляю руку, і ще з під води хапаюся за його корму, витягаю себе на повітря, підставляю очі сонцю і вдихаю щосили. Випльовую воду, поки мене везуть до берега. Цілий, живий, захеканий, готовий йти далі стою на власних двох - головне не дати паніці скувати себе. Шкода підшоломник уплив, а я тепло його любив. Коли виловили шолом, обламав вуха. Не собі, а йому, бо з "я ж Бєтмен" покінчено. Бравади більше не буде. Сьогодні ніяких fatality.

Ми мчали в бусі з Італії в Австрію, а я лише залипав в заднє вікно, як захід сонця наповнює багряним сніжні шапки Доломітів. Теплом, що не гріє. Намагався уловити перехід зеленого лісу в білий. Тонка, занадто тонка грань природного градієнту. Думав, аналізував, чому так сталося. Слухав відчуття в собі, чи є в мене струс мозку. Десь поруч жив приємний посмак найсмачнішої пасти з пармезаном і чорними трюфелями, що я їв. 4 шишки гуділи наче шершні. Хотілось мовчати. Кожен приступ "настрою на програш" струшую з себе, як собака воду. Мене охопив раптовий спокій із бажаннями тепер обрати правильне "на раслабоне". Видихай, бобер, і дихай спокійно. Дивись на гори й вчись у них. Їм так всерівно на твою метушню.

Скажу банальність, але ти сам(-а) обираєш вектор свого руху. Лише ти несеш відповідальність за те, де, як і на(в) чому зараз сидить твій зад, задоволений ти цим чи ні. Мій сьогодні рахував каміння, але я сам туди себе засунув. Запхав усвідомлено і яскраво, і розуміючи, що саме люблю в цьому всьому, і чому буду продовжувати. Нового фізичного страху не з'явилося, але продовжую кожен день дивитися в очі страшнішим — тим демонам, що в середині. Не відчувати страх — теж нормально, а от не розбиратися з ними й давати керувати власним життям? Питання певно риторичне.
Читать полностью
​​🐺 Результати розіграшу. Перший раз такий робив, може придумав за складно, може люди ліниві, може не хочуть ділитися чимось власним - загалом поширило 13 людей!

🎯 Якщо ви робили репост в FB, а він мені не видав в пошуку посилання на Вас(не побачите себе в відео), напишіть @pritula - ми це вирішимо.

Місця:
1. 🍷 Ірина Могильницька - пляшка алкоголю з Італії
2. 🧀 Мария Радченко - смачний сир з Італії
3. 🌅 Ulia Galkina - листівки з Італії і Австрії

✈️ Вже завтра лечу каячити в Альпи, кому цікаво - можете слідкувати ось тут:
https://www.instagram.com/volodimir.pritula/ - підсиплю фоточок, все таки каякери лізуть в місця, в які нормальні люди не суються.

✍️ Якщо не роздовбусь на річці в неділю - в понеділок вийде свіжий текст! Можливо в форматі щоденника.

🤴Скоро розіграємо ще щось, бо маю плани вже і на червень!

🚣‍♂️ Прямуємо туди, куди вода веде! Мандруйте!
Читать полностью
​​Добрий ранок! Нагадую про розіграш в каналі для підписників! Перше місце отримає пляшку аутентичного алкоголю з країни подорожі, друге місце — смачний сир або спеції, третє — надішлю листівки з кожної з країн!

Щоб взяти участь в розіграші, треба:
1. Бути підписником каналу на момент розіграшу
2. Обрати текст, який вам подобається(якщо такий є), скопіювати на нього лінк(саме посилання, а не текст), запостити в себе в Facebook(враження про текст і заклик підписатися - за бажанням)
3. Зробити це необхідно до 2 травня включно(2 травня 23:59).
4. 3 травня за допомогою Random.org оберу трьох людей. Відео з розіграшем і результатами буду опубліковане тут 3 травня разом з результатами.
5. За 1 і 2 місце - відправлю подарунки 13 травня, за 3 - із самої подорожі.

Всім гарних свят!
Читать полностью
​​Люблю людей, з якими є про що помовчати. Знаходиш їх серед тих, які вміють, і слухати, і чути. Пам'ятаєте про "Неважливо в яких кедах, якщо в них ти в Парижі?" Тут те саме, але ні. І хоча люди не взуття, комфортно йти має бути. По асфальту, піску, камінню, стінам, життю. Той момент, коли з людьми тобі стає тихо всередині, і розмовляти можна одними очима. Деградувати в "інтернетиках" в кімнаті поруч, коли ноги гудуть від кілометражу, а рюкзак валиться від сувенірів. Мовчати, або іржати, як коні. До того, як брати з собою, людей варто "розходити", як нові гірські шкари по квартирі і відчути, а не зрозуміти.

Заїжджаючи в панорамний готель в Тбілісі, ви лише питаєте один одного, дві чи три пляшки вина берете, а не чи будете. Хто перший в душ, викидаєте на пальцях. Ніхто нікого нікуди не тягне, і кращий план - "без плану". Гуляти містом, спостерігаючи за його життям, у Вас виходить гнучко, наче Гольфстрім в Атлантиці. Поєднання раптового прискорення і спонтанних зупинок. Помічаєш деталі, наповнюєш себе правильним. Ви можете стібати один одного до останнього, але якщо перегин — скажете про це, і не будете носити в собі осад.

Цінності. Або об'єднують нас, або розділяють. Не тільки в подорожах, а й в реальному повсякденні. Один гумор, один темп, одні погляди, одні речі, які не зможете собі пробачити. Можна говорити на різних мовах, державних і не дуже, але дихати можна схожим. З такими людьми разом куштуєш равликів на стихійному ринку в Марракеші і рахуєш, хто перший потрапить в лікарню. Ви разом обираєте океанічну рибу в Ес-Сувейрі(найсмачніша дорадо, яку я їв) і разом плюєтесь каракатицями від гіркоти, згадуючи в кого на що алергія. І як пишеться "анафілактичний шок" в Google теж згадуєте.

Бувають моменти, коли відчув, що хочеш потрапити в певне місце, але компанія не збирається. Використовую цей момент, як перевірку, чи дійсно хочу туди, і чи залежить моє бажання(наприклад, побачити Фарерські острови) від когось. А може тому що круто? А може, тому що фото в інстаграм нові? А може, тому що хочу всіх здивувати? А може? Правило "п'яти чому Сакида Тойоти" допомагає з цим кожен раз. Якщо після всіх цих питань до себе, бажання лишилося таким самим щирим — варто їхати. Як тільки розібралися із власними мотивами, люди знайдуться. Працює 10 з 10, не дякуйте.

Дехто називає таких людей "друзі", а дехто - "свої". З'являються в нашому житті нізвідки, але точно знаєш, що все тепер буде по-іншому. Коли вони йдуть — треба відпускати, і не везти з собою в нові місця багаж минулого, і бідкатись, що ось, якби він (вона) був тут зараз, я б тут...а зараз вибачте не можу. В людину не потрібно занурюватися на повну чи заглядати в рота. Завжди зберігайте собі себе. Будь це Монако, Нью-Йорк, Коломия чи Синевир. Подорожі — штука емоційна і ресурсна, і аби-кого з собою брати не варто. Спонтанні знайомства не скасовуємо, але як їдете відпочивати від власних тарганів — кличте саме тих, від кого не втомитесь. Коли вони поруч, беріть все, що ви можете один одному дати. Або не беріть — теж не зле. Впевнений, що рюкзак, який ви візьмете з собою в подорож у вас точно є. А людина?
Читать полностью
​​Розіграш для підписників! Отримай подарунок із наступної подорожі автора! Перше місце отримає пляшку аутентичного алкоголю(вино, настоянка, щось покрєпче), друге місце — смачний сир або спеції, третє — надішлю листівки з кожної з країн перебування(це прикольно, коли тобі приходить листівка вся така в штампах. Листівки доходять, з Марокко йшла місяць). Всі витрати по пересиланню автор бере на себе.

Всім привіт! Кількість підписників в каналі перевалило за 700..і це неочікувано для мене. Почати писати я запрягав років з 3, бо думав "та хто то буде читати". Страхи, сублімація, прокрастинація, пошук відмовок і минулого року не витримав. Зробив зусилля над собою, вийшов з зони комфорту, запросив перших пару друзів і понеслась. Думав, якщо будуть стабільно читати хоча б 50 людей — вже буде перемога! Тепер 700, і я думаю про першу 1000. Як мед, так і ложкою.

Мені подобається писати, подорожувати й практикувати самоусвідомлення. Поєднання цього — основна цінність каналу. Стараюся писати інтелектуальний контент не занадто довгими лонгрідами. Видавати "на-гора" складні думки не складним форматом через призму подорожей. Час від часу отримаю повідомлення, що деякі тексти збирають людям пазли в голові, і це основна причина продовжувати. Зараз вже той стан, коли не можу не писати далі.
Я отримую самореалізацію, ви отримаєте контент. All win.

За 10 днів їду каячити за кордон(Італія, Австрія, Словенія) і вирішив, що пора щось розіграти серед підписників. Раніше переживав через людей, що відписались, а зараз усвідомлюю, що не хочу бути "попкорном", і збираю власну аудиторію. Каналів із лайфхаками із подорожей і так вистачає. Думаю Ви вже зрозуміли, що Сірий вовк трохи про інше. Тому, якщо ви досі тут, дякую вам. Це надає сил працювати над собою.

Щоб взяти участь в розіграші, треба:
1. Бути підписником каналу на момент розіграшу
2. Обрати текст, який вам подобається(якщо такий є), скопіювати на нього лінк(саме посилання, а не текст), запостити в себе в Facebook із власним враженням, чому саме цей текст і чому треба підписатися на канал
3. Зробити це необхідно до 2 травня включно.
4. 3 травня за допомогою Random.org оберу трьох людей, серед тих, хто поширить інформацію про канал. Відео з розіграшем і результатами буду опубліковане тут 3 травня разом з результатами.
5. За 1 і 2 місце - відправлю подарунки 13 травня, за 3 - із самої подорожі.
(Для прикладу мені особисто подобаються:
https://t.me/siryivovk/15 - текст про безмежність світу
https://t.me/siryivovk/90 - текст про сміття і екологію
https://t.me/siryivovk/86 - текст про білінгвічність і не бажання еміграції)

Зараз навчаюсь в літературній школі, деякі люди правильно "тиснуть" на мене, щоб я сів за книгу. 4й рік мандрівок і самоусвідомлення — є що сказати, але не все підходить під формат каналу. До того ж, працюю над стилем, бо хочу поєднувати формат щоденників з подорожей із речами "на подумати". Кожен день пробую стати краще, ніж був учора і вийти за власні межі, бо світ занадто великий, щоб вигадувати собі рамки. Чого і Вам бажаю!
Читать полностью
​​Ми, як біологічний вид, сприймаємо як належне все, що нам дістається за замовчуванням. Більшість, без бажання замислитися про інший сценарій в голові. Такі собі однотактові двигуни з перероблення життєвого палива і виробництва сміття. Вважаємо, що світ нам щось винний, при чому й те, про існування чого дізналися десять хвилин назад. Не докладаючи ніяких зусиль для створення і не розуміючи, як це все працює, вимагаємо це тут і зараз. І так часто не хочемо нести відповідальність за свої дії.

Дземброня. Варто читати по складах із заплющеними очима. Дзем-бро-ня. Дзен-броня на Чорному Черемоші. Місце, що звучить дзенькотом дитячих дзвіночків у душі. Найулюбленіше місце в Українських Карпатах і все, що оточує найвисокогірніше село в Україні. Перетин трьох річок, чотирьох доріг та двох маршрутів у гори. Місце з мінімальним впливом соц. мереж, агресивного маркетингу й озлоблених людей. Місце, де тебе наповнює шум води, місцева кухня і тиша. Обіймає туман, шепочуть зорі, а гори кличуть за собою. Навіть дощ мені там теплий, і коли мені погано, уявляю, що я там. Місце, де навіть вранішня кава, що перетворює тебе на людину тобі смачніша. Бродячи там босоніж, наспівую класичне "Перекресток семи дорог, вот и я...". Таке собі місце сили, яке може бути знищено людьми.

Подорожуючи річками України, чітко видно, що ми йдемо по сценарію Балкан - Чорногорія, Боснія, Сербія. На перетині цих країн, абсолютно нормальним може бути пливучий диван, або мертва вівця у річці. В найгіршому випадку додається ще й "ааавтомобіль"(читати голосом Якубовича). В порівняні, в нас ще чисто, а багато місцевих живе за принципом "ріка забере". В цьому питанні ми точно "йдемо в Європу". Ситуація на Чорній Тисі вже із розряду трагічних. Потім люди дивуються, чому Черемош називають Чорним. Всі хто там живе поколіннями, не пам'ятає, щоб річка приносила щось крім лиха. Природа відповідає і реагує, як може. Це ж нормально, постійно купляти навіть те, що нам не потрібно, не усвідомлюючи чому саме це нам потрібно, продовжуючи забруднювати планету.

Давно не прагну будь-що змінити світ, хоча зараз сповідую зрілий максималізм(усвідомлене бажання амбіцій і прагнення більшого). Подорожуючи Швецією, бачив надсучасний завод з перероблення сміття - "SpaceX" цієї галузі. Існує в мене мрія ідіота збудувати такий самий в Україні колись. Припустимо, мені це вдасться, але без бажання людей змінити ставлення до того, що вони мають — це буде просто реалізована мрія одного хлопчика. Конструктор Lego національного масштабу, який не вирішить всіх питань. Чехів колись 7 років вчили сортувати сміття, й прибирати за собою. Вчили круговою порукою, де кожен відповідав за кожного. А ми досі палимо траву навесні, неандертальці з айфонами.

Декілька разів спостерігав конфлікти, через затримку "лоукоста" на зльоті. Серйозно? Все, що ти маєш робити під час польоту — радіти, що ти долаєш простір зі швидкістю 860 км/год або спати й не фонити. До сприйняття, як належного, часто додається власне здоров'я, і природа, за принципом “та що мені буде? Я ж безсмертний, а природи он скільки навколо". Давно зрозуміло, що світ такий, яким має бути. Чим більше ти з ним борешся, тим частіше він відповідає тобі тим самим. Хотілося б, щоб люди не були схожі на вірус, а ставали кращими з кожним поколінням. Хоча, в кожного своє краще.

А у вас є улюблене місце, яке б ви не хотіли бачити знищенним?
Читать полностью
​​"Швидко можна отримати лише проблеми, для всього іншого наберись терпіння" - ця фраза зустрічала мене на стіні кожен ранок останні 5 років. Халяви не буде, й чарівник не прилетить на голубому, помаранчевому, зеленому чи автокефальному гелікоптері. Коли вичищаєте у власному садку верхів'я дерев, не забувайте почати знизу. #trashtag і прибирання сміття в тренді. Прибираючи, не забувайте винести його й з власної свідомості, пам'ятаючи, що одразу все добре не стане.

Подорожуючи Фінляндією у 2016, дивувались, як люди лишають велосипеди на подвір'ї, не зачиняють гаражі, а вздовж автострад є обов'язкова доріжка із якістю "Київ-Бориспіль". Заповнена бігунами, ролерами, велосипедистами й апологетами спортивної ходьби. Переважно підлітки й літні люди. Такі собі бабусі на стилі, каві й ровері, що так само їдуть кудись, як у нас о 6 ранку на маршрутках. Знаєте чому в нас ніколи не проведуть Формулу 1? Бо за 3 секунди в нас не тільки знімуть колеса, а ще й продадуть.

Ми йшли річкою далеко за полярним колом, де природа вражає своєю панорамністю кольорів, різноманітністю і незайманістю неба, із можливістю вхопити хмари рукою. Риба просто сама вистрибує із води й дивиться тобі в очі, бо може. Серед цього фестивалю тайги, де за пару днів скоріше зустрінеш одного й того ж лося, ніж людину, знаходили облаштовані стоянки із сокирами, пилками, туалетом і папером. Ремонт дороги — приїде поліція і твоє авто поїде у супроводі. Дикий олень хоче перейти дорогу — вся автоколона спиняється його пропустити. Хоча, в нас теж через "оленів" сповільнюється рух, але їх міністерство туризму не захищає. Вартувало б маркувати так само, як фінських.

Питали в фінів лише "Як?". "В нас не заведено красти, псувати природу, заважати один одному, і думати лише про себе. Добре, в тебе вийшло замутити схему, і що далі? Зрозумій, вкрав не в держави, а у власних дітей чи онуків." Питали, а як в Україні(і вони таки знають, де ми на глобусі). Не дуже хотілося пояснювати феномен "моя хата з краю під соусом "а далі хоч трава не рости". Маємо генетичний 100 літній голод, коли не мали нічого, і намагаємося тепер відхопити. Інстинкти "сеньйора-помідора" і людей із луковими головами з втомленими очима без бажання зазирнути в середину себе.

Як вони все це змогли зробити? Змінили ментальність і власне сприйняття. Замислилися хто вони й куди вони. Корупція вона не в клозетах, а в головах, і в побутових домовленостях. Найбільше в житті бісить, коли хтось не думає, що його дії заважають навколишнім. Це ж нормально палити суху траву і сміття, голосно слухати музику, обганяти по узбіччях і повертати з крайнього правого ряду наліво, бо "Я ж маю право". Маєш право бути особистістю. Щасливою, цілісною, і свідомою. Думати не лише про власне егоїстичне Я. Не знаєш як почати? З'їзди в Фінляндію, подивись і кайфони від їхньої інфраструктури. Тільки візьми з собою кави, бо люди по півроку живуть в полярній ночі, і здається, що постійно хочуть спати. І розмова піде…
Читать полностью
​​Скільки б я не подорожував, жодного разу не було думок про еміграцію з України. Жодного. На яку б гору не ліз, в яку річку себе не пхав, де б не розглядав чергову пам'ятку або гуляв без плану чи витрушував сніг з штанів. Не було такого, і до періоду постійних мандрівок — ні в студентстві, ні в більш свідомому віці. Поїхати на рік, пожити, випробувати, скуштувати, але повернутися. Досі при словах “власний тил” бачу себе на території історичних кордонів нашої країни. Мало ще, де був, але завжди хотілось привезти з собою дві речі: листівку й ідеї, як зробити в нас краще, ніж є зараз.

“Там, там, там, тільки там, де нас нема” — співав колись потенційний кандидат в президенти. Португалія — країна банкрут, в Іспанії — декілька поколінь будують один будинок на всю сім’ю. Італія+корупція — коктейль з таким присмаком, що в нас ще смачно. Складні бюрократичні механізми? Завітайте в Німеччину. Дістали націоналістичні рухи? Поцікавтесь націоналізмом в Польщі. Ми втомлені, наїлися і хочемо спокою, хоча, і його самого в середині нас самих немає. Хочемо правил гри й грати за ними, знаючи, де можна порушувати. Бажано грати в щось одне, а не в шахи крапленими доміношками, відстрілюючись від одноруких бандитів російською рулеткою без козирів на руках в казино абсурду. Але ні порядок в Гельсінкі, ні краєвиди Норвегії, ні затишні вулички Братислави чи Площа Ринок в Кракові — не вартують того, щоб не чути рідної мови. Культурне вигорання — страшна річ.

У Львові я 2 рік, і лише після 1.5 року, зміг усвідомити різницю із "бути в місті"- туристом і жителем. При тому, що дехто вважає його “містом для туристів, а не життя”, це 4е місто в Україні, де живу тривалий час, і 3е, яке вдалося зрозуміти(за 3 місяці в Франківську встиг його лише полюбити). Психологи кажуть, що потрібно пережити всі 4 сезони, щоб усвідомити твоє воно чи ні. Це, як з піцою 4 сири, але не точно. Ввібрати в себе весь спектр навколишнього: людей, подій, підходів і традицій поведінки. І окрема справа — зрозуміти чи воно тобі підходить.

Мені 28 років, і я — білінгв. І мені з цим абсолютно комфортно. Розмовляю добре обома мовами(ще б писати краще навчитись!). Думаю українською російською(не суржик!), пишу українською, а живу людиною. Об'їздивши колись всю Україну, стикався багато з різними проявами. “Парень, тебе что денег дать?” - чув в Одесі, коли закінчував стандартним львівським “прошу, перепрошую, дякую”. “Что ты выделываешся, говори на русском, как всю жизнь!” - чув в Харкові, коли приїжджав до друзів. “Що, москалику, де українську вчив?” - чув добру іронію в західній столиці над моєю занадто літературною вимовою і затримкою в перекладі в голові в пошуках правильного слова. Але жодного разу не бачив ненависті до мови, якою я розмовляю: російською чи українською. Ну, серед адекватних людей так точно і крім тих, кому всі все винні.

Вже зараз, коли можу повертатися літаком, продовжую обирати перехід в Шегинях. Ось це “Ласкаво просимо в Україну”(яке ще не в кожному аеропорті в нас почуєш) - мені дорого коштує, як і 10 хвилин транзитною зоною. Виходить медитативна практика, поки йдеш пішки. Вертаєшся з певним багажем, досвідом, враженнями й емоціями, і ти ще наче там, але ось вже вдома. Стан, коли починаєш інстинктивно посміхатися, коли знову вперше бачиш синьо-жовті кольори, написи українською і дзвониш батькам та друзям. Навіть сперечання з таксистами на кордоні, прямо, як в рекламі соку Садочок - “своє, рідне”. Чи своєрідне? Менше з тим.

В деяких колах починає ширитись тема, що “хто б не переміг на виборах, треба продовжувати обирати — країну для еміграції”. І поки за вікном майже весна, наливаю собі чашку смачного чаю, зберігаю спокій і вмикаю пісню гурту “Крематорий" - “Я остаюсь”. Сьогодні мені вона актуальна, як ніколи до цього. Залишусь до останнього, поки зможу. Keep calm і лишаймося людьми. Все в нас буде, а буде те, що в нас в середині. Подібне до подібного, і тут поруч, а не десь там.
Читать полностью